26 листопада у м. Семенівка Чернігівської області, найпівнічнішому з усіх районних центрів України, пройшли заходи до Дня пам’яті жертв голодоморів.
Учасники заходу вшанували пам’ять мільйонів українців, замучених голодом. Схилити голову перед жертвами голоду-геноциду разом з жителями територіальної громади прийшли заступник голови — керівник апарату Чернігівської облдержадміністрації Наталія Романова та голова Чернігівської обласної ради Ігор Вдовенко.
Тоді, у далеких 1932—1933-му, жертвами страшної політичної волі тоталітарних правителів стали мільйони наших співвітчизників.
Понад 360 тисяч з них — наші земляки–чернігівці. На сумнозвісні «чорні дошки» були занесені 4 райони Чернігівщини, повністю або частково — 4 міста, 20 селищ і сіл, 4 МТС. А це означало, що пощади не буде нікому — звідти безжально вигребуть усе до останньої зернини, до останньої картоплини.
Не оминула біда і Семенівський район. Зараз неможливо встановити повні списки загиблих під час Голодомору людей. Хоча, навіть те, що ми знаємо, вражає своєю жорстокістю. Наприклад, тільки у цьому невеличкому поліському районі встановлено імена 324-х жертв Голодомору: 76 – у Семенівці, 46 – у Жадовому, 29 – у Машевому, 24 – у Радомці, 23 – у Янжулівці, по 15 – у Погорільцях та Хотіївці, трохи менше в інших селах.
Символічно, що, незважаючи на всі заборони радянської тоталітарної системи, на сьогоднішнє повне заперечення владою Росії самого факту голодомору, скорботні заходи проходять саме тут. 
За кілька кілометрів від російського кордону. А значить пам’ять українців незнищенна, вона жива, вона житиме вічно. На цьому наголосила у своєму виступі Наталія Романова. Крім того, вона закликала вшанувати жертв геноциду хвилиною мовчання.
Ігор Вдовенко відзначив, що голодомор був ретельно спланованою проти українців акцією, що мала ліквідувати основу нації, зруйнувати незалежні селянські господарства, морально зламати народ та унеможливити його протистояння жорстокій тоталітарній владі.
Очільник представницького органу особливо відзначив, що попри те, що наш народ жорстоко нищили, вбивали, морили голодом, але українці не зламались, а йшли далі, падали, однак завжди вставали з колін, підіймали один одного і йшли далі.
Представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко розповів, що селяни на Семенівщині активно опиралися колективізації, противилися людоненависницькій більшовицькій політиці. Як результат — увесь район у червні 1933 року занесений радянською владою на т. зв. «чорну дошку».
Він наголосив, що серед наших земляків, кого голод не зламав духовно, варто назвати крім Левка Лук’яненка ще й Галину Кузьменко, кулеметницю УПА, уродженку села Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області, яка вижила в страшному 1933-му. Для нас вона стала символом жінки-воїна, яка воювала проти нацистського та комуністичного режимів за незалежність України.
Учасники скорботного мітингу поклали квіти до пам’ятного хреста жертвам голодоморів, що на місцевому кладовищі. І запалили поминальні лампадки як символи мільйонів невинних душ, закатованих голодом.
Місцевий священик Української православної церкви Київського патріархату отець Максим відправив заупокійну літію.
Прихожу до тями після вчорашнього рейду національної пам'яті (Семенівка, Чернігів). Виявляється, що у Семенівці не знали, що їхній район був занесений на «чорну дошку» у 1933 р. Я був вражений культурним шоком місцевих, коли під час виступу про це повідомив і розтлумачив, що це означає. А ми фантазуємо, що люди багато знають з важливих питань...