Журналіст із Чернігова розповів про вишні свого дитинства

Моя мама Оксана Василівна, на жаль, вже не побачила ці черешню і вишню... То я пригадав дві наші чудові українські пісні. Анатолій Горчинський: «Росте черешня в мами на городі, стара-стара, а кожен рік цвіте». І «Мамина вишня»: музика нашого земляка Анатолія Пашкевича, слова Дмитра Луценка: «Радо мене зустрічала мамина вишня в саду».

В грудні буде 30 років, як мама відійшла у вічність. Тато, Яків Гнатович, ще на 5 років раніше. А цим двом деревам десь трохи за 10 років. Але у дерев, як і у людей, покоління йде за поколінням. І мабуть, це доньки чи внучки тих вишень моїх батьків, значить, мого дитинства. І ростуть вони на цьому ж нашому обійсті, біля тої ж нашої хати, якій 65 років. Це моє село Авдіївка, Куликівського, нині Чернігівського району.
Цю черешню і цю вишню посадила моя єдина рідна сестра Ніна, котра впокоїлась 10 років тому у Мінську, де й прожила 40 років, власне, все доросле життя. Останні свої роки вона постійно літувала вдома, тобто у нашій батьківській хаті. Ніна дуже любила природу, сад, город, квіти, розбиралася в цьому. Посадила й інші дерева. Зокрема, чудовий персик, який 8 років тому почав родити. Торік на ньому було десь 120 здоровенних персиків (точно порахувати було непросто).
На зображенні може бути: дерево, природа та небо
Звісно, садили й садимо ми всі. На цьому фото, біля хати, 4 сливи, які я посадив. Дивовижне дерево. Садив всього 4 роки тому, а вже два попередні літа плодоносили. І сливи чималі, не сині, хоч і ті смачні, а крупні, сизуваті.
До речі, зліва на фото трошки видно в`язи. Їх там два. Один я посадив, коли мені було 7 років, тобто давненько. Цих дерев, особливо старих, великих, уже не так багато. Говорять, вони дуже чутливі до чистоти довкілля. У нашому селі в`язи ще є.
Є на нашому обійсті ще і дві батькові яблуні, яким уже понад 50. Родять. Одна – путівка, знаменитий старовинний сорт, яких уже мало в наших садах. На іншій одразу два сорти, а було чотири: два всохли за понад півстоліття. Чотири, бо мій батько любив і вмів експериментувати, щепити. І нарешті знаменита батькова шовковиця, яку він садив, щось щепив. Одна така на все село. Це точно, бо з усього села ходять-їздять їсти. Чому я дуже радий, бо й гуртом ми ледве споживаємо десь 10 % ягід величезного дерева, а 90 осипаються на землю або з`їдаються пташками. Тому запрошую на цю унікальну, здоровенну, солодку шовковицю. Перевага цього дерева – воно родить не одномоментно, а цілих 2 місяці: червень і липень.
Щодо вишень, моїх улюблених дерев. То ось таких, «в соку плодоношення», 6 штук. Є менші, є зовсім малявки, які відростають самі, від більших дерев. Я їх розсаджую і вже не придумаю, куди тулити. І що цікаво. Навіть ті кілька дерев, які розсадив восени, навіть двоє, теж маленькі, пересаджені ось весною, вже зацвіли! Не лише одне з кращих, а й найбільш невибагливе дерево українського саду. Не марно ж, «Садок вишневий коло хати…»
Є і все інше. А позаяк навіть моя чимала рідня (одних онуків сім) не спроможна все спожити свіжим (у мене ще ж і 8 соток саду в Куликівці), доводиться консервувати, закривати. Я таки навчився. Торік у себе в селі власноруч закрив 40 трилітрових банок компотів: вишні, сливи, алича, абрикоси, яблука, виноград, шовковиця. Дещо комбіновано, наприклад, яблука з виноградом або шовковицею. Банок 30 ще в погребі, роздаю.
Отож, запрошую всіх друзів по Фейсбуку передусім на вишні, кінець червня – липень, і на два місяці шовковиці. І на все інше.
Це на додачу до справжнього поліського курорту нашого села: Десна, озера, луки, ліси. І це все за 40 хвилин від Чернігова, і навіть за браком власного транспорту – 5 рейсів автобусів на день.
Торік я зробив гарний ремонт у хаті. Тепер у її двох кімнатах, на печі, на горищі хати, на горищі хліва на сіні (це вже номер люкс) можу одночасно прийняти десь чоловік 20.
Петро Антоненко

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?