10 вересня садиба родини Довженків у Сосниці знову дихала особливим теплом. На розквітлому подвір’ї, де колись бігав малий Сашко, зібралися ті, для кого ім’я видатного режисера, письменника та художника — це не просто сторінка з підручника, а жива історія рідного краю. Привід особливий — 132-а річниця від дня народження творця «Зачарованої Десни».
Урочистості розпочалися з традиційного вшанування: до підніжжя пам’ятника «Юний Сашко» лягли живі квіти. Проте справжня магія чекала на гостей у кінозалі Музею, де теплі вітальні слова від заступника голови Чернігівської ОДА Івана Ващенка та голови Сосницької селищної ради Андрія Портного стали лише прелюдією до головної події дня.
Головна інтрига: друге дихання інструмента Солнцевої
Окрасою свята стало справжнє культурне повернення. Багато років у кутку кінозалу мовчки стояв інструмент «Україна». Це старовинне фортепіано — подарунок дружини Довженка, Юлії Солнцевої. Воно зазвучало для публіки лише раз — ще під час першого концерту у 1967 році. З часом механізми зносилися, і піаніно перетворилося на мовчазний елемент інтер’єру.
Здавалося, його голос втрачено назавжди. Але завдяки майстерності та терпінню викладачів Сосницької музичної школи імені М. Полторацького — Аліни Поді та Євгенія Григорука — інструмент повернули до життя. Коли клавіш торкнулися руки музикантів, зала завмерла: через десятиліття мовчання «Україна» знову заспівала.
Симфонія пам’яті та епоха Великого Німого
Музична програма концерту переплела в собі класику та народну душу:
- Музичний діалог: Чутттєві мелодії Мирослава Скорика гармонійно чергувалися з величними струнами Йоганна Себастьяна Баха.
- Етнографічний акцент: Доповнювала атмосферу виставка автентичних рушників початку ХХ століття.
- Душевні спогади: Зі сцени лунали зворушливі розповіді про родину Довженків, його безмежну любов до української пісні, тихої Сосниці та величної Десни.
«Довго-довго, не один десяток років, дивився я на Десну, і завжди вона здавалась мені красивою, ні разу не була порожньою»
«А десь далеко, за кущами верболозу, на піщаних косах, за Десною, цвіли великі латаття, і дівчата плели з них вінки…»
Справжнім сюрпризом став екранний ретро-сеанс. На білому полотні ожили кадри першої стрічки Довженка «Ягідка кохання» (1926 р.) у живому супроводі таперки Тетяни Жабко.
Століття Великого Кіно
Символічно, що саме 1926 року Олександр Довженко переїхав до Одеси, зробивши свої перші кроки на кінофабриці. Нині, у 2026-му, ми відзначаємо 100-річний ювілей від початку його кінематографічного шляху — шляху, що вивів українське мистецтво на світовий олімп.
Цей день довів: найкраща шана митцю — це не формальні промови, а жива музика, кадр кіноплівки та щира пам’ять на землі, яку він так палко любив.
Роман Дробязко, фото автора
