Український інститут національної пам’яті оприлюднив результати дослідження архівної справи МВС УРСР № 2400, яка проливає світло на маловідомі сторінки біографії радянського педагога та письменника Антона Макаренка. На підставі документів, наданих Департаментом з питань режимно-секретної діяльності МВС України, Експертна комісія УІНП офіційно констатувала: Макаренко був кадровим співробітником Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС).
Служба в каральних органах: що говорять архіви?
Документально доведено, що з 1 липня 1935 року Антон Макаренко перебував на посаді помічника начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР, паралельно керуючи його ІІ відділенням. Попри поданий у липні 1936 року рапорт на звільнення, його співпраця з відомством не припинилася: з жовтня 1936 року він очолив колонію НКВС № 5 у місті Бровари Київської області.
Юридичні наслідки та закон про деколонізацію
Виявлені факти кардинально змінюють правовий статус постаті Макаренка в сучасній Україні. Чинний Закон «Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» містить імперативну норму (чітке правило, що не допускає винятків): будь-яка глорифікація співробітників радянських органів державної безпеки у публічному просторі заборонена.
Керуючись цим, Експертна комісія дійшла фахового висновку: подальше збереження імені Макаренка в назвах вулиць, підприємств, установ, а також наявність монументів на його честь трактується законом як пропаганда російської імперської політики.
«Незважаючи на те що Антон Макаренко як педагог та письменник був особою, пов’язаною з розвитком української науки та культури, Закон не передбачає жодних винятків для назв географічних об’єктів, юридичних осіб та об’єктів права власності, а також пам’ятників і пам’ятних знаків, присвячених працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів», — зазначається в офіційному документі УІНП.
Академічний дискурс залишається відкритим
Члени комісії — авторитетні науковці, які представляють провідні університети та академічні установи країни, — окремо наголошують на розмежуванні публічного маркування та наукового процесу. Прийняте рішення жодним чином не обмежує академічне вивчення творчої та теоретичної спадщини педагога. Купівля, продаж, читання його праць, а також функціонування музейних експозицій залишаються у правовому полі. Повні матеріали експертизи є загальнодоступними на сайті Інституту.
Олександр Турчинов, м.Ніжин
