«Знахар»: роман Доленга-Мостовича і фільм Гоффмана

Література й кіно Польщі. На початку 80-х кінотеатри Радянського Союзу, і не тільки його, «тріщали» від напливу глядачів на фільм «Знахар».

Ну, кінотеатри тоді взагалі були місцем дуже людним, адже які тоді могли бути нинішні десятки телеканалів у телеящику, не кажучи вже про комп’ютери та Інтернет. А тут ще й така мелодрама, як альтернатива дуже популярним індійським фільмам. Причому, на матеріалі не далекої екзотичної Індії, а близькому нам європейському.

Єжи Гоффман

Такий ажіотаж викликав новий польський фільм 1982 року відомого режисера Яна Гоффмана «Знахар», знятий по роману якраз маловідомого у нас польського письменника міжвоєнного десятиліття Тадеуша Доленга-Мостовича. Втім, у Польщі його читали завжди, а у 1937 році цей же роман був екранізований.

Звісно, Гоффман вирішив зняти більш потужну стрічку. Сам режисер пояснив це так. Йому як митцеві інколи хочеться переключитися з масштабних історичних, соціальних картин на побутову мелодраму, звісно, не позбавлену соціальних аспектів. І у автора таких потужних кінополотен, як екранізація історичної трилогії романів Генріка Сенкевича («Потоп», «Пан Володиєвський», а пізніше «Вогнем і мечем») це вийшло блискуче.

Єжи Біньчицьки в ролі Рафала Вільчура

Згадаймо сюжет стрічки. Головний герой — відомий столичний вчений і хірург, професор Рафал Вільчур. Вдома він несподівано знаходить записку дружини, котра пише, що покохала іншого і йде до нього, забравши з собою маленьку доньку.

Шокований Вільчур напивається в якійсь кав`ярні, А на нічній вулиці його грабують. Професор від ударів грабіжників по голові на довгі роки втрачає пам'ять.

Він мандрує, опиняється в сільській місцевості, уже під іменем Антонія Касиби, і влаштовується простим робітником на млин у заможного господаря.

Несподівано в ньому прокидається генетично не забута здатність до лікування людей. І він стає знаменитим на весь край народним цілителем, знахарем.

Анна Димна

В цьому селі Вільчур-Касиба випадково зустрічає свою доньку Марисю, яку він, звісно, не впізнає в дорослій дівчині. Вона сирота, мати померла. Марися працює продавщицею в магазині. В неї закохується молодий граф Лєшек Чинський. Спершу такий гоноровий, він щиро покохав дівчину.

Та молоді закохані розбилися на мотоциклі. Лєшек швидко одужав, а от Марися була на грані смерті, про що він і не знав, поїхавши за кордон на лікування, адже йому сказали, що Марися загинула. Але її врятував сільський знахар, невідомий їй самій її батько.

Врешті, все з’ясовується, до професора повертається пам'ять. Молоді люди одружуються. Ось такий щасливий, як і належить для мелодрам, фінал.

Томаш Стокінгер в ролі Лєшека Чинського

А тепер про автора роману і творців фільму.

Тадеуш Доленга-Мостович (польською — Tadeusz Dołęga-Mostowicz, 10. 08. 1898, Окуневе (нині — Вітебська область Білорусі) — 22. 09. 1939, м. Кути) — польський письменник, журналіст, сценарист.

Батько Стефан Мостович, юрист за фахом, орендував маєток, де вів зразкове господарство. Спогади про дитинство, яке минуло в атмосфері добробуту і спокою, і про середовище в якому жила місцева шляхта, лежать в основі багатьох повістей Доленга-Мостовича. Навчався у Віленській гімназії, яку закінчив 1915 року. Вступив до Київського університету на юридичне відділення, брав участь у польській воєнній організації. Під час громадянської війни і розпаду Російської імперії Окуневе опинилося за межами Польщі, і родина вирушила на батьківщину. 1918 року Тадеуш Мостович вступив добровольцем до лав польської армії, де служив до 1922 року. Відтоді жив у Варшаві. Упродовж 1922—1926 років співробітник, а потім редактор газети «Rzecz Pospolita», починає літературну творчість. Від 1925 року на сторінках цієї газети з'являються його статті і фейлетони. Того ж року з'являються і перші оповідання.

Тадеуш Доленг-Мостович

Під час Другої світової війни був мобілізований як офіцер захищати польсько-румунський кордон по ріці Черемош (м. Кути), де організував міліцію. Був застрелений радянськими військами.

Перший твір — «Остання бригада». Популярність приніс роман «Кар'єра Никодима Дизми» — гостра сатира на суспільно-політичне життя. Від 1932 року пише зазвичай 2 романи на рік, відтак мав високі літературні заробітки. Інші твори — «Чеки без сплати», «Прокурор Аліція Горн», «Брати Дальч і Ко» (1933), «Світ пані Малиновської» (1934). «Знахар» (1937), «Професор Вільчур», «Щоденник пані Ганки» (1939). Більшість з них мають добре спланований, напружений сюжет. Від 1934 співпрацює з кінематографом. До 1939 року з 16-ти його творів 8 було екранізовано:

Після Другої Світової війни твори письменника були піддані забуттю через політичні обставнини, й інтерес до його творчості відновився лише після 1956 року. 1978 року Тадеуша Доленга-Мостовича було перепоховано у Варшаві. Єжи Го́ффман (пол. Jerzy Hoffman) — видатний польський кінорежисер і сценарист. Народився 15 березня 1932 року у Кракові. Від весни 1938 року проживав у місті Тернопіль. У віці 8 років (1940 р. ) був вивезений разом із родиною до Новосибірської області Росії, де вони жили в таборі спецпереселенців і працювали на заготівлі лісу. Там померли дід, бабуся, сестра бабусі та дядько Єжи Гоффмана. Після нападу Німеччини на СРСР і відновлення дипломатичних відносин Москви з польським еміграційним урядом, родину Гоффманів було амністовано. 1943 року батько Єжи пішов воювати з німцями, а після закінчення війни надіслав родині виклик до Польщі. У липні 1945 року Єжи повернувся до Варшави.

