Як нащадки 80-річного лісівника з Городнянщини опікуються природою

Олена Лошик
Олена Лошик

Олена Михайлівна Лошик згадує: коли її батько пізно увечері повертався з роботи, разом з ним переступали поріг рідного дому і пахощі лісу…

Доля Михайла Марковича Сташенка тісно переплелася із зеленими масивами Сіверського краю, яким уродженець вишневої Черкащини служив понад півстоліття. Він прибув на Чернігівщину на початку далеких 60-х років − після навчання в Чугуєво-Бобчанському лісовому технікумі та служби в армії. Юнака призначили помічником лісничого Єлінського лісництва. Вже через кілька років Михайло Сташенко, завзятий і наполегливий, став лісничим Ново-Боровицького лісництва.

Саме в Нових Боровичах Михайло і з майбутньою дружиною Зінаїдою зустрівся. Її направили в це лісництво після закінчення Гомельського лісотехнічного технікуму.

Відлітали у вирій роки, молода лісівнича сім’я створювала нові ліси та виховувала двох донечок – Наталю і Валентину.

Довелося подружжю попрацювати і в лісовій галузі Пермської області. Але хороші друзі (ще з технікуму) – Федір Ханін та Петро Скиба – у своїх листах кликали повертатися їх на Україну. Колеги переконували, що такі вмілі спеціалісти дуже потрібні Чернігівщині.

Михайло Маркович з Оленою Михайлівною
Михайло Маркович з Оленою Михайлівною

І невдовзі родина Сташенків пустила коріння у Моложавському лісництві. Впевнено вростав у професію Михайло Маркович, у лісничого й доброго товариша Петра Скиби трудився помічником лісничого. Зігрівав працелюбного лісівника у всі пори року надійний сімейний «тил», яким керувала турботлива Зінаїда Іванівна.

У Моложаві й Оленка народилася, найменша донька.

Згодом Михайло Маркович очолив Тупичівське лісництво, звідки через 20 років ( у середині нелегких 90-х) і на пенсію пішов. Та був дуже задоволений, що у хороші руки Василя Ковальчука передав своє міцне лісництво.

Тільки з лісом ніколи старий лісівник не розлучався, бо там часточка його душі й сьогодні живе.

KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA

Сімейну лісівничу династію продовжила Олена, адже з раннього дитинства не уявляла себе без лісу. Після десятирічки дівчина із золотою медаллю (без вагань!) подала документи до Української сільгоспакадемії і вступила на лісогосподарський факультет. Там вона і з волинянином Анатолієм Лошиком (теж з великого лісівничого роду) познайомилася, з яким ще в студентські роки на весільний рушничок стала.

Разом з чоловіком Олена приїхала до Тупичева. Не підвели Михайла Марковича дочка з зятем. Вони і набуті знання впевнено застосовують на практиці, і старанно використовують набутий досвід, щоб радували земляків молоді ліси на Поліссі.

Нині Анатолій Васильович працює лісничим Невклянського лісництва, одного з кращих у Городнянському держлісгоспі, а Олена Михайлівна (вона починала майстром підсочки) – помічником лісничого Тупичівського лісництва.

Це лісництво займає 6,5-гектарну площу, а у колективі – 19 лісівників. Щороку їхніми руками створюється 27-35 га нових лісів. Для Олени Михайлівни, як колись і для її батька, посадка лісу – дуже відповідальна робота. Вона знає, скільки сил, уміння і любові треба віддати деревцям, які б через десятиліття зашуміли красивим лісом. Отож і вирощуванням сосни звичайної у коробах займається, і ретельно за розсадниками доглядає.

Кожного ранку Олена Михайлівна заклопотано вирушає у Тупичівське лісництво, а у сусіднє Невклянське – Анатолій Михайлович. Михайло Маркович порядкує вдома, виглядає їх і неодмінно цікавиться увечері виробничими новинами. (Вже майже рік немає поруч з ним вірної помічниці Зінаїди Іванівни). Але втішно старому лісівникові, якому у січні виповнилося 80 літ, що його онуки Сергій та Ірина навчаються в Національному університеті біоресурсів та природокористування України і пішли родинною лісовою стежиною.

Микола ТИЩЕНКО, Чернігівська область

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?