Як українець з Чернігова гостював у поляків

На запрошення університету Перемишля і Південно-Східного наукового інституту я недавно в черговий раз побував у цьому старовинному місті Польщі, що на самому кордоні з Україною, Львівською областю. 

Дорога — звична: основний її відтинок — нічний потяг з Києва до Львова (потім зворотно). Правда, після моєї попередньої поїздки восени українські й польські залізничники ввели гарну новацію — прямий потяг між Києвом і Перемишлем. Звичайно, ціна на цей «Інтерсіті» вища, ніж навіть у купейних вагонах: якщо другим класом, то туди — 420 гривень, звідти — 60 злотих, це аналогічна сума. Зате швидко: 8 годин у дорозі й потяг денний. Утім, чимало хто воліє їздити якраз нічними. Бо тут справа не лише в ціні, розклад руху зручний хіба що для киян. Зранку потяг їде з Києва о 7 ранку, прибуває до Перемишля о 15.00 за київським часом (у Польщі це 14.00). Звідти йде о 14.20 за польським часом і прибуває до Києва близько 23.00. Тобто треба бути в Києві або дуже рано, або залишатися там по приїзді на ніч.

Українська церква — Храм Івана Хрестителя — в самому центрі міста

Плацкартний квиток на нічні потяги між Києвом і Львовом коштує 130 – 140 гривень, це з постіллю і чаєм. Тому плацкарт хутко розбирають за місяць – півтора наперед, адже це чи не наймасовіше залізничне сполучення в країні. Від вокзалу Львова — маршрутка на кордон за 38 гривень, їхати приблизно 2 години. Тобто за 350 гривень (від Києва) можна з’їздити в обидва боки.

* * *

Поруч з храмом красива дзвіниці, в якій пам`ятники Великому князеві Київському Володимиру і Київський Княгині Ользі. Свого часу князь Володимир завоював Перемишль і ці землі у Польського королівства, потім втратив їх. І ось пам’ятник цьому князеві — в самому центрі міста

Кодон, як журналіст і за запрошенням, переходжу без черги, за кілька хвилин. У мене звичайна шенгенська віза. Беруть відбитки пальців. А от поруч, від самого рання, велика черга — українці йдуть хто у справах, хто торгувати, переважно цигарками й горілкою. Митний контроль строгий, дозволяється нести по 2 пачки цигарок і 2 півлітрівки горілки (чи літрівку). На цигарках дійсно можна заробити, вони в Польщі дорогі. Недешева й горілка, але одразу за кордоном українські жіночки продають горілку по 9 злотих за півлітра. А це на наші гроші — 63 гривні. Що то за горілка, де вони її придбали в нас дешевше, аби щось заробити?

Одразу про курс валют. Злотий дорівнює вже не 6 гривень, як ще рік тому, не 6 з половиною, як восени, а 7 гривень. Це при тому, що курс злотого до долара незмінний, та й у нас в останній рік гривня начебто не дуже впала, бо далі й падати нема куди. Словом, польські ціни доводиться множити вже на 7, аби визначити, скільки що коштує на наші. Втім, самі ці ціни не змінюються роками.

Вечір перший

Університет Перемишля, або, як він офіційно називається, — Державна Вища Школа Східноєвропейська, жив своїм звичним ритмом кінця навчального року. Розташований на околиці міста, в мальовничому маєтку колишньої шляхетської родини князів Любомирських, головний корпус — у княжому палаці XVIII століття, оточеному чудовим старовинним парком.

Університет уже понад 15 років діє як найбільш східний виш країни, націлений на співпрацю з Україною. Тут нині навчається близько 300 студентів з України, й заклад гостинно запрошує наших юнаків і дівчат на навчання.

Університет Перемишля: головний корпус — в Палаці князів Любомирських XVIII століття

Саме в день мого приїзду тривало щорічне студентське свято Ювеналії. Це давня європейська традиція — відзначати так завершення навчального року. Спершу було урочисте засідання. А увечері в розташованому неподалік просторому боулінг-клубі — вечірка для студентів і викладачів. Спілкуюся з давніми й добрими знайомими. Це обраний торік ректор університету доктор Павел Трефел, уродженець Перемишля, молодий, але вже з чималим стажем викладання у виші, який і закінчував. Це доктор політології Малгожата Кузьбіда, яка не раз бувала в Києві, Чернігові, вільно говорить українською. Це Василь Козяр, керівник відділу промоції ректорату, родом зі Львівщини. Торік Василь одружився з моєю землячкою з Куликівки Олею Кохан. Дівчина вже мала вищу освіту, але вирішила отримати і європейський диплом. Вступила до університету Перемишля, швидко освоїла польську мову, якою і ведеться навчання, закінчує вже другий курс і от знайшла свою особисту долю.

Український Народний дім, центр життя української громади міста і повіту. Він в центрі міста, поруч з Площею Ринок і міською ратушею (міськрадою)

Атмосфера в залі весела, невимушена, дуже демократична, без огляду на посади й наукові звання. На сцені виступає одна з відомих польських рок-груп. Танці, спілкування, турнір з боулінгу (приз переможцеві — 30 літрів пива, яким він, звичайно, пригощає всіх охочих).

На високому пагорбі над центром Перемишля, Старим Містом — , Королівський замок. Його будував у XIV столітті Казимір Великий, один з найвидатніших королів Польщі

На цьому святі — й гості з Києва, студенти Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Недавно ці дві виші підписали угоду про співпрацю. Киян гостинно прийняли, поселили в університеті.

