Мандруючи Прилуччиною, я помітив в одному із сіл кіоск ще з радянських часів. Напевно, старше покоління добре пам'ятає не лише подібні ятки, а й автомати з газованою водою.
Для багатьох поколінь ці залізні гіганти стали не просто джерелом спраги, а справжнім символом епохи, де за кілька копійок можна було отримати порцію літнього щастя.
Механіка була простою до геніальності. Ви кидали монету в приймач, і автомат, трохи похрипівши, видавав порцію крижаної води:
1 копійка — чиста газована вода («з бульбашками»);
3 копійки — вода з порцією солодкого сиропу (найчастіше грушевого або яблучного).
Найбільш винахідливі знали секрет: якщо вдарити по автомату в потрібний момент або дочекатися закінчення циклу, можна було спробувати «вибити» подвійний сироп. А черги до цих апаратів у спекотний липневий день могли позмагатися з чергами за дефіцитними товарами.
Сьогодні це здається неймовірним з погляду гігієни, але тоді нікого не бентежила єдина склянка на всіх, що стояла в ніші автомата.
Процес омивання був окремим ритуалом: ви перевертали склянку догори дном, натискали на спеціальне кільце, і фонтанчик холодної води ополіскував скло.
Це була епоха абсолютної довіри. Склянки рідко зникали, а якщо їх і «позичали» для вечірніх посиденьок на лавці, то часто повертали на місце наступного ранку.
Звісно, ностальгія — штука оманлива, і сучасні системи фільтрації значно безпечніші. Але автомати з газованою водою залишилися в пам’яті як частина особливого міського затишку. Вони вчили нас терпінню в чергах, дарували смак справжнього сиропу без «хімії» та об'єднували зовсім незнайомих людей біля одного джерела прохолоди.
Чи був той сироп смачнішим за нинішні лимонади? Можливо, ні. Але відчуття, коли холодна вода «б’є в ніс» бульбашками газу, а в кишені дзвенить заповітна трикопійкова монета — це те, що неможливо купити за жодні гроші сьогодні.
Сергій Вітер, спеціально для видання sknews.net
