На 77-му році пішов з життя відомий український правозахисник, математик, публіцист, літературознавець, член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва Української Гельсінської групи Леонід Іванович Плющ.
Народився Леонід Іванович Плющ в робітничій сім’ї. На самому початку Другої світової війни батько пішов на фронт і не повернувся. Коли лікарі виявили у Л.Плюща кістковий туберкульоз, сім’я переїхала в Одесу. Чотири роки дитина була прикута до постелі.1959 Плющ закінчив школу зі срібною медаллю, вступив на фізмат Одеського держуніверситету. Рік працював сільським учителем. 1962 закінчив механіко-математичний факультет Київського університету. До 1968 працює в Інституті кібернетики Академії наук УРСР на посаді інженера-математика за фахом біо- і психокібернетика. Одружений, батько двох дітей.
Бере активну участь в українському національно-демократичному русі шістдесятників. Леонід Іванович Плющ був зв’язковою ланкою між українськими й московськими правозахисниками. Саме він познайомив москвичів з українським самвидавом і возив самвидавські книги з Москви в Київ, звідки вони розходилися по всій Україні.
1964, після усунення М.Хрущова, Леонід Іванович пише листа до ЦК КПРС, де висловлює свої погляди на демократизацію в СРСР. З 1966 починає писати статті для самвидаву про природу радянської держави, її ідеологію та з національних проблем в СРСР. Він, як і багато хто з дисидентів його покоління, був за переконаннями марксистом і вірив у «соціалізм з людським обличчям».
У липні 1968 звільнений з роботи у зв’язку з тим, що написав і послав у ґазету «Комсомольская правда» різку статтю з приводу суду над О.ГІНЗБУРҐОМ. Почав збирати інформацію й передавати її в «Хронику текущих событий», розповсюджував «Український вісник». У 1969 став членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР.
У травні 1969 Леонід Іванович Плющ прийнятий на тимчасову роботу робітником-брошурувальником. Скоро звільнений за те, що підписав листа до ООН.
15.01.72 після декількох обшуків Плющ заарештований, звинувачений за ст. 62 КК УРСР — «антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву Радянської влади». У січні 1973 суд визнав, що вчинив злочин у неосудному стані. 05.07.73 суд направив його на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом «млявотічна шизофренія», де перебував до січня 1976; 7-8 місяців його «лікували» галоперидолом. 03.06.74 медична комісія продовжила лікування. Улітку того ж року Міжнародний конґрес математиків у Ванкувері виступає з заявою про негайне звільнення П. 1975 Т. ХОДОРОВИЧ збирає матеріали і в самвидаві публікує книгу «Історія хвороби Леоніда Плюща». 23 жовтня в Парижі організований великий мітинґ на захист П. Керівники компартій Франції, Анґлії й Італії виступають з вимогами звільнити Леоніда Івановича Плюща.
У січні 1976 поза його бажанням був вивезений з СРСР і з тих пір живе у Франції. Західні психіатри визнали П. здоровим.
1976 Плющ пише автобіоґрафічну книгу «На карнавалі історії», яка була перевидана багатьма мовами в багатьох країнах світу.
1977 стає закордонним представником УГГ на Заході. Багато часу й сил віддає допомозі друзям, які знемагають у радянських застінках. До кінця 70-х він позбувається ілюзій щодо можливості «доброго» соціалізму і стає переконаним антикомуністом. Інтереси Леоніда Плюща поступово зміщуються від політики до культурології й літературознавства. Плющ — член об’єднання українських письменників «Слово». Дійсний член НТШ (Наукове товариство ім. Т.Шевченка) в галузі культурології. Автор моноґрафії „Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалевої криниці“. Це ориґінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми «Москалева криниця» методологічно близке до тартуської структуралістської школи та відомих студій М.М.Бахтіна.
З початком демократичних змін в СРСР майже цілком присвячує себе літературі. П. — автор аналітичних статей про творчість Т.Шевченка, М.Хвильового, В.Барки, Б. -І.Антонича, П.Тичини, В.СТУСА, М.РУДЕНКА, О.Довженка, О.Галича, опублікованих в українських, французьких, російських виданнях. Автор документально-аналітичного відеофільму «З Малоросії в Україну» (1991) і статей про становище й перспективи української культури. Користується великою повагою української громадськости.
Бібліоґрафія:
Л. Плющ. На карнавалі історії. — Сучасність, 1978.
Л.Плющ. Ми наймити в абстрактної химери. // Україна. — 1990. — № 29. — С. 18-20.
Л.Плющ. Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалевої криниці“. Едмонтон: Кан. Ін-т. Укр. студій, 1986.
II.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. — К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1998. — С. 190, 213, 217.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992. — С. 13, 14, 21, 22, 24, 26, 27, 31, 215, 231.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980 рр. — К.: Либідь, 1995. — С. 99, 117, 122, 129, 147, 153, 154, 160, 167, 175.
Хроника текущих событий. — Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 1-15. — С. 8, 94, 177, 193, 204, 247, 331, 451.
ХТС. — Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 16-27. — С. 353-354, 372, 394, 436, 441, 454, 456, 459, 492.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31. — С. 29, 46-48, 81, 85, 89, 100, 102, 104; вип. 32. — С. 53-56, 76, 87, 89-91.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1975, вип. 38. — 7, 16, 39, 40, 83.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39. — С. 5, 7, 70, 75; вип. 40. — 7, 11, 12, 18, 19, 21, 70, 78, 140-145.
http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936077
Слова розбігаються. Скільки перейдено болю і знущань.
Скільки віднайдено сили і доброти.
Скільки людяності та безкомпромісності.
Йому найбільше важила людська Гідність.
Людина, що пройшла найглибші пекельні кола совецкіх психлікарень...
...»У тоталітарних країнах ти витрачаєш своє життя на механічні перешкоди, замість того, щоб розв'язувати справжні проблеми буття... А чому ж у нас було стільки людей майже кришталевої чистоти, стільки людей, що піднялися до висоти праведників та святих?"
Леонід Плющ «У карнавалі історії»
Для видання sknews.net надіслав матеріали Святослав Караванський, США
