Жорстокий наступ на матінку-природу агрохолдингів

Навколишні луки, де колись випасали тисячі корів, заготовляли тисячі тонн запашного сіна для великої рогатої худоби, яку утримували в тваринницьких фермах, де буяло яскраве різнотрав’я, – зараз повсюдно переводять у землі сільськогосподарського призначення. Тож на місці багаторічних трав, які милували око і годували тварин, тепер прикро чорніє рілля.

ПРОБЛЕМА
Петро Михайлович Ярмоленко – біолог-мисливствознавець з сорокалітнім стажем із Борзни, член міжнародної організації з охорони та захисту птахів «BirdLife», засновник одного з перших в Україні приватного мисливського господарства «Великий бір». Уже впродовж десяти років він веде боротьбу за порятунок наших малих річок і Десни, флори та фауни на придеснянських луках.

Після актуальної, гострої наради в обласному управлінні лісового та мисливського господарства, Петро Ярмоленко, людина небайдужа і совісна, запросив журналістів у своє мисливське господарство, – на власні очі побачити, до чого призводить свавільний, жорстокий наступ на матінку-природу всіляких новітніх агрохолдингів, котрі в невпинній погоні за наживою ось уже впродовж цілого десятиліття захоплюють, відвойовують у луків і річок придеснянські землі. Причому все це відбувається за сприяння, мовчазної згоди районної та обласної влади.

Адже навколишні луки, де колись випасали тисячі корів, заготовляли тисячі тонн запашного сіна для великої рогатої худоби, яку утримували в тваринницьких фермах, де буяло яскраве різнотрав’я, – зараз повсюдно переводять у землі сільськогосподарського призначення. Тож на місці багаторічних трав, які милували око і годували тварин, тепер прикро чорніє рілля.

Січень. 2020 р. Луки підпалюють цілий рік. Після спалювання – їдуть потужні трактори й дискують площу, готують для ріллі.

Така доля, за словами Петра Михайловича, спіткала і його мисливське господарство, зокрема вісім тисяч гектарів водно-болотних угідь, – це ділянка для розмноження диких птахів і звірів. Раніше тут було справжнє роздолля і царство для нашої флори та фауни. Сюди щовесни залюбки прилітали журавлі, дикі гуси, селилися тисячі качок. А нині, внаслідок необдуманої, недалекоглядної діяльності агрохолдингів відкрито шлюзи на гідроспорудах, які мали утримувати вологу та воду. Їх повинен обслуговувати Борзнянський водгосп, але з Чернігова надійшла вказівка – повідкривати шлюзи! І ось уже декілька років, як пересохла річка Береза, а тваринам просто ніде напитися навіть води. Тому сюди вже не прилітають ані журавлі та дикі гуси, ані качки. Висихає й гине болото, а очерет спалюють, – цілий рік мешканці району, по суті, задихаються від диму торф’яників, адже це болото горить і зараз!

Й така картина – скрізь: на Борзнянщині, Куликівщині, Коропщині, у Чернігівському й Новгород-Сіверському районах… Луки розорюються аж до самісінької Десни – буквально за п’ять метрів від берега! Це ми й побачили біля сіл Воловиця Борзнянського району та в селі Кладьківка, на Куликівщині. Загарбані, «освоєні» землі постійно і байдуже труять гербіцидами невідомого походження, застосовуючи, зокрема, авіацію, – наголошує Петро Ярмоленко.

Буквально на наших очах вибігла лисиця і замертво впала на дорозі! Бо лисиці їдять мишей, які живуть і харчуються на соняшникових полях… А соняхи тепер уже ростуть мало не на берегах Десни!

– Щодо цієї болючої проблеми я звертався до Державної екологічної інспекції в Чернігівській області та особисто привозив їхнього співробітника на берег Десни і показував, що тут зараз твориться, аби фахівець усе побачив реально, а не лише почув щось, сидячи в своєму чиновницькому кабінеті, – скрушно зітхає Петро Михайлович. – Через три місяці надійшла відповідь, мовляв, у їхніх діях немає складу злочину.  Тому, як то кажуть, віз і нині там! Я звертався також до Борзнянського районного водгоспу: чому відкрили шлюзи, внаслідок чого сталася така біда?

Не розуміє досвідчений фахівець лісової галузі, чому за таке недбальство, а то й злочин, ніхто не несе відповідальності?

— Мені пояснили, що це була вказівка з Деснянського басейнового управління. Проте жоден чиновник за це рішення не відповів, хоча йдеться про справжню екологічну катастрофу! — з болем ділиться своїми переживаннями Петро Ярмоленко. — Але чиновники тепер часто змінюються на своїх посадах і винних уже не знайдеш…

Колишнє русло річки

Можна було б подумати, що владі про такі неподобства та злочинні дії окремих осіб абсолютно невідомо. Але ж то зовсім не так! Навпаки,  органи влади вчасно повідомляли про шкідливі дії для довкілля, людей та тварин. Але офіційні представники, які наділені певними владними повноваженнями, не бачили і не бачать шкідливих дій, від яких вже настають непоправні наслідки. «Правопорушень не виявлено», — заявляють уповноважені особи.

— Я не раз звертався й до місцевої влади – про цю проблему знають і в районній раді, і в райдержадміністрації. Та фактично ніхто досі не реагує по-справжньому, як належить, дієво. Тому всі оці безчинства продовжуються й донині. Бо коли немає покарання, то ситуація тільки погіршуватиметься. А мій відчайдушний крик душі – це наче така собі боротьба самотнього Донкіхота з байдужими вітряками! — наголошує Петро Ярмоленко.

І тут виникає просте запитання: хто ж має бити на сполох і рятувати наших птахів та тварин, луки й річки, і, зрештою, нас самих від такого свавілля?! Невже це – справа одного лише небайдужого Петра Михайловича Ярмоленка?! А як же наші можновладці, депутати, екологічні інспекції? Де ж наше управління екології?! Взагалі, не відчувається і належної, справедливої уваги й оцінки цього ганебного явища нашою громадськістю. То невже всі ми змирилися з отаким недолугим безладом і жахливою, моторошною, поступовою, невпинною загибеллю нашої рідної природи?! Бо вже й так майже нічого не залишилося від тієї мальовничої, «зачарованої» Десни, оспіваної геніальним Олександром Довженком. І що ми залишимо наступним поколінням?!

Сергій Дзюба, Микола Тищенко

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?