монастирських мурів
В рамках просвітницького проекту СПІЛЬНО З ГАЗЕТОЮ «СВІТ-ІНФО» (ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ПЕТРО АНТОНЕНКО) продовжуємо ПУБЛІКАЦІЮ ІСТОРІЇ МІСТ ЧЕРНІГІВЩИНИ.
Пропонуємо Вам, шановні читачі, наступну розповідь Бориса Домоцького про м. Новгород-Сіверський, як європейське місто.
Частина ІІІ
Археологічні дослідження літа 1980 року відновили уявне просторове розміщення на «Замковій горі» Княжого граду від 80-х років Х ст. (Тепер у краєзнавчому відділі музею-заповідника знаходимо гарно виготовлений макет міста-фортеці Новгорода-Сіверського, часів існування самостійного уділу Ольговичів, за авторством місцевого майстра-художника Логвиненка). А масштабні роботи довели, що Новгород-Сіверській у період княжої доби являв собою місто, яке положенням, активністю у торгівельно-економічних відносинах несло репутацію міста європейського зразка. Недарма зустрічаємо безліч знахідок, що принципово підтверджують авторитетний статус. Деякі знахідки зі вже згаданого переліку, як скляний різнокольоровий посуд чи жіночі прикраси з напівкоштовного каміння – підтвердили існування зв’язків столиці князівства з іноземними державами. Таким окреслився перший крок до європейських контактів, співробітництва і визнання.
А княжі льохи, чи «медуші» – розкрили картину забезпечення потреб володарів фактично-то держави, якою за певних умов можна назвати на ХІ – ХІІ ст., Новгород-Сіверське князівство з площею території під 140 тисяч км2, добротними винами, різними південними маслами, іншими заморськими делікатесами та місцевими продуктами для поважних осіб. У лунках погреба було помічено безліч кераміки. Знаходилися у прохолодному льосі розкішно виготовлені східними майстрами амфори, до верху заповнені напоями. Скоріш за все, їх везли з Криму, слава Богові, шлях був зручним, водою – від Криму Дніпром уверх, а там на Десну, на Чернігів, Новгород-Сіверський та інші міста славетної Русі-України. «Таким чином, – відзначають у одному з досліджень В. Коваленко та О. Моця, – у ХІІ – ХІІІ ст., у час розквіту, загальна площа Новгорода-Сіверського сягала 45-50га, що дозволяє вважати його великим адміністративним та торгівельно-ремісницьким центром Південної Русі. Різноманітні джерела свідчать про високий рівень розвитку ремесел та торгівлі давнього Новгорода-Сіверського. Бурхливо розвивається культура. Б. О. Рибаков переконливо довів, що з містом пов’язано кілька давньоруських хронік, з яких найбільш відомою є літопис Полікарпа. Вдалося помітити і слід родинної хроніки Ігоря Святославина, відомості з якої увійшли до зводу 1190 року».
До «Ігорева сільця» – на могутнє укріплення Ольговичів у передмісті Новгорода-Сіверського
Разом з градом Сіверським навколо виростали укріплені населені пункти, що набули за літописами і в науці назву «княжих сіл». Дослідники називають кілька таких і в межах Новгород-Сіверської округи: «Мелтекове сільце», «Ігореве сільце». Але наразі лишень жменька людей, обізнаних на археології Київської Русі, знає справжню ціну кожній знахідці, піднятої з глибин культурного шару розкопів на просторому полі між селами Горбів та Гірки, які відділені одне від одного всього трьома сотнями метрів.
Село Горбів – творіння Ольговичів і найстаріший населений пункт Новгород-Сіверщини. Тепер зрозуміло, що без нього існування стольного граду було б нереальним. Доісторичні початки життя провідної княжої резиденції поруч з містом вельми утаємничені, як і доля інших старовинних поселень України. Але дещо зафіксоване літописцями після Х ст. Також згадки про минуле залишилися у вигляді назв місцевостей, де продовжувалось життя населеного пункту.
На жаль, повідомлення у джерелах тієї пори з’являлися найчастіше з причин геть далеких від мирного життя. Зокрема, про ранню історію села дає уявлення войовничий похід одного князівського роду на інший, а саме чернігівських князів Давидовичів та тодішнього Київського князя Ізяслава як головних підбурювачів та дієвих осіб недружньої акції проти новгород-сіверських Ольговичів у 1146 році.
В той час і великі володарі і маленькі князі часто брали участь у військових походах, які перетворювалися на справжню трагедією для мирного населення. Воно гинуло, бува, до останнього коліна. Та й серед самих князів занадто мало зустрічалось у поважному віці, так би мовити, літніх людей. Кожна наступна військова авантюра найчастіше мала братовбивчий характер за цілковитої відсутності стримувача.
