Велична постать Івана Мазепи та його меценатство в Чернігові

Серед міст України Чернігів посідає особливе місце як один з найдавніших історичних та культурних центрів Чернігово-Сіверської землі.

Друге, після славного давньоруського минулого, піднесення Чернігова розпочалося за часів Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Місто перетворюється на центр Чернігівського полку.

Період стабілізації козацької держави, що розпочався за часів гетьманування Івана Самойловича (1672 – 1687 рр.), а своєї вершини сягнув за гетьмана Івана Мазепи (1687 – 1709 рр.), супроводжувався значним підйомом у всіх сферах матеріальної та духовної культури. Державна політика гетьмана Івана Мазепи була направлена на підтримку освіти, книгодрукування, церковного будівництва, різних галузей мистецтва.

Чернігів був визначним центром стародавньої Чернігово-Сіверської землі, мав багате історичне минуле та чималі культурні і духовні традиції. З другої половини XVII ст. тут утвердилися багаті та впливові роди козацьких старшин, такі як Лизогуби, Дуніни-Борковські, Полуботки, котрі відбудували місто, відновили його старовинні храми, актуальним стає питання відродження Чернігова як духовного центру Північного Лівобережжя.

Піднесенню та розквіту Чернігова сприяло і високоосвічене духовенство. Чернігівським єпископам, які очолювали найбільшу в Гетьманщині єпархію, імпонувало мати свою резиденцію в місті, яке за стародавньою славою дорівнювало Києву, де збереглися відомі давньоруські храми та монастирі.

Перевівши із Новгорода-Сіверського в Чернігів 1672 р. свою кафедру, друкарню, школу, найвпливовіший український ієрарх другої половини XVII ст., чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1616 – 1693 рр.) прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний осередок всього Лівобережжя, підняти його до рівня Києва, а то й перевищити. Навколо знаменитого владики гуртувалися талановиті літератори та митці того часу: Дмитрій Туптало, Антоній Радивиловський, Іоаникій Галятовський, Іван Величковський, Тимофій Богданович. У друкарні, яку він заснував, працювали кращі художники-гравери Леонтій Тарасевич, Іван Щирський, Лаврентій Крщонович, Никодим Зубрицький та ін.

Позиція чернігівських архіпастирів та старшини на розбудову міста, на перетворення його в значний культурний осередок, блискуче минуле Чернігова не могло не зустріти відгуку в гетьмана Мазепи, щедрого мецената.

Покровительством гетьмана користувався Іоан Максимович – продовжувач справи Лазаря Барановича, чернігівський архієпископ (1696 – 1712 рр.), письменник, який в 1700 р. заснував Чернігівський колегіум. Гетьман надав 10000 золотих на розбудову резиденції чернігівських архієпископів – Борисоглібського монастиря: монастирської дзвіниці (збереглася закладна дошка з гербом Мазепи), будівлі для колегіуму.

Іоан Максимович активно продовжував справу розпочату Лазарем Барановичем, користуючись підтримкою гетьмана Івана Мазепи щодо зміцнення позицій православної церкви в краї, подальшого підйому та розквіту Чернігова як духовного центру. Маючи намір реорганізувати школу Лазаря Барановича в колегіум, Іоан Максимович за сприяння та

фінансування гетьмана Івана Мазепи розпочав у кафедрі будівництво цілого комплексу приміщень, що складався з монастирської трапезної, дзвіниці та корпусу шкільних приміщень.

В епітафії Іоану Максимовичу, авторство якої приписують Антонію Стаховському, підкреслювалося:

«В дому архиерейском вся бяху древяна

Здания, а им вся с камене создана:

Трапеза, калокольна, кельи, палаты

И ограда, все то он потшася создати» 1.

У 1701 р. гетьман Іван Мазепа надав Іоану Максимовичу підтверджувальний універсал на володіння руднею с. Неданчичі, подарованій кафедрі І.Єфимовичем на «фундуючуюся каменную звонницу» 2. Гетьман навіть на цілий рік звільнив кафедру від обов’язків давати частину виробленого в рудні заліза до військового скарбу.