Керівники делегації — мої давні й добрі друзі, подружжя Василь Вітер і Галина Криворчук. Пан Василь — заслужений діяч мистецтв України, актор театру і кіно, режисер, президент створеної ним понад два десятиліття тому студії ВІАТЕЛ. Пані Галина — директор, продюсер, редактор студії. Студія спеціалізується на створенні документальних фільмів з української історії. Основний її продукт — великий просвітницький проект «Гра долі», за ці роки зроблено й показано по телебаченню близько 70 фільмів про видатних українців.

Площа Ринок, центральна площа Перемишля. Вид на Храмову гору з численними соборами

Василь Петрович уже понад два десятки років працює викладачем у згаданому виші, нині він — завідувач кафедри режисури телебачення. Як керівник курсу на факультеті, привіз студентів свого курсу з творчим візитом, про що нижче.

Вечір другий

Другого вечора — тепла зустріч з українською громадою в українському Народному домі Перемишля. Дім цей є осердям життя Перемишльського відділу Об’єднання українців Польщі. Директор дому, голова відділу — Марія Туцька, педагог місцевої української гімназії, одна з відомих діячів ОУП.

Сьогодні тут свято — вистава українських митців. Річ у тому, що студенти Василя Вітра вчаться на режисерів, але режисер має бути й актором, грати на сцені. Тому в програмі навчання є і акторська майстерність. Своєрідним іспитом з неї, як правило, є створена повноцінна театральна вистава. Кілька років тому попередні випускники пана Василя блискуче зіграли комедію Миколи Куліша «Мина Мазайло», яку поставив режисер, викладач курсу Віталій Савчук. І ось нова його режисерська робота — ще одна комедія Куліша «Отак загинув Гуска». Цю виставу студенти вже зіграли в Києві, а ось тепер привезли до Перемишля.

Перед виставою вступне слово зі сцени сказали Марія Туцька, Василь Вітер і Малгожата Кузьбіда, яка з польського боку є співорганізатором цього культурницького проекту.

Переказувати виставу, ще й блискучу драматургію геніального Куліша — справа невдячна. Це треба бачити. Тригодинна вистава пройшла на одному подиху. Заповнений українцями зал жваво реагував на перипетії персонажів 1920-их років, так співзвучні з сьогоденням.

Головну роль Саватія Гуски чудово зіграв студент Артур Разіньков. Він з Луганська, його родина — біженці від війни на Донбасі, мешкають в Одесі. Артур навчається у столичному університеті, має прекрасну українську мову — ось він, український Донбас.

* * *

Другого дня вранці я побував на недільному богослужінні в українському храмі Івана Хрестителя. що в центрі міста, на Храмовій горі. Після служби, як завжди, відбувалося спілкування української громади в їхній затишній кав’ярні неподалік.

А вдень у згаданому вже красивому залі старовинного Народного дому, спорудженого українцями понад 100 років тому, пройшов пісенний дитячий фестиваль українців Перемишля й повіту.

* * *

Другою основною точкою поїздки був Південно-Східний науковий інститут. Створив його 27 років тому відомий польський історик, беззмінний директор інституту доктор Станіслав Стемпєнь. Мій давній друг поляк вільно володіє українською, автор численних публікацій і книг на теми історії польсько-українських стосунків. Чільна тема його досліджень — Симон Петлюра, українські визвольні змагання 1917 – 1920 років.

Цю саму тему досліджує ще один мій давній товариш — Олександр Колянчук, заступник директора інституту, відомий історик, автор численних книг. У свої поважні 85 років пан Олександр продовжує наукові дослідження, активний у громадському житті українців. Побув і на згаданій вище виставі, де ми охоче поспілкувалися.

А в інституті, розташованому в центрі міста, на площі Ринок, триває буденна праця: готуються нові видання, в архіві й бібліотеці працюють українські та польські дослідники.

* * *

Кілька штрихів життя Перемишля, дуже красивого, зеленого наприкінці весни.

На центральній площі відбулося свято польських прикордонників, з виставкою і парадним маршем.

У Королівському замку, що на височезному пагорбі над Старим Містом, у залі тамтешнього театру я побув на заключній виставі фестивалю казкових вистав місцевих театрів. Повен зал маленьких глядачів з батьками, чудова музична вистава.

У суботу в місті, як і по всій Європі, пройшла Ніч музеїв. Безкоштовно або за символічну ціну всі бажаючі могли оглянути численні музеї 1000-літнього міста. Дуже охоче відвідувала музеї молодь.

У самісінькому центрі, на площі Ринок, неподалік ратуші (міської ради) чую українські пісні. Звичайний вуличний музикант, але не просто українець, а з Тернополя. Це Микола Пряшівський, доволі відомий у Галичині музикант і співак. Немолодий уже чоловік сюди приїздить часто, аби щось заробити піснею. Грає та співає полякам і українцям.

Ця остання картинка начебто дисонує з тими випадами проти українців, які кояться останніми місяцями в Польщі, найперше — тут, у Надсянні. Але, як сказали мені мої польські друзі (і українці, і поляки), радикали є скрізь — і в Польщі, і в Україні. Але розумні люди знають і розуміють, що в обох наших народів, при всій складності їх взаємин в історії, є спільний ворог, той, що зараз веде війну поти України. І тут Польща однозначно підтримує Україну.

Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо». 

Перемишль (Польща)-Чернігів (Україна). Фото автора. На першій світлині: Від Королівського замку відкривається чудовий краєвид на Засяння, нову частину міста на лівому березі річки Сян

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?