Імпреза. «Литаври» — міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі. Ідея його проведення належить письменниці, очільниці громадської організації з Ніжина «Центр новітніх ініціатив і комунікації» Тетяні Винник, яка й стала головним організатором цього масштабного проекту.
Хочеться написати про фестиваль «Литаври» добре… От тільки особисто від себе висловлю думку, що ось уже декілька тижнів – у мізках. Проведена величезна робота – саме Тетяною Винник і командою ентузіастів-волонтерів. І фестиваль, попри все, відбувся – з гала-концертом 18 вересня. Так от, через це «попри» й доводиться писати ці невеселі рядки …
Аби щось зараз зробити, добре провести якийсь захід, потрібно буквально просити, молити про допомогу у влади та наших бізнесменів. Адже такі часи… Ми писали листи. Зокрема, звертатися й до деяких наших народних обранців – через соціальні мережі та надсилати листи на їхню електронну пошту… Однак навіть відповіді не отримали. І нехай би відмовили, а то повне ігнорування!
Складається враження, що декому просто байдужа високодуховна і творча Україна, не цікавить і майбутнє культури, літератури. Не хочеться вірити в це… Зверталися ми до різних партійних організацій. Так ось, тільки Аграрна партія України не відмахнулася від цього неймовірного фестивалю на Чернігівщині, реально допомогла. Велике спасибі їм за це!
Хочу сказати одну річ, про яку мене питають прості люди: чому почалася війна? Так от, війна розпочалася тому, що і держава, й багаті люди не вкладали гроші в культуру, в такі ж проекти, як наш фестиваль! І саме є вина державних мужів і людей, котрі мають величезні кошти, – в тому, що сьогодні загинув український воїн. Кров пролита взиває до Неба. І не тільки до агресора, а й до деяких наших політиків, начебто, за їхніми словами, «борців за народне щастя».
Та, слава Богу, знайшлися добрі люди й таки підтримали «Литаври». Тепер прийшов час написати й добре!
Наш фестиваль «Литаври», який проводився вже на Придесенні вдруге, розширив свої обшири. Торік були Ніжин та Чернігів, а нині доєдналися ще Корюківка, Седнів та Куликівка. На жаль, оголошена Варва через суб'єктивні причини не змогла доєднатися до фестивалю. У Корюківці виявили ініціативу дві громадські організації: «Альтернатива» та «Медіа-центр «Свобода слова нового століття». Партнерами фестивалю цього року виступили Чернігівська обласна рада, ОДА, Чернігівська, Ніжинська, Корюківська міські ради, фракція Аграрної партії України в обласній раді. У Куликівці ідею проведення фестивалю підтримала голова районної ради Наталія Халімон. Вона й й організовувала поїздку до Куликівки.
«Літературний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Литаври», – каже засновниця фестивалю Тетяна Винник, – відбувається вдруге на території міст Чернігівщини, на таких собі літературних майданчиках практично по всіх локаціях: школах, бібліотеках і навіть у дитячих садочках (це в Ніжині). Це – унікальна можливість спілкуватися як з українськими, так і з зарубіжними митцями. Ми говоримо про національно-патріотичне виховання. А з чого починається виховання? Воно починається зі Слова. І недаремно ще в Об'явленні Івана Богослова сказано, що все починається зі Слова. І Слово – це інструмент самоусвідомлення, самоосмислення. І, звичайно, національно-патріотичне виховання, яким ми всі переймаємося, насправді починається з простих речей. Це слово: слово в родині, слово в колективі, в школі, у виші, і слово в оточенні. І саме оточення – це наше сприйняття дійсності. Що ми чуємо, те й сприймаємо. Чи ми шансон чуємо, чи ми чуємо якісну українську музику. А українська пісня – це не тільки давня народна, а й сучасна, конкурентоздатна, наповнена змістом. Саме на такий продукт ми й повинні орієнтуватися. А щоб мати те все, ми повинні виховувати в молоді смаки з дитячих садочків в любові до українського Слова, і навчати користуватися ним. Це треба виховувати з дитячого садочка. Цей фестиваль наблизив письменників до читачів, а читачів до письменників».
Звісно, мистецтво, література є продуктом. І він повинен бути якісним. До Чернігова під час фестивалю «Литаври» завітали голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, керівник Творчого об'єднання дитячих письменників НСПУ Марія Морозенко. Ось такими темами для всебічного обговорення в суспільстві поділилися вони під час зустрічі в КМЦ «Інтермеццо»:
– Для чого на Чернігівщині літературний фестиваль?
– Слово – один із засобів формування здорового суспільства.
– Робота ГО та влади у сфері освіти та культури.
– Письменник у суспільстві: маргінал чи еліта?
– Роль держави у формуванні та збереженні гуманітарного простору.
– Книговидавничий процес: тенденції та перспективи.
– Автор у дитячі садочки, в школи, у бібліотеки: чому книги дуже низької якості письма потрапляють злегка в освітні заклади та бібліотеки.
– Табуйовані теми в літературі: про що ми боїмося говорити з дітьми
– Неоціненне просвітницьке значення книжкових заходів у малих центрах та містечках.