На дзвіниці була влаштована закладна дошка, яка збереглася до нашого часу, з гербом Івана Мазепи, монограмою та записом про пожертвування гетьмана: «Сей храм созданъ Божіим Благословеніемъ прещедримъ даяніемъ и іждивеніемъ от ясне Вельможнаго Пана Іоанна Мазепы славнаго войскъ Росийских Гетмана надтисяща всем сотомъ року здат начася, а в второмъ поспешествомъ Божимъ скончася».

Дзвіниця мала церкву, названу на честь патронального святого Івана Мазепи Іоана Предтечі, (а не Іоана Богослова), як вважали краєзнавці XIX ст: «Триумфальный знакъ каменный сооружити благоволилъ єси коліосъ, Дзвонницу, на ней же церковь Божественная под именемъ патрона Вельможности Вашой святого Иоанна Предтечи» 3. На кошти гетьмана був відлитий і дзвін для цієї дзвіниці: «…на вашем панском коліосе дзвонничном, кимвал (дзвін) доброгласен власным коштом Вашим Реиментарским соделанный» 4. Дослідники XIX ст. М.Марков та М.Маркевич стверджували, що у дзвіниці знаходилися класи колегіуму та колегіумська церква.

За щедрі пожертви викладачі та учні Чернігівського колегіуму піднесли гетьману книгу «Зерцало от писанія Божественнаго», яка вийшла в 1705 р. в друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря.

В ній повідомлялося, що за допомогою, ймовірніше всього, самого Івана Мазепи були побудовані приміщення колегіуму: «…оучилищъ каменныхъ шестъ за скудность мейсца, под єдинымъ покровом» 5Це дало можливість відкрити ще один клас риторики: «Живы будем в настоящий годъ (тобто в 1705 р. – О.Т.) риторицкому оученію начало положенно буде» 6

Збірник був присвячений гетьману Івану Мазепі: «…особливому милостивому патрону и добродееви, доброе сіє душеполезное зерцало, ву ново обновленномъ Черниговских оучилищъ» 7. На початку дається пояснення назви книги, розкривається метафоричність її назви: «Смотряяи во в зерцало, видимъ з вне лице свое, и всякій на нему порокъ; и, исправляетъ е чисто. И в сіе духовное, писанія Божественнаго зерцало, всякъ Христолюбивъ, Богодухновенне внимателно, оумилительнымъ чтеніемъ смотряя, нетокмо внъ красоту благополучія мірскаго, правоправленія власти, и славу свою добре исправляетъ, но и внутрь, еже паче всехъ естъ, душевную красоту, Божественною, благодати вечныя, лепотою паче снега оубеляетъ, и просвещаетъ» 8 У присвяті, написаній витончено та емоційно, з майстерно застосованою, досить складною художньою образністю, метафоричністю, характерними для бароко, гетьман прославлявся за будівництво та прикрашання церков у Києві, розбудову Києво-Могилянської колегії: «Зримъ Кіево-Могилянскіе Афины, щедрою десницею Вашею Панскою каменным строеніемъ, и правъ оутвержденіемъ оукрепленны», меценатство в Чернігові: розбудову кафедрального монастиря, приміщення колегіуму, будівництво папірні для чернігівської друкарні, оздоблення «кіотомъ сребрекованнымъ» чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері. У панегірику вихвалялися військові справи Івана Мазепи, який величався «храбрым новым Геркулесом», уподіблювався «премудрому Соломону». Присвята

мала підпис: «Ієромонахъ Антоній наместникъ ка[федры] Че[рниговской] и префектъ коллегіумъ Архіепископіи Черниговской з труждающимися » 9.

В особливому примірнику збірника, який, був піднесений гетьману, після присвяти вміщений вірш на пошану Івана Мазепи під назвою «KRZУSZ» польською мовою. В ньому йшлося про герб гетьмана як ключ до мудрості, прославлялося його покровительство наукам, вказувалося, що Іван Мазепа дав дозвіл на відкриття Чернігівського колегіуму. Це гербовний вірш, написаний в бароковому стилі, з використанням алегорій та метафор, образів античної міфології. Автором панегірика міг бути Антоній Стаховський. Ось уривок з вірша:

«Ну а твій гербовий Хрест, вельможний гетьмане,

Учням золотим ключем мудрості постане.

