Як селяни водили «стрілу» і хороводи

ЧернігівщинаЛітопис Семенівщини: село Янжуловка 

Люди на території Семенівського району з’явилися близько 20 тисяч років тому. Чи проходили вони територією сучасного села Янжуловка? Це невідомо. Століття тому тут були суцільні ліси, багаті на здобич, а річка Стратива досягала 180 аршин (130 метрів) у ширину.

Витоки

Наступний слід, що лишився нам від історії – нематеріальний. Це пісні стародавніх обрядів… Тексти пісень обряду «Стріла» старіші, ніж видаються. Навіть порівняно з селом. Ці тексти й обряди передавались від покоління до покоління століттями й тисячоліттями, незважаючи на війни, революції, голод, епідемії. Вони були важливішими для людей за усі негаразди. А нині вони зникають…

Обряд «Стріла» був відомий по всьому Поліссю. Проводився він у різний час, проте переважно, як й у нашому селі, на другий день після Великодня. Він полягав у тому, що селяни йшли, починаючи від крайнього будинку села до його центра, взявшись за руки (водили стрілу).  Потім водили хороводи навколо церкви. При цьому співали обрядові пісні. Ці пісні в різних селах дещо різняться від таких самих пісень в інших селах. Аналіз центральної пісні обряду, записаної у с. Жовтневому, показує, що текст дуже старий і що в ньому можна знайти певні співзвуччя з міфами багатьох народів Європи і Азії. Очікуємо з нетерпінням повного дослідження щодо пісень обряду від Олексія Маслова. Поки що наводимо текст центральної пісні обряду (із його згоди):

Лєтєла стрєла да й удовж сєла

Ой люлі вода коло города

Убіла стріла лютого звєря

Ой люлі вода коло города

Красна дєвіца по саду ходє

Ой люлі вода коло города

По саду ходє, рожу сєяла

Ой люлі вода коло города

Рожу сєяла, да й приказує

Ой люлі вода коло города

Ой, ти рожухна, не взиходь густа

Ой люлі вода коло города

Не взиходь густа, не разводь куста

Ой люлі вода коло города

(Записав Олексій Маслов у серпні 1993 року)

Дослідження

Чи було якесь поселення на місці села до першої письмової згадки про нього? Існують лише здогадки з цього приводу. Ось лише дві з них, які уважаються нам імовірними. За першою, висловленою Масловим О. В., село виникло за часів гетьманства Мазепи (1687-1709), коли виникало багато нових поселень. За другою, вірогідним увижається заселення берегів Стративи переселенцями з місць, охоплених полум’ям російсько-шведської війни 1700-1721 років. Та це все-таки лише гіпотези. Тож, не зупиняючись на них, переходимо, нарешті, до помітніших слідів, залишених нам на папері.

У 1713 році був виданий Універсал гетьмана Скоропадського про передачу села Климу Янжулу, який був підтверджений Петром І у 1718 році. Пригляньмося пильніше до особи, за чиїм іменем було назване наше село (Янжулoвка – до 1950 року).

Клим Якович Янжул – топальський сотник у 1713-1725 роках. Мав прізвисько – Шпечак, звідки йшла інша назва села (тепер уже зовсім забута) – Шпетаківка. У сотні, судячи з залишених нам документів, служили і його нащадки. Що стосується предків Клима, то, крім імені батька, про них мало що відомо. Прізвище Янджул (можна зустріти й таке написання прізвища) зустрічається на сторінках щоденника Станіслава Освенцима, у якому описуються події визвольної війни під проводом Богдана (Зіновія) Хмельницького. Та ми не можемо сказати напевне, що тут згадується предок топальського сотника.

Трохи більше світла на особу Янжула проливає наступний документ. Клим Якович тут описаний не з найкращого погляду, але існує й інша думка, що правда була на його боці.

Отже, граф Гаврила Іванович Рагузинський, який управляв Великою Топаллю після зради (***) Мазепи, нібито провів на посаду топальського сотника не козака, а ніжинського грека-міщанина Клима Янжула. «Слідом за Климом до полку полізли і його родичі. За підказкою Рагузинського Янжул… написав доноса на наказного полковника Івана Лаврентійовича Бороздну, звинувачуючи його у «деякій важності», яка так і не була публічно названою…»

Як би там не було, а сотнику і його нащадкам (історія зберегла їх імена: Янжул Михайло Климович, помер у 1751; Янжул Сава Климович; Янжул Іван Савич; Янжул Гнат Савич; Янжул Андрій Савич; Янжул Василь Васильович; Янжул Ілля – усі служили в Стародубському полку) дісталися у володіння «три двора черни и мельника на реке Стратива». Тут кількість слідів-даних про розвиток села, спочатку дуже скупа, починає поступово зростати.

