Нині в Україні збережено єдиний гетьманський палац – палац гетьмана Кирила Розумовського. З ним пов’язана довга (понад двісті років), складна й водночас цікава історія. У 2003–2008 рр. гетьманський палац, мов Фенікс, постав у первозданній красі завдяки зусиллям Віктора Ющенка. Однак кожна будівля, а особливо пам’ятка національного значення, приховує нерозкриті історії. За лаштунки однієї з таких історій ми з вами й зазирнемо.
Після смерті гетьмана він переходить у власність Андрія Розумовського. Син гетьмана не мав можливості контролювати стан справ у Батурині, оскільки проживав у Відні. За головного він назначає управителя. У 1824 році пожежа, що тривала дві доби, завдає великої шкоди будівлі. В 1855 р. його передають у власність Шосткинському пороховому заводу. А в 1887 р. – Київському військово-окружному відомству, яке приводить його в занепад. На початок ХХ ст. палац мав занедбаний напівзруйнований вигляд.
У 1909–1911 рр. та у другій половині ХХ ст. (1947–1949 рр.; 1955; 1967–1969 рр.) було декілька спроб реставрувати та пристосувати приміщення для подальшого використання. Жодна з реставрацій завершеною не була. Однак кожна сприяла вивченню та збереженню будівлі від подальших руйнувань (порівняйте стан палацу на фото).
Реставраціям передувала потужна наукова робота. Створювалася робоча група, яка приїжджала та досліджувала будівлю, робила фотофіксацію, малювала розрізи будівлі, складала історичну довідку тощо.
Зокрема, у зібранні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки (ДНАББ) ім. В. Г. Заболотного історики Національного заповідника «Гетьманська столиця» віднайшли й опрацювали документи щодо дослідження палацу Розумовського в Батурині фахівцями Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури (відділ досліджень і реставрації пам’яток архітектури) у 1962 р., які, вкотре, доводять: у всі часи гетьманський палац викликав інтерес. Розгляньмо напрацювання дослідників та внесок, який вони зробили для подальшого вивчення долі палацу, його стану, елементів оздоблення у середині ХХ століття.
Отже, 22 липня 1962 р. до Батурина прибули наукові працівники А. Артемов та Н. Рибакова. На меті вони мали дослідити будівлю палацу. У фокусі уваги був технічний стан приміщення. Проте протокол вимагав ще й оформлення історичної довідки. У ній описано історичне минуле Батурина, а також історія будівництва та подальша доля палацу. Акцентується, зокрема, на особливостях будівлі: архітектурі, зовнішньому оздобленні, розміщенні кімнат, товщині стін, убранстві залів тощо. Наприклад, автори вказують на товщину стін: «Товщина стін цокольного приміщення: зовнішніх – 150 см, внутрішніх 77–180 см; першого поверху: зовнішніх 80–150 см, внутрішніх 70–90 см; другого поверху – зовнішніх 80–106 см, внутрішніх – 80 см; третього поверху – зовнішніх 81–92 см, внутрішніх 55–68 см». А також зустрічаються відомості про матеріали будівництва: «Сходи були виготовлені з природного каменя, можливо, мармуру, підвіконня – мармурові. Описи сходів та підлоги не збереглися».
На особливу увагу заслуговує опис оздоблення залів палацу. Дослідивши світлини 1860-х рр., науковці залишають такий опис: «На фото 60-х років минулого століття зафіксовано залишки декору залів, що ще збереглися: витончена пишність ліпних карнизів, такі ж тинькувальні тяги прикрашають відкоси вікон та дверей, чудові лиштви дверей, залишки багато оздоблених кахляних печей та камінів. За інформацією К. В. Широцького, приміщення палацу були пофарбовані в модні на той час кольори “особливо ефектно виглядало фарбування батуринського палацу. Синє тло стін було густо вкрите позолоченим різьбленням гетьманських клейнодів”».
У журналі досліджень науковці дали повну архітектурну характеристику будівлі. Описали розміри, особливості розміщення кімнат, висоту поверхів, товщину стін та фундаментів, розмір цегли та розчин, на якому робили кладку під час будівництва тощо. А також стан будівлі на момент обстеження. Так, у звіті зазначено, що палац прямокутний у плані, має цегляну (цегла, ймовірно, з гетьманської цегельні) кладку на вапні, декоративні елементи виготовлені з каменя пісковика; висота поверхів: цокольного – 3,5 м, першого – 4,8 м, другого – 4,3 м, третього – 3,5 м. Напівпідвал та перший поверх мають складні аркові трицентрові стелі, другий та третій поверхи – пласку.
Дослідники зазначають, що станом на 1962 р. у палаці проводяться реставраційні роботи. Зокрема, на час дослідження повністю відновили північний фасад, крім дрібних деталей на вікнах та тиньку. На південному фасаді триває монтаж залізобетонних блоків та тинькування, на західному — відновили шаблевидний фронтон із цегли, терасу не відновлювали, не тинькували. На східному фасаді встановили втрачені колони, а також капітелі. Оригінальні блоки з каменю пісковика замінили на порожнисті залізобетонні, середину яких заповнюють бетоном. Оригінальні кам’яні фрагменти колон подрібнюють і використовують як щебінь для розчину бетону. Триває відновлення карниза над колонами. Повністю відновили дерев’яні перекриття даху, окрім напівкруглих кроков над виступом південного фасаду та риштування для залізного даху. У приміщенні відновлюють лише дерев’яні міжповерхові перекриття між другим та третім поверхами.
На окрему увагу заслуговують світлини, зроблені дослідниками. Вони доповнюють, ілюструють, науковий звіт. По-перше, демонструють палац з різних ракурсів, що дозволяє роздивитися будівлю з різних боків, побачити риштування – дерев’яне та металеве. По-друге, оцінити територію біля палацу: парк засаджено городиною – кукурудзою, соняхом та картоплею. По-третє, зазирнути на саму верхівку будівлі – дах, роздивитися напівкруглі крокви однієї з напівротонд.
Понад пів століття минуло від 1962 р. Це було не останнє дослідження й не остання реставрація, що чекали на гетьманський палац. Урешті-решт він засяяв своєю первозданною красою. Запрошуємо вас відвідати Батурин, почути його історію та побачити палац, що став символом незнищенності українського народу.
Тетяна Оксінь,
наукова співробітниця Національного заповідника «Гетьманська столиця»
Головне фото: Палацово-парковий ансамбль гетьмана Кирила Розумовського. 2020 р. Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця»
