Чутками двічі хоронили, гуртом з обіймів коми виривали, вдома свідомість реабілітували. Через усе це земне пекло пройшов тяжко поранений у голову відважний боєць Павло Сиянос, уродженець села Браниця, а останні роки проживав у Кобижчі – обидва села Бобровицької громади.
До початку повномасштабної війни Павло працював у товаристві «Земля і воля» трактористом, цю професію успадкували від нього й троє названих синів: Богдан, Владислав і Станіслав. З їхньою мамою Раїсою Данилівною Павло Миколайович побрався майже двадцять років тому.
Захищати рідну землю від окупантів пішов з перших днів їхньої навали, служив у територіальній обороні. А під час відправлення чергової групи тероборонівців на передову, без найменших вагань пішов і Павло Сиянос.
Відповідальному й міцному фізично бійцю доручили дуже відповідальне завдання: витягувати з-під куль і артобстрілів поранених побратимів. Та в пекельному бою під Бахмутом 9 жовтня 2022 року, рятуючи поранених, санітар не встиг захистити себе. Одержав настільки тяжке поранення в голову, що досвідчені лікарі не сподівалися на небесне диво. Тоді-то й земляки «хоронили» чутками Павла, бувало, телефонували дружині Раїсі, допитувалися, на котру годину похорон.
Але працею й природою загартований організм з усіх сил боровся за життя. Дружина Раїса, обливаючись слізьми, інколи розповідала односельцям, що не може передати словами тих мук, які переживав чоловік. Нестерпний біль не давав йому спати, тож він безперервно стогнав і кричав. Ніякий госпіталь не міг довго тримати такого пацієнта, вважаючи його безнадійним.
Таким не вважала чоловіка дружина Раїса: «Я обов’язково витягну Павла з того світу!» – категорично заявляла. Розробила й свій «літопис» стану його здоров’я й повернення свідомості. Пам’ятаю, яку почув першу її оцінку: «Нам уже два роки». Потім радісно сказала: «Ми пішли вже в другий клас». На це відреагував і Павло своєю скупуватою посмішкою й великими горошинками сліз.
Остання зустріч з пораненим бійцем відбулася недавно. Але вже з невимушеним радісним обличчям, чіткою мовою і вдячністю за привезену йому другу книгу «Чернігів у вогні», де опублікована й про нього невелика розповідь.
Перше фото зробив його самого, але Павло відразу спохватився і сказав, що фото без його головної рятівниці Раєчки йому не потрібне, бо без її старань і мук біля нього він ніколи б не викарабкався до нинішнього стану. Перші ж помічники в неї – сини й невістки, а бальзам на його вимучену душу кладуть внучата.
Ширший перелік тих, хто допомагав витягувати чоловіка з того світу, зробила Раїса Данилівна: «Велику допомогу на лікування й реабілітацію надало товариство «Земля і воля», кілька разів збирали кошти для Павла жителі Кобижчі, Бобровицький міський відділ культури передав двадцять тисяч благодійних гривень, двоє волонтерок допомагали звозити чоловіка на реабілітацію аж у Львів, допомагали грошима інші добрі люди, про яких раніше я не чула… Без цієї допомоги й мої з синами зусилля були б недостатньо ефективними».
Раїса Данилівна – добра господиня, велике домашнє господарство тримала: кілька корів, свиней, птиці, з кіньми легко управляється. Останнім часом дещо поменшало худоби у домашньому господарстві. Зате вона самостійно опанувала деякі навички медсестри, передусім з фізичної терапії. У кімнаті, де лежить чоловік, є спеціальне «залізо» – так називають спеціальні фізіотерапевтичні прилади для реабілітації функцій рук і ніг. Куплені ці недешеві прилади теж за благодійні кошти від добрих людей. Допомогла грошима Бобровицька міська рада, збирали кошти й побратими з територіальної оборони.
Павло радісно продемонстрував, як те «залізо» допомагає йому оживляти дієздатність рук. Дружина Раїса показала вправи з ногами, що недавно були взагалі нерухомі, а тепер хоч із болями, але в коліні трохи згинаються.
Возила медсестра-самоучка чоловіка до фахівців з реабілітації, але в чималу копійку це обійшлося. Та й пораненому не сподобалася ця кількаденна реабілітація – сказав, що з дружиною краще повертати здоров’я. Бо й реабілітація свідомості відбулася здебільшого вдома, в рідних стінах і мова до нього повернулася.
У Кобижчі односельці теж більше вірять сімейній «реабілітаційній медсестрі», ніж спеціальним дорогим для пораненого бійця центрам, бо саме Раїса категорично заявила над напівживим у комі чоловіком, що витягне свого Павла з того світу. І витягла!.. Тепер наполегливо працює над тим, щоб на ноги поставити. На допомогу розраховує передусім від добрих людей, що допомогли їй у головній «битві» за повернення чоловіка до життя.
Не забувають пораненого побратима друзі з роти охорони та колишньої територіальної оборони: провідують й організовують матеріальну допомогу. Завітали й напередодні Дня Збройних Сил України командир роти охорони 1 відділу Ніжинського РТЦК та СП підполковник Станіслав Кокта та головний сержант матеріального забезпечення роти охорони Володимир Ярошенко, привітали зі святом, пораділи результатам лікування й реабілітації бійця Павла Сияноса.
Григорій Войток
