Вибори: прийшли туди, куди ішли

Вже третій тиждень українське суспільство під враженням, якщо не сказати — оглушене, результатами першого туру президентських виборів 31 березня.

Гучну перемогу в цьому турі здобув актор і організатор шоу-бізнесу Володимир Зеленський, набравши 30, 24 % голосів. Друге місце і також право вийти у другий тур здобув чинний Президент Петро Порошенко, який набрав мало не вдвічі менше голосів — 15,95 %.

Відбиттям цього потрясіння стала справжня істерія в Інтернеті —  Фейсбуці, сайтах. Істерія у форматі лементу, плачів, прокльонів, бруду, наклепів, матюків. Все це говорить про явно розхитані нерви і рівень культури нашого народонаселення. Ступінь істерії показують такі її тези щодо другого туру виборів, як «Останній  шанс для України», «Рятуйте Україну від Зеленського», «Рятуйте Україну від Порошенка», «Україна на порозі загибелі», «Вибір — мародер або клоун» і т. д.

Якщо трохи відійти від цього чаду, а подивитися на все здоровим розумом, то ситуація теж виглядає нехай не апокаліптичною, але  серйозною. Вибір непростий і невеселий. Якщо Порошенко —  це продовження того стану, в якому була Україна всі попередні 5 років, оцініть цей стан самі. Якщо Зеленський — це  переміни, з надією на краще, але й велика невідомість   щодо майбутнього країни. Невідомість цілком зрозуміла, настільки новим для нашого усталеного політичного життя став цей феномен Зеленського.

Але як же голосувати в другому турі? В такій ситуації чимало виборців, яким не до вподоби Порошенко, все ж, голосуватимуть за нього, бо ще більше їм не подобається Зеленський. Навзаєм — чимало тих, кому не подобається Зеленський, голосуватимуть за нього, бо ще більше їм не подобається Порошенко. Знову, на жаль, звичний, для нас вибір «меншого зла з двох». Коли вже ми обиратимемо не зло, а добро — запитання поки що без відповіді.

А тепер гляньмо уважніше на істеричну полеміку виборців, чітко відбиту в Інтернеті. Значна частина виборців, навіть маючи власні сторінки у Фейсбуці, вільний доступ до коментування на сайтах, просто не беруть участі в цьому галасі. Чи показують свою мудрість, принаймні, не пишучи матюків, чи їм все доволі байдуже?

Ті ж активні, хто затято веде полеміку, діляться на два табори — по двох кандидатах. Дописувачі, читачі, тобто виборці  хвалять свого кандидата, а ще більше (значно більше!) лають опонента. Дві ці групи  в Інтернеті не рівні кількісно: приблизно дві третини — прихильники Порошенка, третина — Зеленського. Тобто співвідношення прямо протилежне результатам першого туру виборів.

Ще одна суттєва різниця — в стилі полеміки. Прихильники Зеленського небагатослівні, особливо у критиці Порошенка: просто пишуть, що за 5 років ми вже побачили, який  Порошенко президент. А от прихильники Порошенка більш багатослівні  в аргументації, як у позитивній, так і особливо  негативній. Щодо позитиву, нагадують про досягнення держави за ці 5 років, без сумнівів ставлячи це в заслугу президентові. Що ж до негативу на Зеленського — тут уже у прихильників Порошенка все вихлюпується далеко за рамки пристойності, а часом і закону. І  це дуже й дуже сумно.

Звичайно, нам  давно відома з історії теза «Мета виправдовує засоби». Тобто, якщо мета благородна, наприклад, збереження держави, то, згідно цієї тези,  виходить. можна застосовувати всякі засоби — підступ,  брехню, наклепи. Перелічувати. що нині ллється на Зеленського і в меншій мірі (бо менше «пишущих») на Порошенка, просто не хочеться. Це  починаючи від вульгарних прізвиськ, до звинувачень у криміналі, ось так просто і легко  — звинувачень, а докази «десь знайдуться».

Це ллється не лише на учасників другого туру. Кандидати Анатолій Гриценко та Ігор Смешко, які зайняли відповідно 5 і 6 місце в першому турі, вже виступили з офіційними заявами щодо другого туру: обидва закликали своїх виборців не голосувати за Порошенка. А ці два кандидати сумарно ж  набрали 13 % голосів. І тут же в Інтернеті полився бруд і на обох  політиків — Гриценка і Смешка.

Такий істеричний стиль дискусії ведеться прихильниками Порошенка з дуже благородною метою збереження незалежності держави. Ведеться інколи так «дубово», що дає протилежний ефект.: після отакої  критики Зеленського ще більше виборців збираються голосувати саме за нього.

Ще перед першим туром одна людина, безумовно, достойна, патріот, заявила таке : «Хто не за Порошенка — той агент Кремля». Але  після першого туру виборів можна запитати: «З тих виборців, які проголосували, майже 85 відсотків  голосували не за Порошенка, то вони теж агенти Кремля?»

