У Чернігові відбулася імпреза, що викликала резонанс

У Чернігівській обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбулася резонансна імпреза.

Напередодні Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку (професійного свята України, котре відзначається 16 листопада) презентував свій ошатний двотомник «Все в минулому» знаний журналіст, заслужений працівник культури України, колишній очільник Держкомтелерадіо України Юрій Плаксюк.

Сергій Дзюба

Вів презентацію президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Сергій Дзюба, котрий урочисто вручив гостеві Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф», якою Юрій Олександрович відзначений за цю чудову книжку.

В імпрезі взяли участь відомі журналісти нашої Чернігівщини: Анатолій Тютюнник, Леонід Мельник, Ольга Капустян, Микола Будлянський, Григорій Войток, Леонід Юревич, Яна Титенок; працівник бібліотеки імені В. Короленка Валентина Куценко.

Прозвучали популярні пісні «Дзвонар» і «Козацька душа», котрі поет Юрій Плаксюк створив разом із видатним українським композитором Олександром Злотником (їх виконують зірки української естради Оксана Білозір та Віталій Білоножко).

– Юрію Олександровичу, Ваша книжка – це велика подвижницька робота: у кожному томі – близько 600 сторінок!

– Справа навіть не в обсязі. Це – книга про Україну, її історію, про складну долю – від початку ХХ століття й до завершення Другої світової війни. Причому книг – не хронологічно-документальна, а художня. Однак усі події, які там описані, – правдиві, і люди – цілком реальні, зокрема і відомі державні діячі. Власне, це й історія мого рідного Полонського району, на Хмельниччині, але ж вона невіддільна від історії України. Взагалі, Полонне – одне з найдавніших міст України, відоме з 996 року! У книжці зібрано немало справді цікавих фактів. Наприклад, у Полонне приїздив визначний чеський філософ, державний діяч, майбутній перший президент Чехословаччини (у 1918-1935 роках) Томаш Гарріг Масарик. Він спеціально прибув туди в 1918 р., адже саме під Полонним, у селі Велика Березна, були розміщені інтерновані три з половиною тисячі чеських військових, які відмовилися бути на боці Німеччини і здалися в полон російській (царській) армії. Близько 20 тисяч чеських вояків тоді доставили в Київ, а 3,5 тисячі лишили під Полонним. І Томаш Масарик приїхав їх агітувати створити нову Чехословацьку державу. На щастя, мої предки бачили та знали ці події.

Юрій Плаксюк

– Однак і для нашого Придесення Ви – людина своя, адже нерідко буваєте тут, та й Ваші предки – родом із Чернігівщини.

– Так, і моя дружина – звідси, з села Бирине Новгород-Сіверського району. Взагалі ж, прадід мій по батьковій лінії – з півночі Чернігівської області, саме з Новгород-Сіверщини. Тут предки займалися льонарством, а згодом переїхали на Хмельниччину, де з’явилося залізничне сполучення, відкрилися фаянсовий завод, паперова фабрика. Серед персонажів книжки – Йосип Сталін та його оточення…

Скажімо, після того, як вийшла стаття Сталіна «Запаморочення від успіху» (в якій підкреслювалася необхідність дотримання примусової колективізації і знищення куркульства, як класу) й, унаслідок жорстоких, кривавих репресій, розгорілися великі народні бунти, на Хмельниччину прибув Григорій Котовський, щоб зняти цю напругу. Перед тим, рік тому, за вказівкою Балицького в Грицеві розстріляли колону – близько п’ятсот людей, які йшли з вимогою припинення насильства…

– Скільки писалася книжка?

– Взагалі, довго. Але протягом трьох років я працював інтенсивно. Адже в 2014-му виповнилося сто років із початку Першої світової війни. Це мене також спонукало до творчості, осмислення тих буремних подій нашої історії. У центрі книги – розповідь про долі трьох друзів, які пішли на війну… Мій дід по батьковій лінії був у полоні в Австро-Угорщині, в одному концтаборі разом із Михайлом Тухачевським; і так доля повелася, що його рідний син, мій дядько, який служив в охороні Кремля, особисто арештовував маршала Тухачевського… Хоча радянські історики пишуть, що Тухачевського арештували на Волзі, в Куйбишеві, в обкомі партії. Ні, насправді все було зовсім інакше. У книжці таких історій – багато. Я не вважаю себе професійним письменником, перед усім я – журналіст. Однак мені не хотілося тільки переповідати зібране в архівах і почуте від моїх близьких. Адже все це потребувало глибокого, небайдужого та художнього осмислення, я прагнув цікаво та правдиво відтворити той час, колоритно змалювати характери людей.

– Тривалий час Ваше життя було пов’язане з телебаченням і радіо. Завдяки Вашому клопотанню і за безпосередньої участі, на Чернігівщині споруджено три телевізійні вежі: це – Новгород-Сіверський і Сосницький телерадіопередавальні центри та телевізійна вежа в Ніжині.

– Я дуже позитивно ставлюся до телебачення і радіо. Звісно, вони сьогодні переживають складний період, мають досить потужну конкуренцію: в Інтернеті і, зокрема, в соціальних мережах. Втім, і телебачення, й радіо розвиваються, вони відстоюють незалежність України, популяризують українську мову, культуру та літературу, національні традиції; дуже оперативно інформують суспільство про найважливіші новини, коментують та аналізують їх. Вони мають мільйони своїх шанувальників, власну, неповторну харизму, тобто відіграють дуже важливу роль у житті держави. Знаєте, от колись говорили, що з появою радіо зникнуть газети; потім, коли з’явилося телебачення, «прогнозували» закриття радіомовлення; нині дехто квапиться запевняти, що нібито Інтернет знищить телебачення… Ні, не буде такого! Адже все це дійсно потрібне – телебачення, радіомовлення, газети. Звісно, у кожного – свої глядачі, слухачі, читачі; але саме в комплексі, у поєднанні маємо справді повноцінні та високоефективні українські ЗМІ. З’явилося нове, потужне обладнання, і це – добре. Однак творчість журналістську – ніщо не замінить. Я в цьому щиро переконаний!

Спілкувався Сергій Квітницький

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?