На мапі Чернігівщини є особливе село, яке дивує навіть досвідчених краєзнавців. Розташоване всього за кілька кілометрів від українсько-білоруського кордону, воно вирізняється не природними ландшафтами чи архітектурними пам’ятками, а дахами. Тут понад три сотні дворів, і на кожному будинку чи господарській споруді — лише оцинковане покриття. Жодного шиферу, жодного профнастилу — тільки блискучий метал, що відбиває сонце й дощ. Щоправда, через нинішню війну багато людей повиїжджали з цих місць, а дахи на покинутих хатах подекуди починають іржавіти, бо і цинкове залізо теж потребує час від часу певного догляду.
Коли запитуєш у старости, чому так, вона усміхається: «О, цьому є пояснення…». І справді, історія цього феномену сягає радянських часів. У місцевій традиції шифер вважався другосортним матеріалом, а цинк — ознакою міцності й достатку.
Але справа не лише у смаках. У 1970–1980-х роках, коли тривала масова розбудова сіл, заможні колгоспи регіону вибивали для своїх працівників саме оцинковане залізо. Льонарство, деревообробка, тваринництво приносили прибутки, і громади могли дозволити собі якісніші матеріали. Цілі вулиці новобудов накривали металом, що витримував десятиліття.
У 1990-х роках ситуацію підкріпили економічні й логістичні чинники. Постачання будматеріалів часто йшло не з глибини України, а через кордон або залізничною гілкою «Гомель — Чернігів». У Гомелі та сусідніх промислових центрах працювали потужні металургійні підприємства, які виробляли листове й рулонне оцинковане залізо. Воно було доступним за ціною, і місцеві колгоспи закуповували його масово — іноді навіть за бартером.
Так сформувалася унікальна картина: село, де кожен дах — цинковий. Це не випадковість, а результат поєднання історії, економіки та географії.
Сьогодні цей феномен виглядає як своєрідна візитівка прикордоння. Металеві покрівлі стали символом витривалості й практичності, а водночас — пам’яттю про часи, коли громада разом виборювала кращі умови життя.
Цинкове сяйво над селом — це не лише про матеріал. Це про спадщину, що тримає людей разом, нагадує про їхню силу й уміння знаходити рішення навіть у складних умовах.
Сергій Вітер
