16 лютого 2026 року на 68 році життя відійшла у вічність наша видатна землячка Ірина Лобовик. Світла й чуйна людина, член Національної спілки письменників України, поетеса, вона залишила по собі багатий творчий спадок. Її поетичні збірки, і особливо твори, присвячені героїчному минулому Батурина, назавжди залишаться вагомим внеском у духовну скарбницю нашого краю.
Шлях, Батуринський шлях, битий шлях
в білий світ простелився сувоєм…
Ірина Лобовик
Народилася Ірина 20 червня 1958 року в інтелігентній родині в Батурині на Чернігівщині. Як згадує про своє походження сама поетеса у післямові до своєї поетичної збірки «Батуринський шлях», «я народжена в гетьманській столиці – Батурині. Мої діди і прадіди жили на цій землі. В ній коріння мого роду. Знаю, що прізвище бабусі – Мохна. Їхня батьківська хата, перебудована новими господарями, досі збереглася на Мохновці – так зветься один з районів Батурина. І коли в якомусь з романів читаю, що козак поскакав на Гончарівку (де була резиденція Мазепи) через Мохновку, то уява малює рідну картинку… Прізвище іншого прадіда – Лобовик, прабаба мала дівоче прізвище Новохацька. Новохацьківщина – так досі зветься ліс поблизу Батурина. За родинними переказами, наш предок козак Новохацький був управляючим суконної мануфактури останнього гетьмана України Кирила Розумовського».
Після закінчення Батуринської середньої загальноосвітньої школи Ірина навчалася у Київському університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.
Все своє подальше життя присвятила Слову — працювала на журналістській роботі, не перебуваючи в штаті редакційних колегій, друкувалася в альманахах «Вітрила» та «Поезія», журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна», «Донбас», «Ранок», в газеті «Літературна Україна».
«Прихисток двох» (1988) – перша поетична збірка молодої поетеси, де переважають короткі ліричні поезії. Друга збірка – «Батуринський шлях» (2004) особливо цікава нам, землякам поетеси. До цієї книги увійшли вірші з історичного циклу та драматична однойменна поема. Сюжет твору навіяний драматичними сторінками історії визвольних війн українського народу під проводом козацьких ватажків Сулими, Павлюка, Гуні, Остряниці. Головним героєм драматичної поеми «Батуринський шлях» є гетьман нереєстрового козацтва Павлюк – Павло Михнович Бут. Часовий відтинок, описаний в поемі – 1635—1638 рр.
Але не менше Батуринський дух відчувається у невеликих поезіях збірки – «Батурин», «Мазепа», «Гетьманщина, «Кочубеївна», «Борзна», «Крути», «Пам’яті Івана Миколайчука», «Рідне». Неодноразово ми брали як епіграф до своїх статей слова поетеси: «Батурин, Батурин, Батурин – мій берег, мій Всесвіт і світ! Ще вчора тут зводились мури – З землею зрівнявсь їхній слід».
Не оминула авторка і теми Мотрони Кочубей, і парку «Кочубеївського».У збірнику є поезія «Кочубеївна», у жанрі, який авторка визначила як «тернова елегія»:«…не спиш. Тікає сон од тебе пріч: Бо Мотрі Кочубеївни ім’я Чи ж споминуть хоч янголи на небі? Сад батьківський – як сирота без тебе, Й втрачає голос Сейму течія» («Батуринський шлях», 2004).
Ірина Вікторівна ніколи не переривала невидимий зв’язок з Батурином, також підтримувала міцні зв’язки із Національним заповідником «Гетьманська столиця». Впродовж багатьох років вона поповнила фондову збірку закладу цікавими предметами музейного значення. Неодноразово пані Ірина була присутня на науково-просвітницьких заходах заповідника, як-от День пам’яті Батурина.
Особливо ж вдячні ми Ірині Вікторівні за науку під час роботи в журі першого фестивалю-конкурсу «РОЗУМфест», присвяченому постаті гетьмана Кирила Розумовського у 2017 році. Пані Ірина оцінювала літературну частину конкурсу – твори юних учасників, присвячених постаті видатного гетьмана у палаці, який він збудував, адже і сама вона присвятила дитячій аудиторії не один твір. Особливо цікава її збірка дитячих віршів «Цирк «Шапіто» (2009).
Пані Ірино, спочивайте з миром, Ви назавжди залишилися в наших серцях!
Наталія Сердюк,
молодша науковиця Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
Головне фото: І.Лобовик, 2023 р.
