У селі Тихоновичі Сновської громади Чернігівщини Володимир та Любов Колишаки втратили обох своїх синів — Олександра та Максима, які стали на захист України.
Між братами була різниця у віці трохи понад рік, однак у селі кажуть, що вони росли наче близнюки. Разом дорослішали, працювали, підтримували один одного та завжди залишалися близькими. Односельці згадують їх як добрих, працьовитих і щирих людей.
Обидва брати створили власні родини та виховували дітей. У кожного залишилося по двоє синів. Спільною стала для них і військова служба — обидва проходили її у складі 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого.
Старший брат Олександр підписав контракт ще у 2018 році та дослужився до посади головного сержанта. Молодший Максим був мобілізований у червні 2024 року.
Батьки щодня молилися за своїх синів і вірили, що вони повернуться додому живими. Та війна розпорядилася інакше.
15 березня 2026 року загинув Олександр — за кілька місяців до свого 39-річчя. Родина ще не встигла оговтатися від цієї втрати, як 18 липня надійшла ще одна страшна звістка — на фронті поліг Максим.
Обох захисників поховали у рідних Тихоновичах.
Джерело: газета «Гарт» №31 від 30.07.2026 року