Того трагічного року по Новгород-Сіверському князівству походили з вогнем і мечем. А напередодні трагічної події село жило повноцінним життям укріпленого пункту на Десні, виконуючи кілька принципових функцій: від господарської, ремісницької, сторожової до оборонної. Окрім іншого, князі використовувати «сільця» як заміські резиденції для потреб полювання чи звичайного відпочинку з родиною. Згадує літописець у тексті опису подій 1146 року захоплення великої кількості коней з господарства Ольговичів, запасів жита, заліза, міді, меду, вина. Отже, ще одним з напрямків будівництва і утримання князівською владою таких пунктів, була необхідність вирощування добрих коней для бойової дружини – тисячі голів, а від селян надходив провіант сільськогосподарського призначення. Місцеві ж ремісники виробляли все необхідне – від побутових речей до зброї та обладунків. Завозились тільки сіль та залізо.
«Ігореве сільце» археологи досліджували разом з Новгородом-Сіверським. Тут працював загін Новгород-Сіверської археологічної експедиції, участь у якій брали студенти Чернігівського педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка разом з аспірантами та молодими викладачами історії з інститутів Брянська, Києва, Москви. Роботами на розкопах керував Олександр Григор’єв з Інституту археології з Москви.
Археологічні дослідження проклали дорогу до відновлення всебічного уявлення про економічне, соціальне, культурне життя прабатьківщини сучасного села Горбів, що розкинулось на чудовому рельєфі деснянських схилів Придніпровської низовини, дозволивши отримати повноцінну додаткову інформацію і про місто Новгород-Сіверський. Сприяли цьому дослідження Олександра Григор’єва з Москви та Володимира Коваленка, а до цього – Дмитра Самоквасова – людини енциклопедичних знань, в тому числі й у царині археології. У 1878 році він знайшов і скарб з 26 вцілілих та 4 обрубаних срібних гривень «чернігівського типу».
Тепер через 100 років розкопки велись на значних за площею ділянках достатньо великого в минулому поселення (на думку В. П. Коваленка до 10 гектарів), яке дало науці беззаперечні аргументи своєї загибелі у 1146 році, саме так, як зазначається у літописі.
Найбільш відомою особистістю, що дійшла до нас від князівських часів, серед переліку Новгород-сіверських князів стала постать Ігоря Святославича – Новгород-Сіверського удільного князя у 1179 – 1198 рр. Однак «Ігореве сільце» привернуло увагу літописців ще за сорок років до події, що знайшла відображення у відомій поемі «Слово о полку Ігоревім», що розповідає про невдалий похід удільного володаря у степ 1185 року. Ці події навколо «Ігорева сільця» стосувалися персони близького родича героя «Слова…» – рідного дядька, теж Ігоря.
Літописні тексти, віддзеркалюючи точку зору замовника концепції викладу подій, часто «грішили» суб’єктивністю оцінки подій. А ось факт події завжди залишався на місці. Так і дізнаємося, що батько Ігоря Святославича разом з братами – Всеволодом та Ігорем Ольговичами витратили немало сил, борючись за місце на княжому столі у граді Києві. До мети вони йшли не гребуючи ані життям свого війська, ані нищенням тисяч киян, що не сприймали їхніх прагнень будь-якою ціною посісти омріяне місце. Місцеві жителі через позицію Віча, категорично їм відмовили, а тому Ольговичі прагнули помсти. Руйнівний похід київського та чернігівських князів у володіння сіверські – це прагнення приборкати супротивника – батька героя «Слова…» – Святослава Ольговича.
Внаслідок розкопок археологи відкрили підтвердження подій того дня, коли пожежа знищила квітуче князівське село. І хоча важко сказати про конкретну дату побудови на пагорбах князівського села Ольговичами, археологія змогла довести існування на цьому місці впродовж кількох віків-до руйнування потужного укріплення, обнесеного широким – до 10 метрів і високим – за 3 метри валом з двома рядами кліткових зрубів. Страшна пожежа, загибель людей, кістякові залишки яких зустрічалися як у житлах, так і поза ними остаточно розвіювали скептицизм чи елементи сумніву. З невідомих причин, на території «сільця» господарське життя не відновлювалось. Про це свідчать археологічні знахідки та стан культурного шару на поселенні.
