Спливають останні дні вересня. Давненько вже відлетіла ватага лелек у вирій. Але один з них тут зостався. Тепер щодня неподалік залізничної станції, що розташована в селі Великий Щимель Корюківського району, він самотньо виходить до відкритої ділянки, яка не заросла кущами та іншими поростями.
Довгенько стоїть майже на одному місці й споглядає навколо, ніби очікує на когось, хто вийде з потягу. Зовні ніде не поранений, міцно тримається на лапах, крила не обвисають ‒ отже, здоровий. Але не здіймається у височінь. Якщо ти стоїш і спокійно дивишся на нього, не роблячи жодних кроків вперед ‒ він теж стоїть і вдивляється на тебе. А якщо ти намагаєшся підійти до нього ближче ‒ він, ні-ні ‒ не тікає, а теж кроками йде від тебе, ніби дотримується певної дистанції. І чого він залишився, і на кого він чекає? Такий собі життєвий ребус і спробуй його розгадати на відстані від птаха. А незабаром повіє холодом…
Текст: Сергій Вітер. Світлини: Микола Тищенко
