Одна мить із життя «філософа»

Бувальщина. 

Середньостатистична тривалість життя людини в наш час – 70-80 років. І відрізок в 5-6 років у певних умовах це цілий період, а ось один вечір – то лише мить. Одна мить життя… Про неї я вам і розповім.

Ярослав Маджуга

Пригода трапилася зовсім нещодавно, під час творення нашої історії, коли держава однією ногою була вже в Європі, а іншою ще перебувала по коліна в минулому… Це – мікроскопічний відрізок із життя одного мого знайомого «філософа», що, нерідко хильнувши чарчину, виводив усілякі «доктрини», – навіть Кант, Ніцше та інші «боги мислення» позаздрили б…

Якось у дні святкування безвізу, працюючи монтувальником сцени в храмі Мельпомени, я допомагав на виставі нашій богемі – за 30 гривень дарувати людям радість. І ось, коли не був задіяний, зателефонували… Діалог, який несподівано зав’язався по телефону, зацікавив мене.

– Ти де? – озвався до мене «філософ».

– На роботі…

– Виручай, друже! Я на Пухова і не можу звідти виїхати…

Я зрозумів. Наш «філософ», судячи по його голосу, перебував у такому стані, що не був відомий навіть Мендєлєєву. Але як я можу виручити товариша, коли на роботі? А виручати ж треба, бо – друг. Тож я запропонував йому якось доїхати до театру, аби потім щось вирішити. Промимривши у відповідь: «на зв’язку», він погодився… А я продовжив чекати свого «зіркового» моменту, коли вийду на сцену та подарую глядачам небачену радість, пересунувши стола з однієї мізансцени на іншу. Це був мій маленький бенефіс!.. Та мій закулісний мандраж перервав дзвінок все тієї ж заблудлої у часі і в просторі душі :

– Ти де?!

– В театрі…

– Якого ж?!.. – і далі посипався потік термінів, зрозумілих тільки «філософам». Ти ж тільки що їхав зі мною в тролейбусі!..

Я одразу зрозумів всю важкість ситуації і пояснив:

– Так, я з нього вийшов і пішов у театр…

І тоді наш «магістр філософії» заявив, що він теж хоче долучитися до прекрасного й що чекатиме мене біля театру!

Виконавши свою роль на сцені за всіма канонами драматургії, я пішов виручати друга. Зателефонував йому, щоб визначити його «географію», й доки він учився заново говорити, здалека помітив його. Однак я вглядівся в ту фестивальну далечінь, де долучався до мистецтва мій друг і… Де ж він раптом подівся? Та ось же! Мабуть, уявив себе актором і зараз грав роль хруща – лежав собі на землі, дриґаючи руками та ногами, й не міг підвестися… Спасибі якимсь співчутливим дядькам – допомогли. Побачивши мене, він зрадів, немов дитина, обійняв, пробурмотівши щось «іноземною», тільки йому зрозумілою мовою, яку сам тут же й вигадав. Мабуть, це було щось про високі матерії, які мені, заземленому, на жаль, не вельми зрозумілі…

Дізнавшись, що друг на маршрутку в село не встиг, я вирішив його забрати до себе додому. Втім, як його довести?.. Адже в дану хвилину, згідно з теорією Дарвіна, мій товариш перебував у стадії первозданної ланки еволюції людини. Він навіть забажав щось мені сказати чи просто хотів бананів. Та, почувши завітне «на пальму», швиденько еволюціонував у неандертальця і вже міг майже прямо ходити.

По дорозі додому наш «філософ» намагався довести чергову доктрину і демонстрував це на прикладі, єднаючись із природою – то на землю впаде, то в калюжу. І… Нарешті дім. Мій кіт радісно кинувся нам назустріч. Але, побачивши п’яне обличчя мого друга, чкурнув геть і не з’являвся дома цілий тиждень.

Дома я вклав «філософа» на диван – частково, лише голову, а от грішна плоть усе ж таки вирішила максимально наблизитися до природи, тобто до підлоги…

І ось – фінал! «Філософ» спить, кіт у бігах, а я, додивляючись фільм, лягаю спати… Адже завтра вкотре триматиму якогось стола чи стільця, знову за 30 гривень даруватиму людям радість.

Ярослав Маджуга, спеціально для видання Суспільний кореспондент

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?