Чернігів може пишатися тим, що в місті проживає журналіст, який має безліч усіляких титулів та понад сто різноманітних відзнак. Таких ступенів та рангів не має, мабуть, жодна людина на всіх континентах, за винятком диктаторів у різних країнах.
«Золотий письменник світу», «Народний поет України», «всесвітньовідомий письменник», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, академік Міжнародної громадської Академії Поезії (м. Бішкек, Киргизстан), академік Всесвітньої Асоціації діячів мистецтва «Глорія» (Німеччина), президент Представництва «Ciesart» (Міжнародної Палати письменників та митців Іспанії) в Україні, «посол миру», редактор, видавець, перекладач, громадський діяч, науковець, літературознавець, літературний критик, композитор, кіносценарист, співак... Це так вказує про себе у своїх публікаціях чернігівець Сергій Дзюба.
Можна по-різному ставитися до цього феномену, навіть й дещо скептично, але якщо подивитися на географію походження цих премій, нагород та відзнак, то вони дійсно вражають. Адже Сергій Дзюба відзначений нагородами з таких країн (назвемо бодай кілька): Македонія, Болгарія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Чехія, Хорватія, Сербія, Шотландія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Латвія, Литва, Естонія, Білорусь, США, Мексика, Бразилія, Індонезія, Аргентина, Японія, Удмуртія, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Азербайджан, Вірменія, Туреччина, Венесуела, Болівія, Туркменістан, В'єтнам, Індія, Пакистан, Уругвай, Еквадор, Ліван, Марокко, Нігерія, Перу, Китай, Сирія, Ірак, Філіппіни, Парагвай, Грузія, Молдова... Тож не дивно, що Сергій Дзюба потрапив аж до «Золотої книги світових рекордів» в Індії.
Не менш вражають і яскраві назви таких відзнак, як от, приміром: «Лідер нової генерації», «Інтелектуал», «Досконалість», «Чоловік року», «Людина року», «Золотий сувій», «Борець за світло істини», «За альтруїзм», «Лідер, який надихає», «Золотий перстень», «Діамантовий Дюк», «Золотий асик», «Золотий Кубок», «Особистість слова і справи»... І всі ці назви — міжнародні. А ще ж сила-силенна українських премій.
І якщо в минулі роки з'являлися поодинокі публікації критичного змісту щодо нагород та відзнак чернігівця, то останні два місяці досить таки активно в соцмережі та веб-виданнях запускаються різномасні стріли у бік письменника з Чернігова. Найбільше «критиків» нової доктрини «творчої дипломатії», яку відкрив Сергій Дзюба, вразило те, що він почав заповзято нагороджувати тих, кого вже немає на цьому світі.
Найвлучнішою та найтолерантнішою, як нам здається, виявилася публікація щодо «дзюбівщини» (термін, запозичений у чернігівського журналіста Петра Антоненка), редактора наукового журналу «Сіверянський літопис», публіциста Сергія Павленка. Тож і пропонуємо читачам його статтю майже у жанрі фейлетону.
***
Нарешті Павло Тичина пройшов «свіжу реєстрацію»...
Є щось зворушливе в тому, як сучасні нагороди розширюють часові горизонти. Павло Тичина, Максим Рильський, Василь Симоненко, Микола Холодний – постаті, які давно стали частиною історії, – раптом знову повертаються в інформаційний простір як свіжоспечені «народні поети України» і водночас лауреати міжнародних відзнак!!! Вони, так би мовити, проходять процедуру «свіжої реєстрації».
Можливо, це новий тип літературного безсмертя: не лише через тексти, а й через регулярне оновлення титулів. Адже що може бути переконливішим за медаль, якщо йдеться про визнання?
Велика дяка Міжнародній літературно-мистецькій Академії України (президент наш чернігівський земляк Сергій Дзюба) за чудові медалі та дипломи, які вже мають на всіх континентах тисячі «Золотих письменників світу». Завдяки цій енергійно-творчій установі українська класика активно інтегрується у світовий контекст. Генії, які визначили обличчя української поезії ХХ століття, нарешті дочекалися ще й міжнародного визнання.
Можливо, це і є нова модель культурної політики: коли нагорода стає універсальним інструментом – і для живих, і для тих, кого давно читають без дипломів.
Критики, які невдоволені згаданим і наївно питають про художні критерії відбору, просто, мабуть, не встигають за новою динамічною епохою – епохою, де головне не винятковість, а крутий масштаб слави.
Сергій Павленко, журналіст
