Валерія Коваленко навчається в одинадцятому класі Городнянського ліцею №1. Нещодавно дівчина отримала диплом ІІ ступеня у Всеукраїнському конкурсі творчих робіт «Національно-патріотичне становлення молоді», присвяченому до Дня Соборності України й організований Інститутом політико-правових та релігійних досліджень.
Участь у цьому конкурсі брало 25 368 представників молодого покоління українців. Тож юна ліцеїстка не тільки достойно представила Городнянщину на загальноукраїнському рівні, а й дала нам чергову можливість пишатися нашою юнню, її здібностями, та глибоким патріотизмом.
– Десь наприкінці жовтня я побачила в Телеграм-каналі Городнянської міської ради оголошення про проведення цього конкурсу, – каже Лєра. – Я звернула на нього увагу, але не могла визначитись – пробувати свої сили в цьому конкурсі чи ні. Але моя мама додала мені впевненості, сказавши: «А давай спробуєш?»
Умови конкурсу передбачали написання есе обсягом два друкованих аркуші. Валерія каже, що не одразу змогла сформувати єдиним текстом всі свої почуття, які задумала викласти у творі. Дівчина показала заявку на конкурс своїй вчительці української мови Наталії Шоман і вона, вже давно помітивши потенціал своєї здібної учениці, ознайомилась сама з вимогами до конкурсного есе і підштовхнула Валерію до того, як саме правильно оформити свої думки.
– І от якщо до спілкування з Наталією Федорівною я кілька разів починала писати, ставала «на паузу», все щось перероблювала. Перефразовувала, то після того, як поговорила з учителькою, прийшла додому, і буквально за кілька годин написала всю роботу. Вона так мене надихнула, що в короткий текст я вмістила всі свої думки: і про те, що я родом з прикордонної Городні, де всі говорять суржиком, і в мирний час нам важко було спілкуватись щирою українською. А після того, як пережили окупацію, наша свідомість мимовільно спонукала нас до цього, і тепер українська мова – не тільки справа принципу, а говорити нею стало так легко й любо, наче вона від народження з тобою. Втім, так воно і є, бо ми ж – українці.
Лєра каже, розповідала у своєму есе і про те, як вона з друзями, будучи тоді ще в сьомому класі, взялись активно плести браслетики і продавати їх перехожим на вулиці, щоб задонатити на військо. Зібрані кошти передавали волонтеру Олександру Хомазюку і світились від відчуття того, що змогли бодай трохи допомогти українським воїнам. Не залишають вони таку свою діяльність і нині – організовують благодійні ярмарки, вечори, дискотеки для збирання коштів, щоб передати їх волонтерам на закупівлю матеріалу для плетіння маскувальних сіток для захисників.– Загалом це вийшов текст про те, що ми, молодь, можемо змінювати нашу країну. І нашу свідомість. Адже мало хто з нас до повномасштабного замислювався над тим, що коїться на Донбасі з 2014 року, яка трагедія там набирає обертів, – каже Валерія.
Вона зізнається, що відправивши свою роботу на розгляд журі, не особливо чекали перемоги. Адже учасників багато, а конкурс Всеукраїнський. Пробіглася очима список переможців, розміщений на сайті організаторів, і не побачила свого прізвища. А воно там було. Новина про перемогу надійшла тільки тоді, коли на електронну адресу прийшов лист з дипломом переможниці. Раділи усі – і Валерія, і мама Олена, і чи не найбільше – вчителька Наталія Федорівна. Адже здобутки дітей і учнів завжди важливіші, ніж власні.
Для Лєри це не перший здобуток. Минулого року вона брала участь у Міжнародному мовно-літературному конкурсі для учнів 5-11 класів та студентів імені Тараса Шевченка, перемогла в обласному етапі й отримала можливість стати лауреаткою всеукраїнського.
Дівчина ще не обрала для себе професійний напрямок подальшого навчання, та зізнається, що розглядала варіант філологічного спрямування. Втім, каже, поки що конкретики щодо планів на майбутнє не має, бо нині головне завдання – скласти успішно НМТ.
Спілкувалась Світлана Томаш,
Новини Городнянщини
