Сад як символ життя: у Чернігові презентували нову збірку поезій Світлани Дрозд

«Якщо у вас є сад і бібліотека, у вас є все, що вам потрібно», – стверджував Цицерон. Символічно, що саме в стінах бібліотеки, де панує особлива атмосфера затишку та мудрості, чернігівська поетеса Світлана Дрозд зібрала друзів, колег та шанувальників слова на презентацію своєї другої збірки віршів із промовистою назвою «Я садитиму сад».

Культурне життя / Творчі зустрічі

17 травня у Чернігівській ОУНБ імені Софії та Олександра Русових було людно й емоційно. За професією авторка – економіст, яка все життя присвятила точним фінансовим розрахункам. Проте п’ять років тому в її серці народилося поетичне слово. Відтоді пані Світлана пише душею, присвячуючи рядки рідному Сіверському краю, батькам та вірним друзям.

Ведуча заходу, бібліотекарка Юлія Татаренкова, знайомлячи присутніх з авторкою, нагадала її творчий шлях. Світлана Дрозд – лауреатка обласного поетичного фестивалю «Дотиком душі» та активна учасниця поетичного бібліопростору «А». Її твори вже добре відомі читачам за публікаціями в альманахах «Осіння пора», «Дякую, Боже», «Світло надії», «Ти будеш вічно жити, Україно», а також за першою сольною збіркою «Ти вчися танцювати під дощем».

Нову книгу авторка представила особисто, розпочавши виступ піднесеною «Одою поезії». Збірка складається з шести розділів, і кожному з них поетеса приділила увагу: читала вибрані твори, деякі – під чуттєвий музичний супровід. Презентація була яскраво візуалізована: на великому екрані демонструвалися відеоролики на поезії «Душа болить», «Світ вдягнувся в чорно-білі фарби», «Земле моя», «Я поруч йду палкими молитвами» та «Народе мій».

Атмосфера в залі була надзвичайно теплою та родинною. Підтримати поетесу прийшли найближчі люди. Гості не лише вітали авторку, а й самі зачитували її вірші. Особливо зворушливими стали виступи рідних: онучка Злата виразно продекламувала поезію «Вінок з кульбабок одягну на коси», а син Євген – офіцер Служби безпеки України та учасник бойових дій – щиро привітав маму і прочитав її глибокий твір «Солдатові, зниклому безвісти».

Фінальним акордом зустрічі став вірш, який і дав назву всій збірці. Рядки: «Я садитиму сад! / Молодий, яблунево-вишневий… Сад – то символ життя!» звучать сьогодні як маніфест віри у наше світле майбутнє, про яке колись влучно сказала Одрі Хепберн: «Садити сад – це вірити у завтрашній день».

Наприкінці вечора Світлана Дрозд щиро подякувала бібліотекарям за організацію свята, а гостям – за теплі слова. Завершився захід тривалою автограф-сесією та спільною фотографією на згадку про цей квітучий поетичний день.