Мінські угоди і Мюнхенська угода: що спільного

Коли нарешті на Донбасі перестануть стріляти?

Паралелі між Мюнхенською і Мінськими угодами можуть декому видатися неточними. Адже Мюнхенська угода 1938 року розв’язала руки нацистському режиму Німеччини в загарбанні ним країн Європи й урешті призвела до Другої світової війни. А Мінські угоди начебто убезпечили нас від масштабної агресії Росії. Ніхто й не говорить про повну подібність цих угод, розділених трьома чвертями століття. Але є й дещо спільне: залишення ситими західними державами напризволяще країн, які стали жертвою агресії.

Мюнхенська угода підписана 30 вересня 1938 року прем’єр-міністром Великої Британії Невілом Чемберленом, прем’єр-міністром Французької Республіки Едуаром Даладьє, рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером та прем’єр-міністром Королівства Італія Беніто Муссоліні. Основний зміст угоди: Судетська область відділяється від Чехословацької Республіки й передається Третьому Рейху з 1 по 10 жовтня того ж року; б) усе майно тут, у тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; Чехословацька Республіка повинна протягом трьох місяців задовольнити територіальні претензії Польської Республіки та Королівства Угорщина.

Мюнхен, 1938 р.

Зазнавши поразки в Першій світовій війні, Німеччина, згідно з Версальським договором, втратила значні території, що були заселені переважно німцями.

Мюнхенська угода стала, з одного боку, результатом агресивної політики нацистів, з іншого — підтриманої США англо-французької політики «умиротворення» нацистів. У березні 1938 року без будь-якої протидії з боку західних держав Третій Рейх здійснив силове захоплення (аншлюс) Австрії. Після цього різко посилився німецький натиск на Чехословацьку республіку.

Судети належали до найбільш промислово розвинутих районів Чехословацької Республіки. У регіоні компактно проживали 3,3 млн етнічних, так званих судетських, німців. 15 вересня на зустрічі з Гітлером Чемберлен погодився з вимогою Німеччини передати їй частину чехословацької території. Через два дні британський уряд схвалив «принцип самовизначення», як була названа німецька анексія Судетської області.

Скориставшись моментом, свої територіальні вимоги висловили Польська Республіка й Королівство Угорщина. Це дозволило Гітлеру виправдати анексію Судетів «міжнародним» характером вимог до Чехословацької Республіки. 29 – 30 вересня 1938 року в Мюнхені відбулася нарада керівників Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії. На ній 30 вересня без участі представників Чехословацької Республіки підписали Мюнхенську угоду. Чехословацька республіка втратила близько 20% території, близько 5 млн населення (з них 1, 25 млн чехів і словаків), а також 33% промислових підприємств.

Для збереження «політичного обличчя» Заходу додатково була ухвалена декларація, в якій Велика Британія та Франція давали гарантії нових кордонів Чехословацької Республіки. Чого були варті ці гарантії, з’ясувалося вже найближчими місяцями, коли в березні 1939 року Третій Рейх захопив усю територію країни. Решта Чехії була перетворена на протекторат Богемії і Моравії, тобто фактично внесена до складу Рейху. На теренах Словаччини утворили так звану Словацьку Республіку — сателіт, фактично колонію Німеччини, втягнуту нею на своєму боці в Другу світову війну.

Отже, ганебна угода — потурання агресорам, залишення напризволяще країни — жертви цієї агресії, між іншим, союзниці Великобританії і Франції за їхніми угодами.

А тепер — Мінські угоди вересня 2014 року, підтверджені повторно в лютому 2015 року вже на найвищому рівні. Суб’єкти — Німеччина, Франція, Росія, Україна. Отже, агресор — Росія, жертва агресії — Україна і посередники — відроджена через 7 десятиліть по війні вже не агресор, а миротворець могутня Німеччина і Франція. Чотири найбільші країни Європи. Те, що назвали Нормандською четвіркою або нормандським форматом переговорів.

Мінськ, 2015 р.

Передісторія Мінських угод відома. Лютий 2014 року, перемога Майдану, повалення антинародного режиму регіоналів. Але країна знекровлена й розвалена цим режимом. Однак ми й досі розбираємося, як це можна було розвалити і знекровити, що держава на третьому десятку років незалежності стала такою немічною.

Уже найближчими тижнями — перша в історії незалежності втрата території, Криму. Це була відверта агресія Росії, закамуфльована під так званий «референдум» у Криму, інспірований Росією. Подібний референдум імітувався і в Судетах Чехословаччини.