Друга згадка про Янжуловку – це «Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка (1719-1754 рр.)», а саме в записах про літо 1733 року. Тут згадується сама Янжуловка, її власник – Василь Янжул, згадується й двір Шпетенків (нащадків Шпечака?).

Наступні дані взяті з описів і списків населених місць.

  1. З «Генерального опису Малоросії 1767 року»:

«Стародубский полк, Топальская сотня.

Владение Саввы Рагузинского, графа.

Село Янжуловка. Церковь Рождества Богородицы.

Михаила Ширая – 18 дв., 5 бзд. х., войскового товарища Ивана и войскового канцеляриста Игната Янжулов – 40 дв., 20 бзд. х.

(дв – дворів, бзд. х.- бездвірних хат)».

Шираї – це на ті часи була дуже заможна й велика купецька сім’я, знана далеко у всій Сіверській землі і за її межами. Можливо припустити, що в «Описі» згадується Ширай Михайло Степанович (1720-1784-?).

  1. З «Опису Новгород-Сіверського намісництва. 1779-1782 рр.»:

«Село Янжуловка от Семіоновки 9 в., от Хотеевки – 5 в. Положение между небольшим яром на узложистом месте, р. Стратива разделяет селение на две части, на ней плотина об одном мельничном амбаре, об двох конях, при проселочной дороге. Церковь деревянная. Дома – жены бунчужного товарища Ширая о 9, войскового товарища Игната Савича о 9, жены  войскового товарища Ивана Савича о 6, лекаря Савича о 4, наместника Андрея Игнатова о 3 покоях (деревянные и жилые). Священник один, причетников 3.

Подданных  жены Ширая 25 дв 27 х., бзд 2 х.

Игната Савича 13 дв 17 х., бзд. 1 х.

Жены Ивана Савича 17 дв. 17 х., бзд. 1 х.

Лекаря Семена Савича 12 дв. 16х., бзд. 3 х

Леса строевого мало, а дровяного недостаточно. Заимствуют в Ропской волости. Выращивают хлеб и пеньку, продают раскольникам, и в Стародуб, нанимаются на  майданы  в Семионовку»

  1. З «Списков населённых мест Российской империи, 1859 год»:

«Дворов – 119

Мужчин 458

Женщин – 488

Положение – при реке Стратива

Церковь и платочный завод»

  1. З «Списка селений и городов Черниговской губернии по волостям по переписи 1917 года»:

«Янжуловка с хутором Маневым – 218 дворов, 1395 жителей»

Помістя теж поступово розросталось. Правнуки Клима Янжула, там де нині продовольчий магазин, збудували величезний дім із надвірними будівлями та підвалами, і як іти на ферму, праворуч можна ще бачити велику канаву, що заростає. Нащадки Янжула прорили раніш велику водойму, до неї прокопали канаву від річки Стративи, цей великий котлован наповнили водою й розводили рибу.

Революція 1917 року не обминула і Янжуловку. Совітська влада у селі була встановлена у листопаді 1917 року. Першим головою сільської Ради був вибраний Самойленко Іван Семенович.

На фронтах громадянської війни воювало багато жителів села. Серед них Гребінник Михайло Савелійович, який загинув у бою з петлюрівцями. Краснов Іван Тарасович зустрічав В. І. Лєніна на Фінляндському вокзалі в 1917 році при його прибуттю до Росії. Він же був у конвої, який супроводжував царя Миколу ІІ і його сім’ю до місця розстрілу. У дивізії Щорса воювали Кирієнко Дмитро Олексійович і Гребеннік Павло Степанович.

Жорстокі нападники: нічого святого

Увагу читачів “Голоса духовенства и мирян Черниговской епархии” до Янжуловки у 1918 року привернула наступна трагічна подія:

«В начале января трое “революционеров” ворвались в дом священника с. Янжуловки Новозыбковского уезда отца Неаронова. Потребовали деньги, до полусмерти изрубили священника саблями, отрубили руку матушке, а ребенка, на глазах родителей, закололи штыками».

