У творчому тандемі білоруського поета Михася Пазнякова та українського письменника Сергія Дзюби з Чернігова народився чудовий поетичний твір. Раніше цей вірш став не менш дивовижною музичною композицією.
Прекрасну, душевну музику написав заслужений артист України, відомий львівський композитор Ярослав Музика, а виконав її популярний та харизматичний співак Віктор Гембара — заслужений артист естрадного мистецтва України. У записі цієї пісні також звучить віртуозна скрипка Віктора Ільницького. Послухати композицію можна за посиланням: «В нашім домі не буде вікон».
Нині ж ми пропонуємо вашій увазі цей твір у новому музичному прочитанні, створеному за допомогою сучасних синтезованих інструментів.
Дім, що не має меж: Поетичний простір любові та свободи
У кожної людини слово «дім» асоціюється із чимось матеріальним — міцними стінами, затишними вікнами, зачиненими дверима, які захищають від зовнішнього світу. Проте у поетичному творі Михася Пазнякова та Сергія Дзюби метафора «дому» виходить за межі фізичного простору. Це не будівля з цегли чи дерева, це — стан душі, ментальний прихисток двох закоханих, де панує абсолютна свобода.
Автори одразу розвіюють цей острах, пояснюючи: там немає потреби у штучному світлі чи віконних рамах, бо цей простір позбавлений людської тривоги й смутку. Це метафора чистого світла, яке випромінює самі почуття, а не побутові предмети.
Поетичний дім розмиває будь-які кордони, адже «розлоги не знають меж». Це простір духовного польоту, де буденність не спроможна осягнути й обмежити людське щастя.
Найкрасивіший ліричний акцент чекає на читача наприкінці. Дім, у якому «дороги — на всі світи», залишається абсолютно вільним для вибору: «В цьому домі ти будеш жити, / Як захочеш сюди прийти!». Справжнє кохання не примушує і не тримає на прив’язі. Воно дарує абсолютну свободу бути поруч за власним бажанням душі.
Цей вірш — прониклива й світла поетична притча про те, що справжній дім створюється не архітекторами, а серцями. Це дім-душа, де замість даху — безкрає небо, замість стін — довіра, а замість замків — щире запрошення кохати.
В нашім домі не буде вікон,
Не коптітиме в нім свіча…
І тривозі-журбі довіку
Не торкнутись твого плеча.
В нашім домі дверей не буде,
Стін звичайних не буде теж…
Не окресляться наші будні,
Бо розлоги не знають меж!
В нашім домі – не буде болю
І не буде боргів у нім…
Буде щастя й тепла доволі,
Та звучатимуть в нім пісні.
Буде в домі у нас відкрито,
І дороги – на всі світи…
В цьому домі ти будеш жити,
Як захочеш сюди прийти!
