Ювілеї і сучасність Польщі

Польща: ювілеї і сучасність. 30 років подолання тоталітаризму, 20 років у НАТО,  15 — у Євросоюзі. 

Перемишль. Панорама Старого Міста і набережної річки Сян.  Зліва – дзвіниця католицького храму, найвища у місті.  Справа – вежа Королівського замку. 

Фото з мосту через Сян

Так вийшло, що моя чергова поїздка в Польщу, в чарівний і улюблений Перемишль, співпала з цими надзвичайно важливими ювілеями в новітній історії країни. Власне, це було постання нової Польщі на фініші її бурхливого і трагічного ХХ століття.

Коротко згадаймо.

1918 рік — відродження  на руїнах імперій, що розвалилися внаслідок Першої світової війни, древньої Польської держави, утвореної тисячоліття тому. Відновлення, після понад 120-ти років не існування держави, розділеної наприкінці XVIII століття трьома імперіями — Російською, Німецькою і Австро-Угорською.

Далі міжвоєнне 20-ліття. Далі — 1 вересня 1939 року, коли саме нападом фашистської Німеччини на Польщу почалася кривава Друга світова війна.  А вже 17 вересня зі сходу, в спину Польщі, вдарив комуністичний Радянський Союз, вірний союзник фашистської Німеччини. Далі 5 років чорної окупації з колосальними людськими жертвами і руйнуваннями.

Далі понад 4 десятиліття тоталітарного комуністичного режиму, існування держави в якості сателіта СРСР і фрагменту соцконцтабору. Неодноразові спроби вирватися з цих тенет, аж до повстань. Утворення могутнього профспілкового об`єднання «Солідарність», яке відкрито взяло курс на подолання тоталітаризму і оновлення Польщі. Введення у 1980 році військового стану, як м’якшого варіанту, ніж пряма воєнна агресія СРСР і його сателітів, як це сталося у 1956 році в Угорщині і 1968 році в Чехословаччині.  Заборона «Солідарності».

Але на кінець 80-х країна знову кипіла страйками, підпільною опозиційною пресою, вільним словом інтелектуалів і ще більшим гуртуванням поляків, і так всуціль віруючих, довкола католицької церкви, одного з  центрів  опору режимові. До того ж, ще у 1978 році Папою Римським був обраний саме поляк — Кардинал Краківський Кароль Войтила,  Іван-Павло ІІ,  видатна постать ХХ століття, перший слов’янин на Святому Престолі.

На початок 1989 року, коли перебудова в Радянському Союзі закономірно переходила в агонію комуно-імперії, коли відновлювали волю і незалежність країни Балтії, окуповані Радянським Союзом перед Другою світовою війною, правляча ПОРП, Польська об’єднана робітнича партія, варіант Компартії СРСР, дійшла до логічного висновку: неможливо й далі йти проти свого ж народу.

Ось так і почався в Польщі знаменитий Круглий стіл — перемовини між владою і опозицією. Вони тривали аж 2 місяці, з лютого по квітень 1989-го. Завершилися легалізацією «Солідарності», домовленостями про кардинальні зміни в суспільстві, тобто  прощанні з тоталітаризмом і відродженні  справді незалежної демократичної  Польщі.

Початок поклали перші демократичні вибори до парламенту Польщі,  «перехідні вибори». як їх назвали, що  пройшли у два тури,  4 і 18 червня 1989 року.  Не випадково саме 4 червня 1989 року вважається в Польщі днем фактичного демонтажу соціалізму і переходу до демократії. Хоч старі сили все ще чіплялися за владу, але  події розвивалися бурхливіше від всіх прогнозів. Остаточна трансформація країни оформилася невдовзі на нових парламентських виборах. А ще у 1990 році президентом Польщі (цей пост було відновлено) був обраний лідер «Солідарності» Лех Валенса.

Логічним у цьому ряду ювілеїв є і 20-річчя вступу Польщі до НАТО — 13 березня 1999 року, разом  Чехією і Угорщиною. Наступна дата — 15-річчя вступу країни до Європейського Союзу, 1 травня 2004 року, разом з кількома країнами  Східної Європи та Балтії — колишніми республіками СРСР. Залишається  лише з сумом думати про нашу довжелезну дорогу до цих європейських структур, і невідомо ще, скільки ж  років  Україна  йтиме до них.

Всі ці події, ці ювілеї  оновленої Польщі, звичайно ж, відзначалися в суспільстві. Взагалі-то, тут не звикли до якоїсь помпезності ювілеїв. І все ж, наприклад, у тому ж Перемишлі 2 червня  пройшла наукова конференція, присвячена якраз 30-річчю нової Польщі.