За деякий час по тому мешканці села впіймали одного з убивць – за прізвищем Супов і вчинили над ним самосуд. Місцевість, де поховано вбивцю, тепер носить його ім’я – «Супов ров».

Організація колгоспів

У 1928 році в селі був організований комітет бідноти /комбєд/. До нього увійшло багато бідняків: Пустовойт Тихон Тихонович, Глум Василь Климович, Семендяєв Міна Макарович, Хаблов Василь Гордійович, Кривоус Авдій Федорович і багато інших. Головою комітету був обраний Глум Василь Климович. У 1930 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Головою був вибраний Соболь Мартин Артемович. Проіснував він недовго й скоро розпався.

У 1931 році на території сільської Ради було організовано 4 колгоспи: «Червоний Маяк»  – голова Клюєв Денис Антонович, «Паризька комуна» – голова Глум Клим Сергійович, ім. Ворошилова – голова Голуб Іван Іларіонович і на поселенні Покровському колгосп «Вільний шлях» – голова Хаблов Петро Кузьмич.

У 1930 році в селі був організований партійний осередок. До нього входили: Іскра (ім’я і по-батькові не встановлені), Самойленко Іван Семенович, Хаблов Василь Гордійович, Глум Клим Сергійович. Секретарем партійного осередку був вибраний Іскра.

Так починався голод

У 1932-1933 роки й для Янжуловки виявилися непростими. За свідченнями Єрмольцова Григорія Гавриловича, літо того року видалось дощове, увесь урожай пропав. Крім того, керівництво колгоспів не вжило заходів щодо попередження голоду. Гребеннік Іван Федорович бігав за хлібом у російські села (Росія за 2 км від села) і стверджує, що голоду там не було. Причина, на його погляд, у тому, що колгоспи в Росії створювалися на добровільній основі. Крім походів до Росії за хлібом, рятувалися конюшиною, іншими травами, їли різні гриби, ягоди, ловили рибу. Так жило до третини мешканців, за свідченням Гребенніка І.Ф. Кількість жертв голодного року згідно «Книги пам’яті» 19 осіб.

У 1935 році була створена комсомольська організація. До неї входили брати Єфим і Григорій Жмурки, їхні тезки Микола і Ничипір. Секретарем комсомольської організації був вибраний Жмурко Єфим.

Війна

Колгоспи, організовані на території сільради, росли, набирали силу. Життя людей із кожним роком покращувалось. Та мирна праця була перервана війною 1941 року. Захищати Батьківщину пішли з села 219 чоловік. 149 з них загинули. Повернулось з фронту 70 чоловік.

У 1941 році в селі Янжуловка було 275 дворів. На період вересня 1943 року лишилось 225 дворів. Відступаючи німці спалили 50 дворів, в тому числі: по вулиці Ворошилова – 22, по вулиці Гагаріна – 28 (Майже весь час свого існування село складалося з двох вулиць – по обидва боки Стративи. У 60 роки 20 ст. з’явилася третя вулиця – Молодіжна). Бойових дій у селі у 1941 році не було. Наші солдати через село не проходили. Оборона населеного пункту не проводилася. Село було окуповано 25 серпня 1941 року.

21 вересня 1943 року село було звільнено бійцями 392 стрілецького полку, командував яким полковник Сєрєбров М.П. Під час бою за визволення села загинули четверо бійців полку. Це Горячевський Іван Іванович (Кіровська обл., Росія), Кондратович Федір Кузьмич (Луганська обл.), Мерзляков Олексій Нікіфорович (Удмуртія), Савухін Михайло Миколайович (Марійська автономна республіка). Пізніше їх було поховано в братській могилі в парку в центрі села. Рішення про встановлення пам’ятника було прийняте у  1968 році правлінням колгоспу «Червоний Жовтень» згідно з пропозицією голови колгоспу Настоящого Федора Микитовича. Крім пам’ятника загиблим воїнам, у тому ж році було встановлено й Обеліск загиблим на фронтах жителям села. Шефство над пам’ятниками з тих пір взяла на себе школа.

