15 травня стартувала триденна одинадцята міжнародна конференція LMF. Її фокусна тема — Speak the Unspoken: Choices, Decisions, Responsibility. Кількасот людей з України й інших країн обрали бути в ці дні У Львові, а не деінде.
На конференції говорили про речі, які зазвичай замовчують або приглушують. Це не тільки про Україну, а про виклики для демократії, свободи, реальності і здорового глузду в усьому світі.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Вітаючи гостей і промовців LMF 2025, програмна директорка конференції Галина Танай закликала всіх не боятись бути незручними: ставити непрості питання, говорити про проблеми і про все, що заважає нам їх розв’язати.
Ключова спікерка конференції, військовослужбовиця й політична аналітикиня Катерина Зарембо, якраз і почала з непростого запитання: «Чи вірите ви в демократію як цінність? [тут майже всі в залі підняли руки: так] А як ви її практикуєте?»
Пізніше, в розмові з українською поеткою і перекладачкою Катериною Калитко, Аїда розповіла про свою маму, яка, дивлячись новини про початок збройних конфліктів у колишній Югославії, весь час повторювала «слава Богу, що це не тут!»
Цей мотив лунав протягом конференції, особливо в перший день її проведення, не раз: не варто заспокоювати себе тим, що війна (поки що) «не тут» і що «в нас такого ніколи не станеться».
Аїда вже знаходила — і цього разу знайшла — помічні слова для серця українців, які переживають війну. Наприклад, цей важкий час, каже вона, породжує прекрасне мистецтво (і журналістику, до речі). Війну вона назвала нагодою переосмислити про себе, свої цінності і своє місце у власній країні.
Заходячи в приміщення, де відбувались ці розмови, учасники бачили поле білих паперових квітів. Це інсталяція мисткині Терези Барабаш — квіти з учнівських зошитів, у яких нічого вже не напишуть українські діти, вбиті Росією. Кожен міг додати до поля свою квітку, щоб вшанувати їхню пам’ять. Це частина культурної програми конференції, яка, згідно з фокусною темою, невербально промовляє несказанне.
У другий і третій дні конференції відбулися різнопланові заходи на кількох локаціях.
Вона багато буває в Україні в час війни й бачила різні сховища. Що ж, після перемоги ми навряд чи будемо проводити події в підземному паркінгу, але зараз це найкращий з доступних безпечних варіантів.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Учасники конференції другого дня розділились на потоки — Frankly Spoken, світоглядний, і Smartly Done — практичніший. Бути відразу в двох місцях неможливо — доводиться обирати, але частину подій організатори транслювали наживо.
Для багатьох учасників конференції LMF — це в першу чергу нагода поспілкуватись, налагодити зв’язки, обмінятись ідеями. Радісно чути, як гуде зона нетворкінгу. Але також серце гріє, коли люди в залах захоплено слухають.
Разом із індійським репортером Аманом Сеті і південноафриканським експертом із геополітики Ґреґом Міллзом Тімоті розмірковував про хвороби, які опосіли демократію у світі, і їхнє лікування. Доктор Міллз звернув увагу на згуртованість авторитарних держав — а отже, демократам він радить вчитись триматися разом.
Гуртуватись радили й медійникам: спікери двох дискусій потоку Smartly Done розмірковували про способи відродження й підтримки медіа.
Львівський медіафорум провів відповідне дослідження становища українських медіа в час повномасштабної війни, і прийшов до висновку, що в українському медійному секторі — найскладніша ситуація. Але те, що медіа в скруті, не має бути достатньою умовою отримання донорської допомоги.
Ще один ключ до розв’язання проблем медіа підказала представниця European Centre for Press and Media Freedom Ребекка Гармс: об’єднання організацій і ресурсів, мережування і поєднання зусиль для спільної праці.
Розмова медійниці Катерини Коберник, військового Володимира Дегтярьова і експерта зі стратегічних комунікацій Дмитра Золотухіна велася про чесні комунікації в чотирикутнику медіа—суспільство—держава—армія. Спікери, як ми й домовлялись, говорили незручні речі.
