Його ім’я десятиліттями подавали з позначкою «великий російський художник». Так працювала імперія — привласнювати чуже й називати своїм. Але факти свідчать інше: Ілля Рєпін народився в Чугуєві на Харківщині, у козацькому середовищі, де українська мова, пісня й побут були природними. Його прізвище має зрозуміле українське походження, а дитинство пройшло серед іконопису, писанок і народних мелодій.
Навіть далеко від рідного краю — у Петербурзі чи Фінляндії — він залишався прив’язаним до України. Називав пагорб біля дому «Чугуївською гіркою», коня — Чорнобривцем, а в листах зізнавався, що шкодує, що не може повернутися жити у «веселу Україну».
Його полотна — це не просто мистецтво, а жива історія. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» створювалися після поїздок українськими степами, зустрічей із істориками, замальовок реальних людей. Писар на картині — Дмитро Яворницький, а головний мотив — свобода й братерство, які художник вважав сутністю козацтва. У старості, коли права рука вже не працювала, він учився писати лівою, щоб завершити «Гопак» — фінальне полотно про танцюючих козаків, а не про імператорські паради.
Рєпін підтримував українське середовище: створював портрет Шевченка, ілюстрував «Кавказ», долучався до збору коштів на пам’ятник Кобзареві. Його коло — Яворницький, Кропивницький, Чикаленко. Його учні — Пимоненко, Мурашко, Красицький. І навіть у Петербурзі він залишався «чужим», бо не приховував свого походження.
Сьогодні правда поступово повертається: музеї змінюють підписи, дослідники уточнюють формулювання, роботи, створені в Україні, перестають автоматично називати «російськими». Бо є речі, які неможливо переписати чи привласнити: місце народження, середовище, що сформувало людину, і внутрішній світ, який вона носить усе життя.
Ілля Рєпін — художник світового рівня. Його історія — українська. І саме так її слід пам’ятати.
Микола Грицан, спеціально для видання sknews.net
Теги: #ІлляРєпін #Культура #ІсторіяУкраїни #УкраїнськеМистецтво #Чугуїв #Козацтво #Деколонізація
