Сергій Дзюба – лірик протиріч, які не заперечують одне одного

Дивлюсь на Ісуса і бачу Твоє обличчя. Про поезію Сергія Дзюби.

Завантажити книгу: Сергій Дзюба. Дощ із Твоїми очима

Сергій Дзюба – це лірик протиріч, які, звичайно ж, не заперечують одне одного. В одній (дуже знаковій) частині своєї поетичної творчості він – суттєво інтимний, в іншій – переконливо суспільний, ще в іншій шукає сенс художньої творчості. Настрої теж переплітаються: жартівливість змінюється ностальгією, шум зустрічається з тишею (що інколи нагадує молитву»), а сум – це брат радості. І усюдисущими є кохання та… віра. Віра в те, що кохання має глибше значення, а також, що Бог – не лише всемогутній, але й всерозуміючий, що це – істота з великою неупередженістю, інколи незрозуміла, проте завжди гідна бути взірцем.
У поетичних зізнаннях С. Дзюби ці два феномени – земне кохання (до жінки) і Бог чи-то Божий син – навіть перегукуються: «Я не розумію молитви / і хрещусь, мов блаженний, / бо дивлюсь на Ісуса / і бачу Твоє обличчя».

Ісуса та свою кохану він ставить нарівні: «Покохавши Тебе, / я прийшов до Нього, / але кого з вас я маю тепер / любити більше?!». Моментами здається, що ікона з вітража зливається з його коханою жінкою. Поет вважає це захоплюючою таємницею, яка водночас і його хрест. Поруч із коханням до жінки з’являється також любов до домівки, до Батьківщини, але, як притаманно Сергієві Дзюбі, ця любов – несліпа: «Я навіть Україну люблю – хай їй грець! / І люблю свій Чернігів, / де мешкає бага­то жадібних та заздрісних людей». Він додає і поетичне кредо: «у нинішні смутні часи, / часи політичного ли­цемірства / й гіркого запаху громадянської війни, поет повинен не зриватися на фальцет, / жити на Землі, про­
те у Всесвіті».
У своєму тавруванні людських слабкостей він часто використовує біблійні посилання: «Наше життя – боротьба з срібняками: / Тридцять… Ще тридцять…  на кожному кроці… / Знову піщинка кулею в оці!».
З висловленого може скластися враження, що Сергій Дзюба – поет суспільно-критичного спрямування. Але передусім він – оспівувач кохання до жінки. Найчастіше до тієї єдиної. Вихід за береги цієї теми у його творчості хоча й є функціональним і невипадковим, все ж таки, як поет, найкраще він почувається в інтимній ліриці, зі своєю коханою: «Так урочисто, ідеально зримо, / Щиріше всіх шедеврів і уяв! / Це – просто дощ із карими очима, / І ні краплинки я не змарнував».

Його закоханість торкається і неба: «Небо прийшло до сосен. / Замріяне – до закоханих: / благословити». Проте й тут він відчуває загрозу: «Люди схопили небо / і вичов­гали його мрії. / А потім – гамак зробили». Деякі вірші можуть здаватися авторською епітафією, але не сповнюються трепетом смутку з минущості людського буття:
«І був я поетом, / І жив тисячу років… / А потім – все минулося. // Тільки відбитки Твоїх ніг / На піску». Незважаючи на всі острахи та зауваження письменника, його віра – від земного життя до найвищої краси – здається непохитною.
Поет Дзюба опановує різноманітні ліричні форми, людина Сергій любить поезію, свою дружину та життя. Ми пізнаємо це у його літературній творчості. А це чудова рекомендація для читача.

Мілан Грабал,
письменник, перекладач, Чехія

Завантажити книгу: Сергій Дзюба. Дощ із Твоїми очима

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?