Ще одна розмова на незручну тему — про «непутінських росіян». Про це багато говорять в експертних колах, у чатах і на кухнях, але публічних розмов обмаль. Співзасновник платформи «Нова країна» Валерій Пекар сказав, що з росіянами не треба говорити ані про їхню відповідальність за війну, ані про те, «хороші» вони чи «погані». «Ви імперіаліст чи ні?» — ось, на думку Валерія, головне питання, на яке має відповісти росіянин, аби ми вирішили, чи варто з ним співпрацювати. Адже головне, чого ми маємо добиватись від Росії — це відмова від імперіалістичної й колоніальної політики.
Про імперіалізм, колоніалізм, авторитаризм і кризу інституцій у світі дискутували керівник Інституту фронтиру Євген Глібовицький, угорська політологиня Дорка Такачі й пулітцерівська лавреатка Енн Епплбом.
І насамкінець — щира і прониклива розмова двох медійниць: українки Ангеліни Карякіної й колумбійки Каталіни Ґомес. Каталіна живе в Ірані; вона висвітлює збройні конфлікти на Близькому Сході й російську агресію проти України. Ангеліна — співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу, авторка документальних фільмів про найдраматичніші епізоди новітньої української історії. Говорили про те, як не збити медійну оптику. Зокрема й про етичну дилему, актуальну в Україні: чи можна нехтувати приватністю заради суспільної важливості, демонструючи жахливі фото жертв воєнних злочинів.
У кулуарах LMF 2025 весь день працюють журналісти: записують інтерв’ю й подкасти, беруть коментарі, набирають тексти. Тут зовсім не дивина, коли двоє спікерів конференції інтерв’юють одне одного по черзі. Це одна з цілей роботи Львівського медіафоруму та цієї конференції зокрема: запропонувати українським й іноземним медіа нових, несподіваних експертів і героїв. Цього року у роботі конференції взяло участь близько тридцяти медіапартнерів.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Ранок третього дня на конференції почався з розмов про токсичні інформаційні впливи і способи їм протидіяти. Представниці розвідувальної агенції «Мольфар» презентували досвід у сфері роботи з відкритими джерелами, здобутий в Україні за час великої війни, а на світоглядному потоці експерти з Тайваню, України і Латвії обговорювали інформаційно-психологічні операції — категорію, до якої потрапляють геть несподівані речі. Наприклад, Солвіта Деніса-Лієпнієце нагадала про так звані «пророцтва баби Ванґи», які Росія використала на підтримку свого права напасти на Україну.
Болючу тему інструменталізації корупції — тобто коли міф про «найкорумпованішу країну в світі» використовують як аргумент проти посилення України — обговорювали український експерт Андрій Боровик і дослідниця геополітики Ілана Бет-Ель.
Тим часом на практичному потоці говорили про людську мову. В цій події організатори конференції поєднали три різні за типом інституції — Львівську міську раду, «Укрзалізницю» і «Кредобанк». Усі вони мають вдалий досвід побудови здорової публічної комунікації, де сенс не ховається за формальними словами, а на першому місці стоять інтереси аудиторії. Три головні цінності, які виокремили спікери, представляючи свій досвід — простота, чесність і прозорість. Це також була нагода для зворушливих подяк «Укрзалізниці» за безпечні і зручні подорожі в час війни.
Зворушливий момент був і під час дискусії про використання великими іноземними чи міжнародними медіа досвіду локальних журналістів. Учасниця від України, кореспондентка Associated Press Ганна Аргірова, не змогла доїхати на конференцію, бо затрималась у Стамбулі — зараз там відбувається спроба українсько-російських переговорів.
Модератор дискусії, комунікаційний експерт Крістіан-Жолт Варґа, наполіг на тому, що український досвід має бути включений у розмову, і зачитав ключові думки Ганни з повідомлень, які вона йому надіслала. Драматургію розмови це аж ніяк не зіпсувало. А трохи згодом Каталіна Ґомес, журналістка з Колумбії, яка живе в Ірані і працює для французьких іспаномовних медіа, зажадала, аби своїм досвідом ділився сам Крістіан — довелося з модератора спонтанно перейти в роль спікера. Добре, коли такі речі трапляються на конференції — це значить, що вона жива.
