Лютий 1933-го: типові радянські будні. Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині.
Початок нового 1933 року ознаменувався черговим «ривком» у справі тотального закріпачення українського селянства, що мовою комуністичного режиму цинічно називалося «суцільною колективізацією». За перші 20 днів січня «прийнято» в колгоспи по Чернігівській приміській смузі (колишній Чернігівський район Чернігівської області) 1106 нових господарств. Щоправда пильні чекісти Чернігівського обласного відділення ДПУ у секретних спецзведеннях керівництву комуністичних органів влади фіксували на місцях «гонитву за процентом колективізації», внаслідок чого до колгоспів приймали осіб, які не внесли насіннєвих фондів.
Станом на 20 лютого в 103 колгоспах приміської смуги налічувалося 13822 господарства або 63,7%. Хоча в наступну п’ятиденку процес геть пригальмував – вступило 40 господарств, вийшло 6, відтак зріст становив мізерні 0,1%.
Втім, стан справ у більшості колгоспів того часу міг хіба що відлякувати потенційний «резерв», про що щиро писали чекісти у секретних інформаціях.
Село Ведильці. У колгоспі «Червона Зірка» панує повна безгосподарність. Вся солома і полова від обмолоту згнила, а яка не згинула – ту розбирають колгоспники. Декілька скирд сіна на лузі підмокли і гниють. Тим часом голова колгоспу Андрій Іванович Туровець пиячить, а правління привласнило 10000 пудів картоплі, яку розпродало і розбазарило, поділивши між собою виручені гроші. І приписка в кінці: «Вказаний факт можуть підтвердити колгоспники Шевченко Федір, Кабинок Пилип Остапович, Тарасенко Микола Минович і Рослий Гордій Макарович».
Село Півці. Правління колгоспу «Селянська Праця» пиячить і злочинно безгосподарно відноситься до охорони врожаю.
Село Седнів. Картоплю збирали безгосподарно, не перевірили плугом, тож у полі залишилася більша частина врожаю. Голова колгоспу Садовий дозволив індивідуальникам (тобто селянам, які були самостійними господарями і не пішли до колгоспу) зорати на зяб цю землю з умовою, що все залишене під землею дістанеться орачам. Які й назбирали у підсумку 2000 пудів картоплі(!).
Тим часом низовий апарат радянських органів влади у чекістських зведеннях під грифом «цілком таємно» виглядав нічим не ліпше.
Голова Антоновицької сільради Шибирин і його заступник Брик систематично пиячать, «підтримують зв’язок із куркулями», через що хлібозаготівлі виконано на 50%.
У Седневі бригада, що проводила збирання хліба – Іван Іванович Семка, Грицько Антонович Чмир, Василь Шевченко, – забрали 4 пуди сала у Тихона Кузьмовича Ванюшева. Акт не склали, а в сільраду здали на 15 фунтів менше, «залишок» пропили у Івана Івановича («що може підтвердити Семніюк Микола Іванович»). Після чого вирішили діяти більш масштабно: вкрали на складі сільради 6 пудів картоплі і пуд пшениці, а вкрадене продали на базарі в Седневі.
Відзначилася бригада і в хуторі Глібівка (нині у складі села Нове) Черниської сільради. Тит Якуш і Кривець Степан провели обшук у бідняка Ковбаси, нічого не знайшли і, перебуваючи в поганому гуморі, побили бідолаху. Затим завітали до середняка Сергія Ковбаси, після обшуку «запропонували дати обід», а там чи то наїдки були не надто вишукані, чи делікатесів замало, але завершилося тим, що побили посуд і пішли. Втім господар мав радіти вже й тому, бо «контрактанта» Дмитра Грецка після обшуку водили роздягненого по селу, а потім посадили в холодне приміщення. Ну прямо тобі картина маслом часів Другої світової війни: «німецькі кати мордують партизана».
Тим часом в хутір Підгірне комсомол направив на допомогу місцевому активу для виконання хлібозаготівель своїх достойних вихованців – Івана Тимошенка та Івана Васильовича Осипенка. Хлопці відразу проявили себе, як гідну зміну комуністичним партійцям. Ні, за їхню роботу щодо здирання хлібу з селян інформація відсутня, натомість вказано, що напилися «до втрати свідомості» (влучна чекістська оцінка!), побили уповноваженого хутора, бешкетували, розганяючи молодь. Далі зайшли до Захарія Фої, де продовжили дебош. А коли присутній там Микола Гришун посмів зробити комсомольцям зауваження, його побили, роздягли і змусили лізти під піч. Що, знову асоціації з нацистами? Та ну що ви, вони ж навіть нікого не вбили. Так, трішки «розважилися». Ну хіба що уповноваженого даремно побили, свій же…
Справжня амурна історія мала місце в Янівці (сучасна Іванівка). Голова сільради Крюк влаштував пиятику у «куркульки» Марії Андросенко, де зібралася нова комуністична еліта – секретар партосередку Заєць, голова колгоспу Худенок. Крюк умисно напоїв господаря хати Федора Андросенка, а сам «пішов з його дружиною». Закінчилося тим, що вранці протверезілий Андросенко повернувся додому і застав сплячими Крюка з його дружиною. Справа дійшла до бійки, але голова сільради викликав міліцію і обставив все так, нібито на нього напали розбійники. Андросенка заарештували, а тим часом «геройський борець із бандитами» Крюк зійшовся з його дружиною. Коли Андросенка відпустили, то останній, усвідомлюючи всю безнадійність подальших конфліктів, подав на розлучення, свою частину господарства віддав у колгосп(!), а сам пішов із села на заробітки. Після цього партосередок мав виключити колишню дружину Андросенка з колгоспу і довести їй тверде завдання. Рятуючи кохану, наступного дня Крюк розписався з нею в ЗАГСі і влаштував офіційне весілля з танцями та музикою, на яке зійшлося все місцеве керівництво. І було б голові сільради повне щастя, однак він припустився фатальної помилки, повернувши родичам дружини («куркульки»!) – «наприклад, М.І. Андросенко, Марії Федорівні Андросенко» – реквізоване раніше майно. Ось тут і потрапив Крюк на олівець до чекістів.
І невеличке доповнення до пишного лютневого весілля 1933 року. Ось уривок з іншого спецзведення стосовно Янівки, написане трьома місяцями пізніше, 27 травня: «За даними офіційного агентурного порядку, по Чернігівському району враховано близько 100 родин, що переживають продовольчі труднощі (взагалі-то спершу на папері стояло слово «голод», але його виправили на більш «толерантне»)… В Янівці померло 5 родин. У тому ж селі, внаслідок смерті дорослих членів сім’ї, залишилося до 50 дітей безпритульними». До речі, всього в травні померло 18 осіб, в червні – 29, в липні – 38. Тоді як, наприклад, за весь 1931 рік – 39.
Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