Післявоєнні роки

Після війни треба було відновлювати знищені німцями колгоспи. Спочатку були відновлені 4 колгоспи, як і до війни. У 1950 році всі колгоспи були об’єднані в один колгосп «Красний Октябрь». Того ж року село було перейменоване на Октябрьскоє (зараз Жовтневе). Першим головою колгоспу був вибраний Савченко Дем’ян Пилипович, який працював до 1955 року.

У 1955 році головою колгоспу був вибраний Настоящий Федір Микитович (працював до 1987 року). Колгосп пройшов славний трудовий шлях. Першим у районі колгосп виростив по 25 цн зернових з гектара і 255 цн картоплі, надоїв по 2548 кг молока на корову, досяг рентабельності господарства 59%.

У 1973 році у всесоюзному соціалістичному змаганні робітників землеробства колгосп «Червоний Жовтень» був признаний переможцем і нагороджений Прапором Міністерства сільського господарства СРСР і ЦК профспілки.

У 1979 році колгоспу присвоєно звання «Господарство високої культури землеробства» і вручено диплом. Колгосп нагороджений двома Почесними Грамотами облвиконкому, сімома Почесними Грамотами райкому партії і райвиконкому, неодноразово заносився на обласну й районну Дошку Пошани.

25 членів колгоспу нагороджені орденами й медалями, у тому числі 4 з них орденами Леніна. Це Настоящий Федір Микитович, який працював у той час головою колгоспу, колишні ланкові по вирощуванню картоплі Глум Іван Єлисейович, Седлер Григорій Федорович, колишній бригадир тракторної бригади Єрмольцов Григорій Гаврилович.

Наша школа сама по собі є історією села. У 2013 році будівлі школи виповниться 100 років. Будемо святкувати, якщо нас не «оптимізують». Зараз у школі навчається 21 учнів. Сільська початкова школа була створена в 1877 році. В 1900 році там навчалось 70 хлопчиків та 25 дівчаток. Сучасна будівля нашої школи була збудована земством у 1913 році. Спочатку це була початкова школа, а після Великої Вітчизняної війни, була відкрита семирічка. З 1959 року школа стала восьмирічною і надавала учням неповну середню освіту. В класах було по 30-35 учнів, загальна кількість їх складала у ті роки 250-300 чоловік. Школа працювала у дві зміни. У 1988 році до школи була добудована майстерня.

Рок

У 1983 році було зруйновано церкву Різдва Богородиці. Це була дерев’яна церква, побудована ще у ІІ половині 18 століття. Збереглося лише два фото нашої красуні-церкви. Усі, хто приймав участь у знищенні церкви, мали дуже тяжку долю. Навряд чи можна стверджувати про зв’язок між цією подією і подальшою долею села, та все ж… Які не були лихоліття, та село відроджувалося, поки стояла церква…

Ілля ЛЕВЧЕНКО, Петро БУЗУНКО, м.Семенівка, Чернігівщина

*** Редакція не поділяє погляди й думку авторів публікації щодо позиції Мазепи і вважає, що Мазепа – не зрадник, а виключно діяв в інтересах України. Мазепинська «зрада» демонструвалася, як відомо, російсько-радянською пропагандою, а отже вчинки Мазепи авторами розцінюються як «зрадницькі» дії, напевно, через наявність «совєтського» менталітету.

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

11 thoughts on “Як селяни водили «стрілу» і хороводи

  1. Дякую авторам за цікаву публікацію історії села. Для мене, як і для багатьох, корисно ознайомитися з авторськими оцінками історичних подій, які визначали долю Українського народу на майбутнє. Вони виходять з базових засад російської/радянської історіографії та державної ідеології Московського царства/Російської імперії/ СРСР. Мені невідомо ставлення авторів до держави Україна, права та прагнень, боротьби Українського народу за свою свободу і державну незалежність. Проте, їхня оцінка діяльності Івана Мазепи як «зради», подій часів Української революції 1917-1921 років, закріпачення селянства (в радянсько/російській історіографії та пропаганді ця політика називається «колективізацією» з «розкуркуленням») і Голодомору-геноциду 1932-1933 років тощо наочно демонструє їхню прихильність до московської позиції (це не звинувачення, а констатація факту). Відмічу від себе тільки одне: зрадити можна тільки інтереси власного народу, відношення (політика) до іноземної держави вибудовується з можливостей. Висновок для українських істориків: мало писати блискучі й корисні наукові праці, що визнаються у світі. Головне, донести результати десятиліть наукових досліджень до найширшого загалу у своїй країні, що визволилася від окупації тільки 24 роки тому.
    P.s. Один із найвідоміших і визнаних в Україні та Європі дослідників постаті і доби Івана Мазепи постійно живе у Чернігові – Павленко Сергій Олегович…
    З повагою,
    Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті

    1. Петро Бузунко

      Ми не вказували свого відношення до Мазепи і його зради, то просимо й коментаторів про “ставлення авторів до держави Україна, права та прагнень, боротьби Українського народу за свою свободу і державну незалежність” необгрунтованих гіпотез не висувати.
      Замість дискусії по суті автори вимушені зі здивуванням читати, в основному, про “неканонічні” тлумачення значень слів і переходи на особистості…
      П.С. Щоб припинити спекуляції – до імені І. Мазепи ставимося з повагою, а текст написаний на основі даних, які в нас були і свого відношення ми туди намагалися не втулювати, як це іноді буває… На роль “українських істориків” не претендуємо.
      З повагою.

  2. Петро І

    Спорите, доказываете, а выходит, что Семеновка на Черниговщине, которая граничит с Россией, есть российская, потому как авторы статьи истину пишут и у тверждают – мазепа все же предатель!

    1. Петро Бузунко

      Що хто доводить?
      Є дії Мазепи, є слово, до якого підходять ці дії. як двічі по два чотири. З цим ніхто з коментаторів не сперечався наче.
      Якщо для читачів (а в авторів є сумніви, що більшість із них прочитали матеріал, тому що критика є дуже дивною іноді) слово зрада бачиться в дуже чорних тонах, то давайте замінимо це слово на “зрада”, “так звана зрада”, “єдино можливий патріотичний вчинок на ті часи” чи ще якось.
      І ще – патріотичніше критикувати наше перелічення фактів у статті з переходом на наші ж особистості і різні звинувачення, які зі статті начебто випливають, українською мовою.

  3. Катя Ломская

    Что вы нападаете на молодежь – раз авторы уверены, что Мазепа предал, значит так и было…

  4. Ілля Левченко

    Як іменувати дії 1908-1709рр. Мазепи по відношенню до Петра І після придушення повстання Палія й Коломацьких статей?

    1. Патриот

      В том то и дело, что так считает Россия, как автор Левченко. Они, российсике историки и другие…, многих у нас, в Украине, считают предателями, в т.ч. Бандеру, Петлюру, гетмана Полуботка и других. Но для Украины они – настоящие ГЕРОИ. Так действовал и Мазепа. Пускай россияне считают, что наш гетман по отношению петра ! поступил предательски, но мы, украинцы, не должны так считать, потому, как написала редакция, он, Мазепа, действовал исключительно в интересах Украины…

      1. Ілля Левченко

        Насмішили.

    2. Иван Плоский

      Если авторы действительно так считают и в том, что они правы (а не ошиблись), тогда вообще что с ними говорить… Они никогда обратного не поймут, чтобы другие не писали

      1. Петро Бузунко

        Згідно з першим же онлайновим словником:
        Зрада и, ж. 1. Перехід на бік ворога; віроломство, зрадництво. — Справді бачу, що годі нам тут жити, коли під самим моїм боком як гадюка клубиться чорна зрада (Фр., IV, 1950, 108); Зрада кримського хана доко­рінно змінювала становище всього козацького війська (Кач., Вибр., 1947, 301); Лежить розстріляний за зраду батьківщини і товариства Андрій (Довж., І, 1958, 264).

        Чи редакція не згодна з тим визначенням? 🙂
        Мазепа підписав договір з московським царем? Мазепа перейшов на бік ворога московського царя? Можливо, редакції та іншим критикам таке визначення не подобається, то хай підберуть підходящий синонім. Слово “патріот”, можливо, й підійде, але погодьтеся, що “зрадник” і “патріот” є синонімами у дуже вузькому інтервалі значень.
        Ще цікаво, як у приладі вживання, поданому згори, критиками буде трактуватися вчинок татар? Мо, теж патріоти (кримські)?

        1. Ілля Левченко

          Не метайте перед свинями бісеру. Писакам раджу почитати Іларіона й Бандеру. Може, тоді вивчать мову.

Не бажаєте прокоментувати?