А що відчинивсь палац тих наук забутих,

Чи ясніше розказать: у непам’ять збутих,

Влада це твого Хреста, що сюди Камени

У чернігівські внеслись мудрії Атени.

Чим же твій гербовий хрест нас ударував був?

Щоб ліцей оцей постав, дозвіл нам подав був.

Тож вельможний пане дати тобі маєм:

Квітом цих нових наук скроні увінчаєм»

(переклад В.Шевчука) 10.

Таким чином, гетьман Іван Мазепа офіційно підтвердив заснування Чернігівського колегіуму своїм дозволом. Діяльність навчального закладу вищого рівня вимагало юридичного оформлення дозволом з боку державної влади. Так, свого часу заснування та статус Києво-Могилянського колегії було затверджено привілеєм польського короля Владислава ІV 1633 року, а потім царською грамотою 1701 року. Заснування єзуїтського колегіуму в Новгороді-Сіверському також було підтверджено королівським привілеєм 1635 р.

Відкриття ще одного закладу вищого рівня в Гетьманщині мало неабияке значення, виходячи навіть з того, що цей новоутворений колегіум міг стати в якійсь мірі і конкурентом Києво-Могилянській колегії. Чернігів знаходився в незначній відстані від Києва і частина студентів, яка мала б там навчатися, вступала на навчання вже до Чернігівського колегіуму. Можливо, цей факт, певним чином, пояснював і те, що в Чернігівському колегіумі викладання філософії та богослов’я, якими визначався статус вищого навчального закладу, було запроваджено значно пізніше. Тому вважаємо, що у справі заснування Чернігівського колегіуму важливе значення мало не лише бажання та зусилля чернігівських архієпископів, які виступили ініціаторами його відкриття, але і підтримка як фінансова, так і юридична з боку державної влади, гетьмана Івана Мазепи.

Про увагу з боку гетьмана до кафедри чернігівських архієпископів, свідчить той факт, що Іван Мазепа надав кафедральному Борисоглібському собору розкішні царські срібні ворота для іконостасу. На них, внизу центральної платівки розміщений герб гетьмана Івана Мазепи з монограмою «І. С. М. Г. 3.» – Іван Степанович Мазепа Гетьман Запорозький. Праворуч прикріплена платівка, на якій кириличними буквами вирізьблена дата – 1702 р. Царські ворота були виготовлені в м. Аугсбурзі (Німеччина) відомим ювеліром Пилипом Якобом IV Дрентветтом (1646—1712 рр.). Про це свідчать міське тавро та особисте тавро майстра, викарбуване на воротах.

Композиція царських воріт, виконаних в стилі бароко, традиційна для українського мистецтва. Тут зображені чотири євангелісти: Матвій, Марк, Лука та Іоан, а також перші давньоруські святі – Борис та Гліб, на честь яких був названий собор. В нижній частині – зображення пророка Єсея, царя Давида і на центральній платівці – десять біблійних царів – родовід Ісуса Христа. У верхній частині – композиція Благовіщення.

Автор проекту воріт, ймовірніше всього, належав до києво-чернігівського культурно-мистецького осередку. Спроектувати ворота могли відомі українські художники-гравери: як Олександр Тарасевич (? – 1727 р.), так і Леонтієм Тарасевичем (? – 1710 р,) а можливо Іван Щирський (1650 – 1714 рр.). Є відомості про те, що Олександр Тарасевич та Леонтій Тарасевичі (існує припущення, що вони були братами) навчалися саме у Аугсбурзі, у друкарні Кіліанів. Бартоломей та Пилип Кіліани були відомими майстрами гравюри не тільки у себе в Баварії, а й в Австрії. Потім Олександр Тарасевич працював у Глуську (нині республіка Бєларусь), згодом в друкарні при Віленській академії, пізніше керував лаврською друкарнею в Києві. У 1693 р. Олександр Тарасевич виконав посмертний портрет чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. Леонтій Тарасевич та Іван Щирський ілюстрували видання Чернігівської та Києво-Печерської друкарень.

Царські ворота іконостасу Борисоглібського собору – цікавий приклад співробітництва західноєвропейських та українських майстрів, щедрої меценатської діяльності гетьмана Івана Мазепи, в результаті чого на зламі XVII – XVIII ст. і був створений цей ювелірний шедевр – окраса чернігівського кафедрального собору.

