«Зустріч випускників» — у віршах

Збірка віршів під назвою «Зустріч випускників» нещодавно вийшла в ніжинському видавництві «Орхідея». Автор – Олександр Гадзінський, поет і перекладач, колишній керівник (протягом двадцяти років) літературної студії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Рецензія.
Це довгоочікувана книжка для всього літературного Ніжина, а не лише для автора. А ще – для друзів, знайомих, приятелів поета, – а їх у нього надзвичайно багато і в Україні, й поза її межами.

Отож, вони таки зустрілися! Оці випускники! Запускаючи в хід художнє мислення, назву книжки розумію в метафорично-символічній площині. Випускники, як мені здається, – це вірші Олександра Євгеновича, випущені з його творчої уяви, свідомості й навіть підсвідомості на волю, в читацький вжиток, і вони зустрілися саме тут, – у невеликій поетичній збірці на 146 сторінок, щоб бути прочитаними, сприйнятими, проаналізованими.

Це ж так чудово! Кілька десятиліть писати їх, переписувати, шліфувати, ховати по шухлядах, лише деякі – оприлюднювати, а більшість – тримати при собі втаємничено, давати поради й підказки іншим поетам, до того ж, відомим у сучасному українському літературному процесі (Олена Степаненко, Анна Малігон, Володимир Худенко, Олена Марченко, Ярослав Гадзінський, Тетяна Винник, Тетяна-Марія Литвинюк…) й нарешті відважитися сказати цією книжкою перш за все самому собі: я маю моральне право бути наставником творчої молоді, шукачів і майстрів чистого поетичного слова, бачити й розуміти це слово ізсередини.

«Слова для нього – як чотки для східного мудреця. І однакові – й зовсім різні, – пише про Олександра Гадзінського побратим по письменницькій робітні Анатолій Шкуліпа. – Тільки замість кісточок у чутливих пучках – діаманти із сапфірами, рубіни з аметистами, смарагди з діамантами… І переблиск заглибленого світла в них, і вишуканість граней… Над словами Олександр Гадзінський працює не менш прискіпливо, ніж ювелір над виробами із золота та різного дорогоцінного каміння. Він знає, що шукає і до чого прагне…».

Поезіє, ти крик і жар, і спів,

І схлип, і мрії пагілля зелене,

І якщо справді є талант у мене,

Дай мені силу відчайдушних слів!

Цією строфою-одкровенням, строфою-замовлянням (а вірш так і називається – «Замовляння») поет виразно дає знати про своє справдешнє прагнення: бути в Слові, в його чистоті й неповторності, плекати його й леліяти, аж доки воно не стане зрілим, ваговитим, як запашний осінній плід. Тому зірко й чіпко зчитана, а затим відтворена поетом реальність з її парадоксальністю в усіх проявах, контрастністю явищ і почуттів, суєтністю життя-буття зі швидкістю білки, що сама себе наздоганяє в колесі. А час, ця найбільша й невиліковна людська залежність, підказує: до всього в житті можна звикнути, окрім реальності. Для творчої натури – це прописна істина, збаналізована фраза. Поет констатує, наприклад, своє місце проживання, а для читачів – це потужний привід для роздумів про вічне й тлінне, скороминуще:

В руїни храму рветься вітер,

немов з-під анти-Страдіварі…

На тому місці, де був цвинтар,

Мікрорайон побудували…

Гіперреалістичні деталі обертаються охудожненими філософемами глибокого змісту:

Колись у пам’яті, мов казка,

Розвернуться строкатим спектром

І перемоги, і поразки,

І мікрорай, і мікропекло…

Збірку наповнюють різні вірші: інтимно-задушевні й пейзажно-філософські, публіцистичні, ностальгійно-медитаційні. А ще – ілюзорно-умудрені. Як ось цей – настільки досконалий у

художньому відношенні, що хочеться зацитувати всі три його строфи:

І знов ілюзія, що прийде рік новий

І принесе нове добро і вірші,

Засяє світло з Божої глави,

І стане іншим світ, і люди інші.

Живе ілюзія під цей новітній сніг

Про те, що горе і війна пощезнуть.

Про те, що стане тихим-тихим світ,

І людям буде радість величезна.

Свята ілюзія, що зміниться життя,

Що ти не втратиш в ньому ні хвилинки…

І ждеш, немов утомлене дитя,

Дарунків з-під смолистої ялинки.

Чимало місця займають у збірці поетичні переклади з польської, білоруської, болгарської, англійської та російської мов. Це бездоганні переклади українською віршів Марії Конопницької, Юліана Тувіма, Людвика Єжи Керна, Чеслава Мілоша, Арсенія Тарковського та інших представників європейського поетичного сузір’я. Оригінал і перекладений текст у збірці виставлені поруч: автор ніби заохочує оцінити якість перекладу, бо не боїться, адже ця якість – дійсно високого ґатунку.

Радію щирою письменницькою радістю з виходом на світ Божий і людський «Зустрічі випускників». Тут є що читати, є над чим мислити й самому розвиватися далі. Побажаймо Олександрові Гадзінському всього того, що він сам собі набажав на одному зі своїх ювілеїв:

Я хочу собі побажати

Ще кимось у світі стати.

Щоб звершити щось до пуття,

Є іще трохи життя.

Не муки, але меча,

Не суму, а сурмача,

Не крику, але крила,

Не сідала, а сідла.

Нехай проростає щедро й рясно ваше зернослово, шановний поете! Чекаємо нових книг!

Тетяна Сидоренко, член НСПУ, м. Ніжин

Навигация по записям

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?