– Посадова безвідповідальність за розвиток культури й просвітництва на місцях та громадська активність.
– Творче об’єднання дитячих письменників (громадська організація НСПУ): проблемність співпраці з профільними інституціями освіти й культури.
– Як не розгубитись серед книг різного рівня якості і знайти справді цікаво написану книжку.
18 вересня до обласної філармонії з'їхалися письменники з різних держав і самої України. А на сцені – справжні литаври, «Запорізькі тулумбаси». Багато, хто питав у Тетяни Винник минулого й цього року, чому фестиваль прибрав таку назву. «Наш край Чернігівщина має давню історію. А Ніжин, в якому я народилася – полкове місто. Під час боїв з ворогами використовувалися бойові барабани – литаври. Звуки цих гучних музичних інструментів дисциплінували козацьке військо під час боїв, а ворогів страшили. У відносно недавній історії українська письменниця, член Проводу ОУН, Олена Теліга заснувала під час нацистської окупації літературне об'єднання «Литаври». Зокрема, і за літературну діяльність у 1942 році гестапо заарештувало сміливу письменницю.
Загинула Олена Теліга в Бабиному Яру. Цей й інші страти патріотів розвінчує міф російської пропаганди, що українські націоналісти слугували нацистам. Наш же фестиваль продовжує традицію творчого об'єднання української письменниці, збираючи добрі набутки різних світових національних літератур. І є по-справжньому інтернаціональним».
І справді цього року, як і торік, фестиваль спрямований на поглиблення пізнання світової літератури. Хоч на перших «Литаврах» і було більше гостей із-за кордону. Цьогорічний же фестиваль більше спрямований на пошук талановитої молоді. І цьому свідчення – альманах «Литаври». В ньому представлено більше молоді, ніж у минулорічному. До альманаху увійшли твори понад ста письменників різного віку. Від 12-ти років – до 86-ти… Найстарший – Микола Петрович Адаменко із Сосниці, наймолодша – Софійка Татарин із Корюківщини.
Ось що розповіли мені учасники фестивалю.
До Тхі Хоа Лі, В'єтнам:
– Фестиваль «Литаври» здружує людей. І я від усього серця дякую за нових друзів. І мені приємно, коли чую мою рідну мову в'єтнамську мову тут, в Україні, серед різних мов. Після першого фестивалю, який відбувся минулого року на Чернігівщині, стала краще розуміти українську. Я навіть розпочала перекладати на в'єтнамську мову вірші. У цьому допомагає мені український письменник і журналіст із Чернігова Сергій Дзюба. Зараз ми з колегами у В’єтнамі готуємо до друку книжку віршів Тетяни та Сергія Дзюби «Колись ви придумаєте нас» в’єтнамською мовою. Від фестивалю «Литаври» сподіваюся нових знайомств і відчуттів. Дуже дякую Тетяні Винник за це свято!
Божена Боба-Диґа, Польща:
– Я люблю Україну. У цьому фестивалю беру участь уперше. Але Україна мені не чужа, бо брала участь у фестивалі, присвяченому українському класику Тарасу Шевченку. Моя поезія виходила українською й вийшли збірки «Писане дощем» та «Запах каштанів». Я не пишу на політичні теми. Однак я складаю данину Україні, що бореться. Поезію мою перекладають Віктор Мельник та Катерина Девдера.
Войцех Пестка, Польща:
– Україна – дуже близька до Польщі. Тут я маю багатьох друзів серед письменників і журналістів. Взагалі, мої твори перекладали різними мовами, зокрема й українською. 19-го вересня я відвідав місто Корюківку, яке в роки другої світової війни було знищене нацистами. Я писав про білоруську Хатинь. І знаю, що радянська влада зробила, щоб люди не пам'ятали нашу трагедію 1940 року під Смоленськом. НКВС розстріляли десятки тисяч польських офіцерів. Тепер я дізнався більше про трагічну сторінку Корюківки. І, сподіваюсь, тепер щось ляже на папір.
Сергій Пономаренко, Київ:
– Пишу пригодницьку детективу літературу з елементами містики. Радий перебувати на Чернігівщині, бо вона мені знайома й близька. Дружина з Варвинського району. Дякую в першу чергу організатору фестивалю, колезі Тетяні Винник. Раніше працював із хлібом, який є повсякденним продуктом, очолював один із хлібокомбінатів. А тепер переймаюся хлібом духовним. Люди частіше за все читають «легку» літературу. Та вона не легка. Хочеться донести до читачів Слово правди і високих моральних принципів. Маю в своєму доробку 22 романи, загальним накладом понад 400 тисяч примірників. Маю надію наступного року дійти до півмільйона. Один із романів витримав чотири наклади, живе вже сімнадцять років, це – «Сьома свіча». Роман перевидавався й цього року.
Коли писав цей матеріал, фестиваль «Литаври» продовжував радувати закоханих у літературу в Ніжині та Седніві! Йшло добре Слово поміж люди!
Віктор Татарин,
письменник, учасник фестивалю «Литаври»
