Існують поезії, які з роками не старіють, а лише набувають нових, моторошно-виразних барв. Вірш Сергія Дзюби «На плесі затаврованих стремлінь», написаний у 1990 році — за крок до омріяної Незалежності України, — саме з таких. Це не просто патріотична лірика чи емоційний сплеск тогочасної розпадами-вагітної епохи. Це коротка, але надзвичайно містка філософсько-історична притча, яка сьогодні лунає як пряме застереження та пророцтво.
Автору вдалося всього у трьох чотиривіршах метафорично зібрати всю суть української трагедії та водночас дати надію на неминучу розплату ворога. З перших рядків ми потрапляємо у задушливу, «каламутну» атмосферу радянського згасання, де затавровані прагнення свободи роками топилися в імперській брехні. «Троянський кінь» — влучний образ чужорідної ідеології, що увійшла в наші хати під виглядом «братерства», крешучи підковами криваві п’ятикутні зірки.
Особливо боляче й влучно виписаний образ «міфічного пролетаря». Це той самий позбавлений обличчя та коріння «совєтський человєк», засліплений люттю, який століттями перевіряв «пута на Мазепі» — тобто намагався назавжди таврувати українську ідею свободи як «зраду».
Проте фінал вірша звучить як невідворотний вирок усім імперіям. Привид комунізму, що колись лякав Європу, тепер змушений колінопреклоненно спокутувати власні злочини. А «імператор на троні» — чи то тогочасний, чи нинішній (російський глава держави за своєю суттю якраз і має усі ознаки тиранічного деспота-імператора) відчуває первісний жах перед тим, що «свята вода виходить з берегів». Свята вода тут — це народний гнів, це очищення, це нестримна сила правди, яку неможливо втримати жодними греблями чи тиранією.
Сьогодні цей вірш Сергія Дзюби читається як маніфест нашої стійкості. Він нагадує: підлість ворога та його методи не змінилися, але кінцівка цієї історії вже вирішена — імперія занепаде під натиском живої, святої сили України.
Вчитувався у патріотичну поезію Сергій Кордик
Сергій Дзюба: На плесі затаврованих стремлінь
(Україна-1990)
Створити сценарій до відео за таким патріотичним віршем:
На плесі затаврованих стремлінь
Нестерпно сумно, мілко й каламутно.
Гіркі зірки, криваво п’ятикутні,
Викрешує з копит троянський кінь.
Міфічний пролетар усіх країн,
Возз’єднаний і незбагненно лютий,
Перевіряє на Мазепі пута,
Зробивши інквізиторський уклін.
А привид, що Європою бродив,
Замолює гріхи своїх неронів.
І страшно імператору на троні –
Свята вода виходить з берегів.
