Нещодавно лави Національної спілки журналістів України (НСЖУ) поповнив чернігівський автор Олександр Молибога. Його шлях у медіа розпочався із захоплення спортом, згодом переріс у професійну спортивну журналістику, а з часом охопив і краєзнавство та літературну критику. Ми поспілкувалися з Олександром про його професійне становлення, авторитетів у професії та творчі плани.
— Олександре, вітаємо зі вступом до НСЖУ! З чого взагалі почалося ваше захоплення пресою?
— Дякую! Спортивною пресою я цікавлюся ще зі шкільного віку. Моїми улюбленими виданнями були журнал «Старт», газети «Команда», «Український футбол», щотижневик «Футбол». Крім того, я завжди уважно перечитував спортивну сторінку в парламентській газеті «Голос України». З цього, власне, все й почалося.
— У кожного автора є ті, на кого він рівняється. Хто зі старших колег чи спортивних письменників формував ваш журналістський смак?
— Серед спортивних журналістів, стиль яких справляв на мене неабияке враження, обов’язково назву Валентина Щербачова («Старт»), Віктора Браницького та Ігоря Засєду («Голос України»), Володимира Кулебу («Независимость»), Артема Франкова та Бориса Таліновського («Футбол»), Валерія Мирського («Команда»), Семена Случевського («Спорт-експрес в Україні»). На жаль, Ігор Іванович, Артем Вадимович, Борис Хунович та Валерій Ісайович вже в кращих світах…
Не омину увагою і спортивних письменників Олександра Ніліна та Деві Аркадьєва. Від кожного з цих метрів є що взяти, у кожного є чому повчитися.
— Коли ви самі перейшли від статусу читача до написання власних текстів? Яким був ваш перший матеріал?
— Це сталося навесні 2017 року. У чернігівських газетах «Наш край» та «Світ-інфо» вийшов мій перший спортивний репортаж під назвою «Кубок області їде до Анисова». Він був присвячений перемозі футбольної команди з мого рідного села — «Зернопром» — у фіналі Кубка Чернігівської області.
Після цієї публікації я почав регулярно висвітлювати ігри чернігівської «Десни», яка під керівництвом Олександра Рябоконя демонструвала тоді непогані результати в Українській Прем’єр-лізі. Згодом на шпальтах чернігівських газет почали з’являтися і мої невеликі нариси про видатних спортсменів, письменників, поетів та митців минулого й сучасності.
— Чим живете у спортивній журналістиці зараз? Хто у фокусі вашої уваги?
— На даний час я активно публікую репортажі як у друкованих, так і в електронних засобах масової інформації про ігри чернігівських футбольних команд — ФК «Чернігів» та ФК «Кудрівка». Для мене це має особливе значення, адже багато наших уболівальників, які зараз знаходяться на службі в Збройних силах України, не в змозі повністю переглядати матчі улюблених команд у прямому ефірі. Тому за можливості вони читають мої короткі репортажі про матчі, щоб бути в курсі подій.
Моя 8-річна діяльність у цій сфері дала свої плоди — у січні 2026 року я отримав посвідчення члена Асоціації спортивних журналістів України (АСЖУ), що стало певним підсумком цього етапу.
— Але ви не обмежуєтеся лише спортом. Ви пишете й на інші теми, і зокрема на краєзнавчі. До речі, у нашому виданні з’являлися ваші різноманітні публікації. Розкажіть про вашу краєзнавчу роботу.
— Так, суто спортивною тематикою я не обмежуюся. За можливості займаюся краєзнавчою роботою. В період із 2017 по 2020 роки на архівних матеріалах я активно досліджував долі репресованих земляків Чернігівського району.
А в 2020 році видав невеличку книжечку, написану у формі біографічного нарису про свого односельця, ветерана Другої світової війни Івана Андрієнка (1924-2020). Вона так і називалася: «Іван Григорович Андрієнко: від солдата до ветерана».
— Що стало головним поштовхом до вашого вступу до Національної спілки журналістів України?
— Усе вирішив один матеріал. У травні 2026 року на сайті «Суспільний кореспондент» вийшла моя публікація про життя і творчість відомого українського поета Андрія Демиденка. Вона була присвячена його 75-річчю і мала назву «На відстані душі: музика слова Андрія Демиденка».
Ця стаття справила неабияке враження на самого поета, і як наслідок — Андрій Петрович особисто запропонував мені стати членом НСЖУ. Оскільки питання членства мало вирішуватися на регіональному рівні, рекомендації до вступу мені надали дуже шановані люди, в чиїх виданнях я неодноразово друкувався: редактор чернігівських обласних газет «Світ-інфо» та «Струна» Петро Антоненко, а також відомий чернігівський поет, журналіст і багаторічний ведучий радіожурналу «Сонячні кларнети» Олександр Олійник.
— Що б ви хотіли сказати своїм читачам наостанок? Які плани на майбутнє?
— Найперше — я дуже дякую всім читачам за те, що не залишаєтеся осторонь моєї творчості, читаєте, коментуєте, даєте слушні поради. Я намагатимуся продовжувати працювати в такому ж темпі й надалі.
Звісно, триває війна, яка постійно вносить свої жорсткі корективи в наше життя. Ніколи не знаєш, що очікує на тебе завтра… Втім, як писала безсмертна Леся Українка: «Contra spem spero!». А що ще нам залишається? Тільки без надії сподіватися і робити свою справу.
Спілкувався Сергій Кордик