Далі — сепаратистський заколот на Донбасі. Сепаратисти і російські військові захопили Донецьк і Луганськ, ліквідували владу Української держави на частині території Донбасу.

Наші війська змушені були піти на придушення антидержавного заколоту. Але Росія ввела на Донбас свої регулярні війська. Почалася війна.

Невдовзі протиборчі сторони сіли за стіл переговорів у столиці Білорусі. Так народилися перші Мінські угоди, підписані 5 вересня 2014 року представниками України, Росії та ОБСЄ. Остання — це Організація з безпеки і співробітництва в Європі.

І ось він, ключовий пункт № 1 Мінської угоди: «1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї».

Однак війна тривала п’ять місяців поспіль. Тому відбувся Мінськ-2, переговори вели три президенти — Франції, України, Росії, канцлер Німеччини. Саме вони — Франсуа Олланд, Петро Порошенко, Володимир Путін, Ангела Меркель — 12 лютого 2015 року підписали Мінську декларацію, якою повністю підтверджено чинність Мінської угоди від 5 вересня 2014 року.

…Війна триває вже майже три роки, і скоро буде два з половиною роки після підписання Мінської декларації. Десять тисяч убитих, військових і цивільних. Понад півтора мільйона біженців.

Мінська угода, яка, можливо, тоді, влітку 2014 року, й врятувала Україну від масштабної війни з Росією, не діє в основних своїх положеннях — не припинено війну й не відновлено суверенітету України над поки що окупованими її територіями Донбасу. Хоч ці положення чітко записано в угодах. Усе інше записане — то механізм їх виконання. Тому можна довго й нудно вести переговори щодо майбутнього Донбасу чи його частини, системи влади тут, проведення виборів, відродження зруйнованого трьома роками війни краю, але все це не повинно відбуватися під пострілами й обстрілами. Тож ключове запитання зараз: чому щодня тривають бої? Це запитання — до Європи і світу.

Гляньмо на суб’єктів, фігурантів Мінських угод, на цю Норманську четвірку. Давно лунають пропозиції, що потрібен інший формат. Не секрет, що з найбільших держав Європи саме Німеччина і Франція лояльні до Росії, в силу багатьох історичних причин, а також пов’язаності економік. Більш рішучі в цьому сенсі Великобританія та США, які все не наважуються переформатувати Нормандський формат. Утім, і ці миротворці добре відомі в історії та новітньому часі. Коли прем’єр Великобританії Чемберлен повернувся з Мюнхена додому, він хизувався перед британцями, що «привіз їм мир». Схоже повівся і Деладьє, прем’єр Франції. Між тим, менш ніж через два роки Франція була розгромлена Німеччиною й окупована, а на Лондон посипалися німецькі бомби.

Та є й новіші паралелі. Це так званий Будапештський меморандум. Чим не Мюнхенська декларація гарантування безпеки Чехословаччині? Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї — міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Ми позбулися ядерної зброї, що залишилася від Радянського Союзу. Натомість держави-підписанти дали в угоді гарантії суверенітету та безпеки Україні. Згідно з меморандумом США, РФ і Велика Британія зобов’язалися: поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України; утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності/політичної незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти неї, крім самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

З Росією зрозуміло — агресор, який століттями відомий своїм віроломством. Не зовсім зрозуміло із Заходом.

Як би не змінювалася там влада, а вона вже змінилася в США і Франції і, можливо, зміниться в Німеччині, але незмінними зостаються ці могутні держави. Тому наша держава має ставити запитання до Заходу, Європи, світу щодо цієї дивної, але від того не менш трагічної війни на Донбасі.

Ось щойно прийняла грізну ухвалу ОБСЄ: Росія знову визнана агресором, і до неї поставлено вимогу негайно звільнити не лише окупований Донбас, а й Крим. Дуже доречна й потрібна ухвала. Але що далі? Це при тому, що ОБСЄ — потужна начебто організація, створена для підтримання миру в Європі відомою Нарадою з безпеки і співробітництва у Гельсінкі 1975 року. Учасниками наради і підписантами Гельсінських угод стали всі країни Європи плюс США й Канада.

Звичайно, в нас є запитання і до нашої української влади щодо цієї війни. А якщо Захід і далі виявлятиме байдужість до України, єдиної держави Європи, де триває війна, то нам залишається покладатися більше на себе.

У будь-якому випадку обстріли на Донбасі мають припинитися негайно. Люди гинути не повинні.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо». м. Чернігів.

На першому фото: Донбас сьогодні

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?