Гетьманським «панским благоволением» була збудована також папірня для друкарні Троїцько-Іллінського монастиря. На знак подяки тут надруковано п’ять книг і два панегірики, присвячені гетьману-благодійнику.

Понад 5000 тисяч золотих виділив гетьман на будівництво дерев’яної церкви св. Іоанна, яка знаходилася в чернігівській фортеці і до нашого часу не збереглася. В кінці XVII ст. прилучився гетьман і до відновлення П‘ятницької церкви: його герб знаходився на барочному фронтоні церкви.

10000 золотих було пожертвувано гетьманом на завершення будівництва ще одного чернігівського храму – величного Троїцького собору та оздоблення срібними шатами кіоту знаменитої чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері. Чудотворна ікона Троїцько-Іллінської Богоматері була написана в 1658 р. ченцем Іллінського монастиря Григорієм Дубенським, можливо за походженням з міста Дубно на Волині. У квітні 1662 р., як писав відомий козацький літописець Самійло Величко, «образ» плакав, жаліючи українців «через роздвоєння та чвари» тобто через Руїну, яка розпочалася на Україні після смерті Богдана Хмельницького.

Чудотворний образ Троїцько-Іллінської Богородиці, за свідченням Дмитрія Ростовського, врятував печерний монастир від розорення татарами, які напали на монастир у 1662 р. Чудам Троїцько-Іллінської Богородиці він присвятив свою книгу «Руно орошенное», яка користувалася великою популярністю і перевидавалася вісім разів.

Прославлена чудотворна ікона була оздоблена позолоченими срібними шатами та вставлена у великий кіот, який теж був прикрашений срібними карбованими пластинами із зображеннями на теми з життя Христа та Богородиці та гербом гетьмана Івана Мазепи з клейнодами. Після передачі в 1929 р. собору у відання Народного комісаріату освіти, шата кіоту потрапила до Чернігівського історичного музею, де вона зберігається і донині у розібраному вигляді (18 пластин різного розміру). Внизу шат – герб гетьмана Мазепи в обрамленні гармат, клейнодів. В соборі, ймовірно, знаходиться зображення самого гетьмана в образі його патронального святого Іоана Предтечі. Достеменно відомо, що на кошти Івана Мазепи був споруджений іконостас для Введенської трапезної церкви Троїцько-Іллінського монастиря. Іконостас, який не зберігся, також мав герб Мазепи.

Чернігів у другій половині XVII – XVIII ст. перетворюється у визначний центр образотворчого мистецтва. Тут працювали такі видатні художники-гравери, як Лаврентій Крщонович, Леонтій Тарасевич, Інокентій Щирський, Никодим Зубрицький та інші. Вони ілюстрували книги друкарні Троїцько-Іллінського монастиря, писали ікони, артілі малярів розписували чернігівські храми.

Вже в перші роки свого існування Чернігівський колегіум завдяки зусиллям його засновника Іоана Максимовича, першого префекта Антонія Стаховського, інших викладачів, державної підтримки гетьмана Івана Мазепи перетворився у значний центр просвіти та