Пізніше, сміливо опанувавши пагорби над долиною Десни, на відстані кілька сотень метрів від знищеного літописного «Ігорева сільця» служиві люди Ольговичів започаткували розбудову спадкоємця фортеці – села Горбів, не бажаючи втрачати зручний стратегічний пункт для князівства. То був пролог нарощування нової сили і величі. На жаль, час після втрати єдності Київської Русі – це боротьба амбіцій, емоцій, характерів та й навіть крові, яка все частіше змішувалась з чужинською – степових народів на півдні чи угро-фінських племен на півночі та сході, перетворюючись на підґрунтя утворення нових князівських родинних зв’язків.
Історія, продовжуючись понад вісім століть після падіння у міжкнязівських інтригах потужного опорного пункту Ольговичів, багато чого сховала від нас навічно. На щастя є речі, які непідвласні часу. Мова про збереження історичних, географічних та природних назв вже у житті сучасному. Найвиразнішим свідком прямого зв’язку нинішнього села Горбова у ролі наступника і літописного «Ігорева сільця», що згорілоу вогні 1146 року, є назва урочища, навіки залишена у спадок сучасникам як «Селецька», «Сельце», або «Ігореве сільце».
Не менш помітним аргументом справедливого підтвердження названої причини незаперечності права на спадок є традиція вшанування у селі Горбів Святого Георгія (Юрія), як зимового, так і весняного. Недаремно стародруки переповідають про повагу жителів Горбова до загиблого1147 року у Києві князя Ігоря Ольговича, а також про бажання відновити знищений храм Св. Георгія на «Ігоревім сільці» під таким же ім’ям – Святого покровителя князя.
Європейське визнання: і планували, і будували, і мислили по-європейськи
Новгород-Сіверський виникає на проукраїнському просторі у контексті втілення великої гуманітарної місії раннього середньовіччя по захисту рубежів, які активно освоювала українська спільнота у процесі боротьби за існування серед потужних за військовим рівнем етносів. У загальному процесі історичного розвитку місто утвердилось як потужний оборонний, ремісницький, торговельний, культурний та духовний центр Русі-України.
ХVІІ ст. хоча і виявилося для Новгорода-Сіверського не вельми сприятливим, як за оцінками суспільного неспокою, та воно стало переломним на шляху до започаткування у міському житті системи європейських цінностей. Деякі з них у процесі генези дійшли до сьогодення. І нехай початок віку був вельми бурхливим та войовничим (адже в цей час під стінами стародавнього містечка впродовж осені 1604 – зими 1605 років розгорталися далекі військові події, обумовлені авантюрою Григорія Отрепьєва – Лжедмитрія І), Новгород-Сіверський не втратив можливостей щодо втілення у життя низки життєздатних проектів. Та для певної об’єктивності аналізу хроніки пережитого потрібно, все ж таки зосередитися чи не найнапруженіших подіях кінця першої п’ятирічки ХVІІ ст. Напруга прийшла у наш край безпосередньо з появою Отрепьєва, який прямував на Москву зі сподіваннями заволодіти царським столом «білокам’яної».
монастирських мурів
При цьому якось легко вдавалось Самозванцю прибрати до рук міста-фортеці, що ставали на шляху, а то й, бува, приймати хліб-сіль з рук вдячних мешканців. Під Новгородом-Сіверським ситуація виявилась дещо іншою.
Коли справа дійшла до прийняття остаточного рішення щодо штурмового підкорення фортеці, Григорій без застереження обрав кровопролитний варіант – розпочав облогу, в кінцевому результаті, ввійшов до містечка, проявивши небувалу жорстокість до населення, в тому числі до жінок та малолітніх дітей, вбиваючи їх з особливою жорстокістю.
монастирських мурів
«Поляки вломились в город, отыскивая русских, начали убивать всех им встречавшихся; сведав, что русские вышли из города, всю злобу свою обратили на граждан. Убийство было всеобщее: не щадили ни возраста, ни пола; граждане, обезоруженные, хрестились только перед смертью неминуемою; напрасно были мольбы их к убийцам; без угрызения совести, и без пощады, насилуя жен и дев, поляки резали их, младенцев, ползавших в крови матерей своїх, подымали на копья, или схватив за ноги, разбивали им головы о стены. Несколько граждан убежало в замок, стоявший на горе, окруженный рвами самородными; он считался неприступным. Но как он был не в оборонительном состоянии, то поляки вошли в него без сопротивления, и спасавшихся в нем вырезали до последнего. Наконец разграбили церкви, дома, и зажгли город со всех сторон; после того много лет оставался Новгород в запустении….» – такий опис зовсім не європейської за змістом поведінки ворогів знаходимо в історичній праці М. Маркевича.
Борис ДОМОЦЬКИЙ, м.Новгород-Сіверський
Продовження буде...