Можна додати, що він 33 роки був одружений з киянкою Валентиною Трахтенберг, нині покійною. Завжди був і є щирим другом України. Ще у 2014 році він разом з багатьма відомими представниками інтелігенції Польщі рішуче засудив у заяві агресію Росії проти України.

А тепер про виконавців головних ролей фільму «Знахар», відомих польських акторів. Рафал Вільчур — Єжи Біньчицьки. Марися Вільчур — Анна Димна. Лєшек Чинський — Томаш Стокінгер.

Єжи Біньчицьки (пол. Jerzy Bińczycki, 6. 09. 1937 Краків 2. 10. 1998, там же). У 1961 році закінчив Державну вищу театральну школу імені Людвіга Сольського в Кракові. З 1961 по 1965 роки працював в театрі Станіслава Віспянського в Катовіце. З 1965 року — актор у краківському Старому театрі. Зіграв на сцені цього театру безліч ролей. Проявив себе також як і режисер. У 1975 році створив дві вистави за оповіданнями Чехова.

З 1 липня 1998 року Єжи Біньчицьки був на посаді директора Старого театру.

Першу епізодичну роль в кіно зіграв в 1962 році. У 1975 році зіграв одну з головних ролей Богуміла у фільмі «Ночі і дні» польського режисера Єжи Антчакa (за романом Марії Домбровської). За цю роль Єжи Біньчицьки отримав кілька польських кінематографічних нагород, а також номінувався на премію «Оскар». Анна Димна (у дівоцтві Дзядик, пол. Dziadyk; нар. 20. 07. 1951, Легниця, Польща). Народилась у сім'ї з вірменським корінням. Випускниця Державної вищої театральної школи в Кракові. У 1973 році вперше вийшла заміж і змінила прізвище Дзядик на чоловікове прізвище Димна. Зіграла багато провідних ролей, серед них і роль Маргарити в польській екранізації роману Булгакова «Майстер і Маргарита» (1989 року) режисера Мачея Войтишка. З 1973 року служить у Старому театрі в Кракові. З 1990 року викладає в Краківськім університеті. У 2002 році заснувала Салон поезії у Кракові при театрі, де працює сама та її нинішній чоловік Кшиштоф.

Є засновницею багатьох благодійних акцій і фондів, допомагає біженцям, веде семінари та сеанси арт-терапії для людей з обмеженими можливостями. У 2001 році організувала Фестиваль музики й театру для інвалідів, який тепер проходить щорічно.

Томаш Ришард Стокінгер (пол. Tomasz Ryszard Stockinger), актор, співак. Народився 23 лютого 1955 року у Варшаві, в родині актора

Анджея і співачки Барбари Стокінгер. У 1978 році закінчив театральну студію у Варшаві. 1978—1984 — служить в драматичному театрі у Варшаві. 1984—1993 — живе і працює за межами Польщі. 1993—1996 — служить в театрі «Квадрат» у Варшаві. З 1997 року актор театру «Сирена»

У 2005 році видавництво «Польське радіо» випустило його сольний альбом «Мелодія, повернися до мене».

У 2006 році взяв участь в третьому сезоні польської версії телепрограми «Танці з зірками», в 2008 — в четвертому сезоні «Як вони співають».

Крім ролі у фільмі «Знахар», зіграв одну з важливих ролей Павла Любича у популярному польському телесеріалі «Клан».

А щодо «роману» Єжи Гоффмана з мелодрамою, то це була його не перша така картина. У 1976 році він зняв фільм «Прокажена», менш відомий, ніж «Знахар», але також доволі популярний. Фільм «Прокажена» (пол. Trędowata) знятий за однойменним романом Гелени Мнішек. Дія розгортається в Польщі на початку XX століття. Молода і бідна дворянка Стефанія Рудецька вчить дівчинку Люцію з дуже знатної родини Поповських. Стефанія закохується у Вальдемара, онука господаря маєтку. Вальдемар також закохується в Стефанію, кидає виклик вищому світу і оголошує Стефанію своєю нареченою. На балу на честь майбутнього весілля Вальдемара і Стефанії аристократи організовують змову проти Стефанії. Вона шокована вибігає під дощ і після нетривалої хвороби помирає.

Фільм захоплює сюжетом, красивими натурними зйомками, чудовою музикою.

У головних ролях відомі польські актори Ельжбета Старостецька і Лєшек Телєшинськи. Цікаво, що невелику роль зіграла та ж Анна Димна.

Обидва ці фільми досі популярні. Правда, у кінотеатрах зараз іде зовсім інше, бойовики або містика. Не часто побачиш гарні давні фільми і на нашому начебто ж насиченому телебаченні. Що ж, відтак наші читачі можуть подивитися ці фільми в Інтернеті на YuoTub. Ці нестаріючі картини того варті.

Петро Антоненко, редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів

Схожа публікація:

«Потоп»: роман Сенкевича і фільм Гофмана

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?