*   *   *

Незадовго до цієї моєї поїздки, в Польщі, як і інших країнах ЄС, пройшли вибори депутатів Європарламенту. Найбільше мандатів, правда, з невеликою перевагою над опозицією, здобула партія «Право і Справедливість».

По місту ще й досі висіли виборчі плакати і банери партії.

Ось один з таких банерів. Вгорі — назва партії, рядок внизу гласить: «Польща сучасна. Польща солідарна. Польща безпечна». Коротко і зрозуміло. Ця агітація  чимось нагадує і наші реалії, з їх правильними і доступними  гаслами.

А ось яскравий банер з агітацією за кандидатку від цієї ж партії. Ну як тут не проголосувати за таку красиву польку Терезу Памулу, ще й коли на банері написано, що «Польща — серце Європи».

Останні десь зо два десятиліття при владі в країні почергово дві основні партії, що вийшли з середовища «Солідарності».

Нині це партія «ПіС», яка набрала найбільше голосів на парламентських виборах 2015 року, сформувала правлячу коаліцію. А Польща реально є парламентсько-президентською республікою, з повновладдям парламенту і меншими, ніж у нас, повноваженнями Президента. До того ж, наші попередні Президенти фактично натягували на себе ще й ковдру додаткових, позаконституційних повноважень.

Втім, і у Польщі глава держави — це дуже поважна посада. У тому ж 2015 році Президентом  Польщі був обраний також представник «ПіС» Анджей Дуда. А очолює партію Ярослав Качинський, в минулому прем’єр уряду. Він рідний брат Президента Леха Качинського, котрий  10 квітня 2010 року трагічно загинув під Смоленськом у Росії в авіаційній катастрофі, разом зі своєю дружиною Марією Качинською і елітою польської держави. Сумно символічно, що вони летіли на акцію вшанування пам`яті тисяч польських військових, захоплених у полон Радянським Союзом у вересні 1939 року, коли СРСР спільно з Німеччиною напав на Польщу. Цих військовополонених комуністична влада розстріляла в лісі у Катині неподалік Смоленська.

Нинішня польська влада активізувала досі не завершене розслідування цієї авіакатастрофи, якому  Росія чинить всілякі перепони. Правди про цю трагедію ми ще не дізналися.

Якщо ж повернутися до сьогоднішніх політичних реалій країни, то вона знову вступає у виборчий процес. Восени чергові вибори парламенту, тут його каденція — 4 роки. Основний опонент «ПіС» — друга партія, що вийшла з «Солідарності», «Громадянська платформа». Лідером її є Дональд Туск, колишній прем’єр уряду, нині вже вдруге обраний у ЄС головою Європейської Ради. Партія вже сформувала довкола себе блок союзників під назвою «Європейська коаліція», і саме ЄК  щойно висувала кандидатів  до Європарламенту й набрала немало мандатів.

А наступного року нові президентські вибори, каденція глави держави, як і у нас, 5 років.

Втім, у Польщі давно нема такого  виборчого ажіотажу, якщо не сказати — неврозу, як у нас. Бо держава, міцна, європейська, є і буде. Чи при владі знову зостанеться права консервативна партія  «ПіС», з її гаслом «Польща — понад  усе!» (знайоме для нас гасло), чи ліберальна «Громадянська платформа» з її блоком «Європейська коаліція». Для всіх політичних сил головне — держава, батьківщина.

* * *

За кілька десятків кілометрів від Перемишля, поруч з Жешовом, центром цього Підкарпатського воєводства, — містечко  Ланьцут з його знаменитим замком. Це одна з найвизначніших історичних пам`яток Польщі і входить у п’ятірку найпопулярніших туристичних об’єктів країни. При тому, що в ній  незліченна кількість таких об`єктів, збережених, попри буревії історії, і старанно відреставрованих. Об`єктів, починаючи від древньої столиці Кракова, нинішньої — Варшави, і аж до невеликих містечок, з їхніми костьолами і шляхетськими садибами.

Замок князів Любомирських в Ланьцуті — це споруджений ними ще у XVII столітті величний Палац, парк і оборонні споруди. У ХІХ столітті замок перейшов до родичів князів Любомирських, представників ще більш знатного і древнього роду Польщі — графів Потоцьких.

В музейний комплекс входять разом з Палацом також  оранжерея, «Повозовня» — унікальний музей карет та іншого такого транспорту, а також музей української галицької ікони, з обох боків кордону, Галичини Східної, української, і Галичини Західної, польської. Слід зазначити, що це далеко не все, що було в маєтку на початок Другої світової війни. Це те, що останньому з Потоцьких вдалося врятувати від грабунку, вивезти за кордон, коли Польщу вже шматували з обох боків СРСР і Німеччина.

Я бував уже в замку, але, звичайно, тут варто побувати не раз.  Основний об’єкт комплексу — Палац вражає своєю не лише розкішшю, а й вишуканістю, включно з древніми скульптурами, полотнами європейських художників.