культури Лівобережної України. Про це свідчить, насамперед, ціла низка друкованих праць, які виходили в співавторстві архієпископа, префекта та інших викладачів Чернігівського колегіуму. Вони побачили світ у друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. У 1705 р. вийшло відразу три книги з присвятами: гетьману Івану Мазепі, царевичу Олексію Петровичу, генеральному судді Василю Кочубею від Чернігівського колегіуму. Думається, що творча атмосфера, яка панувала у цей час в колегіумі, надихала Іоана Максимовича на написання, переклад та видання творів, таких як «Богородицє Дєво» (1707 р.), «Феатрон или позор нравоучительный» (1708 р.), «Молитва Отче наш на «седьм богомыслей расположенная» (1709 р.), «Царскій путь креста Господня» (1709 р.), «Осмъ блаженства євангельскыя» (1709 р.) [55], «Синаксарь» про перемогу під Полтавою (1710 р.), котрі Максимович створював разом з викладачами колегіуму, відгукуючись на його потреби в зразках поетичної творчості чи перекладах іноземних вчених та богословів. Можна припустити, що Чернігівський колегіум у цей час нагадував не стільки школу в традиційному значенні цього слова, а радше літературно-освітянський осередок чи своєрідне товариство поетів, письменників, митців, щось на кшталт академій гуманістів доби Відродження, які пропагували ідеї просвітництва та виховання досконалої особистості, але звичайно, з урахуванням місцевих особливостей тогочасного суспільства. Дослідниця І.Пархоменко зазначала: «Це був високоінтелектуальний мистецький гурток, де писали витончено й вишукано, бо гострота розуму, блиск метафор, парадоксів, складання у виглядів лабіринтів та ребусів віршів, вважалося тоді ознакою високої освіти, прилучення до європейської культури. Елітарні твори, проблеми теологічної думки виводили за межі буденної свідомості, примушували читача й глядача поблукати у світі ірреального, загадкового, алогічного» 11. Алегоричні барокові поняття та образи ілюструвалися складними символічними композиціями, якими прикрашалися твори. Авторами численних гравюр були відомі гравери Іван Стрельбицький, Никон Фігурський та Никодим Зубрицький. Никодим Зубрицький приїхав сюди зі Львова, жив у Чернігові з 1709 по 1724 року, допомагав Іоану Максимовичу перекладати привезені ним західні книжки з символіки та ілюстрував їх 12. Нові барокові сюжети, запозичені з цих книжок, втілювалися в стінописах храмів, іконостасів, зокрема в Києво-Печерській Лаврі. На думку дослідниці в цей час Чернігів був великим культурним центром, в якому раніше, ніж у Києві опановувалися нові теми, ідеї. «Тут була творча думка, складалася новітня поезія бароко, розвивалося емоційно-образне мислення» 13.

У добу мазепинського «ренесансу» Чернігівський колегіум стає важливим літературно-мистецьким осередком України. Численні друковані та рукописні твори засновників, викладачів колегіуму склали цінний доробок української літературної спадщини першої половини ХVІІІ ст.

Завдяки державній підтримці гетьмана Івана Мазепи та зусиллями чернігівських архієреїв, місцевої козацької старшини Чернігів був перетворений на рубежі XVII – XVIII ст. у другий після Києва культурно-духовний осередок в Гетьманщині. Увага гетьмана була направлена на підтримку Чернігівської друкарні, за значенням третьої в Україні після Києво-Печерської та Львівської. Один з найстаріших навчальних закладів у Лівобережній Україні Чернігівський колегіум відкривається у 1700 р. за сприяння та фінансування гетьмана Івана Мазепи. Чернігів прикрашається пишними, спорудженими в бароковому стилі храмами, монастирями, які в значній мірі зумовили неповторний вигляд міста і до нашого часу.

Ольга ТРАВКІНА, головний зберігач – завідувач відділом фондів Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», кандидат історичних наук

Посилання

1 Фомин. С.В. Последний царский святой. Святитель Иоанн (Максимович) митрополит Тобольский, Сибирский чудотворец. Житие. Чудеса. Прославление. Служба. Акафист. С. – Петербург.: 2003. – С. 50.

2 Модзалевский В.Л. Краткий очерк жизни св. Иоанна Максимовича/ Підготовка до друку і передмова О.Коваленка // Сіверянський літопис. – 1998. – №5. – С.139.

3 Зерцало от писанія Божественнаго. – Чернігів: Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря, 1705. – 11 зв., НН.

4 Там само, арк.5, зв., НН].

5 Там само.

6 Там само, арк.7.

7 Там само, арк. 4, НН.

8 Там само, арк.11 зв., НН.

9 Іван Мазепа [Упоряд. і передм. В.О.Шевчука]. – К.: 1992. -132с.

10 Пархоменко І.В. Гравюри Чернігівської друкарні XVII-XVIII ст. як джерело іконографії розписів Успенського собору Києво-Печерської лаври // Могилянські читання: Літературна і видавнича діяльність Києво-Печерської лаври XI-XX ст.: Зб. наук. праць. Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. К., 2002. – С. 150.

11 Там само, С. 151.

12 Там само.

13 Там само.

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?