Історія України складається з доль людей, які попри всі випробування залишалися вірними своїй землі та покликанню. Напередодні Дня вчителя варто згадати ім’я Михайла Небощицького — педагога з Батурина, чиє життя стало прикладом служіння просвіті, а смерть — свідченням жорстокості радянського режиму.
Шлях до покликання
Михайло Небощицький народився в Батурині 21 листопада 1893 року. Його прагнення знань виявилося ще в дитинстві: у 1906 році він відмінно закінчив місцеве двокласне міністерське училище, отримавши похвальний лист за успіхи в науці.
У 17 років юнак вступив до учительської семінарії в місті Сураж. Отримуючи стипендію Конотопського земства, Михайло опановував широкий спектр дисциплін — від математики й мов до педагогіки та малювання. Здобувши у 1914 році звання вчителя початкових училищ, він одразу очолив Семенівську чотирирічну школу на Чернігівщині.
Між війною та шкільною дошкою
Життя педагога перервала Перша світова війна. Призваний до армії у 1915 році, Михайло служив писарем, а під час революційних подій 1917 року навіть був обраний секретарем військового комітету в Борисоглібську. Проте після демобілізації він без вагань повернувся до рідного Батурина.
Понад два десятиліття Михайло Небощицький віддав розбудові місцевої освіти. Він працював учителем, інспектором та інструктором районного відділу народної освіти. Разом із розвитком шкільництва змінювалися і його посади: від учителя початкової школи — до завуча та викладача української мови й літератури в Батуринській середній школі. Не припиняючи саморозвитку, у 1931 році він закінчив філологічний відділ Ніжинського інституту соціального виховання та навіть паралельно викладав у цьому виші.
«Злочин» — любов до рідної історії
Фатальним для вчителя став 1937 рік — розпал Великого терору. 21 вересня Михайла Небощицького заарештували. Звинувачення звучало стандартно для того часу — «антирадянська агітація». Але за цим формулюванням ховалася справжня причина: учитель на своїх уроках прославляв українське козацтво та гетьманів Івана Мазепу і Кирила Розумовського, зберігаючи пам’ять про величну історію гетьманської столиці.
Постановою позасудової «трійки» при УНКВС по Чернігівській області педагога засудили до 10 років таборів.
Трагічний фінал і запізніла правда
Своє покарання Михайло Небощицький відбував далеко від батьківщини — у місті Углич Ярославської області (Росія), за понад тисячу кілометрів від Батурина. Важка праця, холод та голод зламали здоров’я вчителя. 2 січня 1942 року, у віці 48 років, він помер у в’язниці від запалення легень та виснаження. Там же його і поховали.
Лише 30 квітня 1958 року Михайла Небощицького було посмертно реабілітовано через відсутність складу злочину.
Його життя — це нагадування про ціну, яку українські педагоги сплачували за право навчати дітей рідної мови та правдивої історії. Згадаймо добрим словом учителя, який віддав усе задля знань і любові до рідного краю.
Надія ПРОКОПЕНКО, м. Батурин
(У статті використано архівні матеріали Державного архіву Чернігівської області, виявлені Зоєю Сніжок).