Нині в замку йде велика реконструкція — самого Палацу, парку,  оборонних споруд. Як це часто є у Польщі, окрім коштів держави, адже це державний музей, значні суми, власне, більшість цих коштів на реконструкцію виділив за своїми програмами Європейський Союз. Однак, цікаво, що  вся ця серйозна і копітка реконструкція (все ж, музейний об’єкт) обійдеться на наші кошти десь у 200 мільйонів гривень. Тут мимоволі (куди ж від цього подітися) одразу спливли  наші українські реалії, навіть конкретно чернігівські. В нашому місті вже запущена в люд ідея велетенської реконструкції Центрального парку та прилеглої території. Це давно треба робити, але нині  вражає, чи жахає, прогнозована  вартість цих робіт — 2 мільярди гривень!  Це рівно у 10 разів більше, ніж реконструкція Ланьцутського замку.

*  *  *

А Перемишль жив своїм звичним життям, з його буднями і святами, усталеністю і звичайними клопотами. Мимоволі пригадаєш французький афоризм «Найкраща новина — відсутність новин».

Центральна площа міста, Плац Ринок,  у вихідні завжди сповнена людом. Діти люблять хлюпатися у фонтані, прямо навпроти Ратуші, цебто міської ради. Посеред фонтану — скульптура ведмедика. Він на гербі міста, на Ратуші, у згадку про колишніх мешканців довколишніх прикарпатських лісів.

Як завжди, містяни й гості фотографуються зі встановленим тут кілька років тому бронзовим Вояком Швейком. І неодмінно потруть йому вже й так натертого до блиску носа — на удачу, це тут така місцева прикмета.

Два дні поспіль. 1 і 2 червня, на цій Площі Ринок тривало велике свято на честь Міжнародного дня захисту дітей — День дитини. У неділю ще плюс традиційний ярмарок виробів  народних майстрів, смачних харчових продуктів від мешканців Перемишлького повіту.

На святі ми зустрілися з Малгожатою Кузьбідою. Я не раз писав про неї у моїх репортажах з Перемишля. Малгожата — моя давня товаришка, ми давно співпрацюємо. Вона — доктор політології, викладач Університету Перемишля. Постійно зустрічаємося і в Польщі, і в Україні. Я організовував їй і ще одному моєму  давньому товаришу з Перемишля Василеві Козяру, як представникам Університету, зустрічі з журналістами, старшокласниками. викладачами в Чернігові та й у себе в Куликівці.

Врешті, Малгожата була координатором великого польсько-українського семінару про співпрацю обох країн, який проходив у вересні 2017 року тут, в Університеті. і в якому взяла участь наша дружна делегація журналістів і громадських активістів з Чернігова.

А ця наша зустріч була особливою. Адже Малгожата 9 місяців тому стала мамою, притому народила одразу двійню. Її чоловік — українець, так що ці двоє милих малят наполовину українці.

Знайомимося. Цього юного пана звуть Якуб, майже як у нас Яків. А панянку — Антоніна, це вже взагалі спільне ім`я для поляків і українців. Мама зве її навіть не Тоня, а Тося, зовсім як у моєму рідному селі.

*   *   *

Звичайно, як завжди, головною точкою моєї чергової поїздки був Південно-Східний інститут науковий. Його засновник і незмінний ось уже понад чверть століття директор — відомий польський історик, викладач Університету доктор Станіслав Стемпєнь, мій давній і добрий польський друг.

В Інституті, як завжди, всі в роботі. Готують і нові книжкові видання польською і українською мовами, адже Інститут, власне, і створений з метою зміцнення  польсько-української співпраці.

Сам Станіслав зараз напружено працює над своєю новою книгою про Симона Петлюру. Планує видати її до наступної весни, якраз до 100-річчя укладення відомої угоди між Українською Народною Республікою і Польською Республікою, знаної  як угода лідерів держав Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського.

Прийшов на нашу зустріч і ще один мій давній товариш, заступник директора Інституту  Олександр Колянчук, один з активістів Об`єднання українців Польщі, відомий історик. Попри свої 87 років, пан Олександр і далі пише нові книги, основна тема яких — для еміграції УНР до  Польщі після 1920 року.

Пан Олександр, як і багато хто в Польщі, дуже цікавиться реаліями сьогоднішньої України. І це не просто цікавість, а сподівання на спільний європейський шлях наших країн і народів-сусідів, при всій їхній непростій, але таки ж спільній історії. А ювілеї — це привід, глянувши у минуле, жити сьогодні і дивитися у майбутнє.

Петро Антоненко,

редактор газети «Світ-інфо». Фото автора  

Схожі публікації:

Класик польської літератури ХХ століття народився в Україні

 

Навигация по записям

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?