Другий приклад. Розумний, освічений чоловік, теж, безумовно, патріот, написав, що  прихильники Зеленського  — «амебоподібні». Чи ж треба називати третину виборців «амебами»?

Читаю  дописи опонентів, кого явно «заносить» у їхній патріотичній полеміці,  і яких  особисто знаю чимало років. Переважна більшість тих з них, хто за Порошенка, — дійсно патріоти України і вони щиро  закликають «рятувати Україну від Зеленського». Патріоти — за дуже простим і чітким критерієм: ці люди роками й десятиліттями багато й конкретно працюють для України. Кожен на своєму місці,  як працівник чи в  царині  політичного і громадського життя. І це найвищий патріотизм.

Але, на жаль, їхніми мимовільними спільниками  в цій полеміці стали й інші люди. І справжні патріоти не винні в тому, що отримали таких спільників. Мова про «патріотів» і «суперпатріотів», які нічогісінько не робили і не роблять для України роками і десятиліттями. Більше того: робили і роблять стільки зла. Питання лише — через свою нездарність чи спеціально?

Це люди, які розвалюють ледве народжуване наше громадянське суспільство, наш політикум, громадянський сектор. Люди, які знищили, довели до деградації колись потужний Народний Рух України. Гляньмо на підсумкову таблицю першого туру виборів.

Отіі 39 (!) кандидатів першого туру  розділилися на дві групи: ті, хто набрав більше відсотка голосів, і «політичні нулі», у яких менше відсотка. Нулів виявилося аж 30. Причому, аж 20 з них — «подвійні нулі», які не набрали навіть одну десяту відсотка, а 0,0 і скількись  сотих. Так от 27 місце (!) зайняв пан Кривенко, нинішній голова Народного Руху,серед «подвійних нулів» з його 0,04 %. Це крах. Можна пригадати  попередні результати Руху на президентських виборах. 1991 рік: В`ячеслав Чорновіл — 23,27 %; 1999 рік, після розколу весною Народного Руху:  Юрій Костенко (голова УНП, куди перейшла більшість рухівців) — 2, 17 %, Геннадій Удовенко, голова «старого» руху —1,22%; 2010 рік:  Юрій Костенко (нещасне балотування, проти якого була більшість членів УНП) — 0,22%. Отже, з кожними  виборами результат кандидата Руху, його голови, падав у 10 разів! І нарешті нинішні — 0,04…

Отже, розкол і наступна деградація Руху, 20-річчя чого в суспільстві закономірно навіть не помітили. Це також справа рук «патріотів», у тому числі і з  нині «кричащих».

Серед цих патріотів є й ті, хто довели до сумного стану колись потужне Всеукраїнське Товариство «Просвіта», принаймні, в ряді областей. Напевно, читачам буде цікаво, що нині балотувався фактично, нехай не юридично, і висуванець «Просвіти». Громадська організація — не партія і не мала права висувати кандидатів. Але вже кілька років «Просвіта» прагне щиро і поки що безуспішно згуртувати бодай кілька дрібних партійок, які гучно заявляють про свій патріотизм. Але це патріотизм — не  далі крісла вождів таких партій. Вони й не подумують об’єднуватися. То ж такою  віртуальною  є ініційована «Просвітою» ця громадська ініціатива «Українська альтернатива». Так от, ця «Українська альтернатива» фактично, а юридично  —  одна з таких партійок теж висунула свого кандидата. То він після першого туру опинився у самому хвості, в «подвійних нулях».

Серед «кричащих патріотів», у тому числі всеукраїнських столичних вождів, і ті, хто знищив рухівську і просвітянську пресу, таку потужну в середині 90-х.

У читача може скластися враження, що я агітую за Володимира Зеленського. Це не так, просто хочу розібратися. Бо мільйони громадян перед другим туром у ситуації, коли  у них доволі сумний вибір: «За одного кандидата голосувати не хочу, за другого не можу». У них хіба що третій варіант — не голосувати зовсім. Це передбачено нашим законом, так вчинила в першому турі третина виборців. Хоча я, звісно. не  агітую  за такий варіант.

Та й за що можу агітувати? З 7-ми президентських виборів лише одного разу я «вгадав», тобто було обрано кандидата, за якого я голосував: це коли ми в ейфорії обрали Ющенка.  Всі інші раз – «мимо», починаючи з перших виборів, коли я голосував за В`ячеслава Чорновола. На цих і попередні виборах я голосував за Анатолія Гриценка, тобто і на виборах 2014 року теж «не вгадав». То ж, якщо вірити прихильникам Порошенка, що  його президентство піднесло Україну, я помилився з голосуванням на попередніх виборах. Якщо вірити прихильникам Зеленського, що президентство Порошенка продовжили наше суспільне «болото», тоді, принаймні, я за це не голосував на минулих виборах.

…Перестати стріляти! Варто сказати дещо на одну тему, очевидно, найголовнішу — війна в Україні, на Донбасі. Громадяни особливо чутливо чекають тут позиції обох кандидатів другого туру. Ось повідомлення від команди  глави держави.

Президент України Петро Порошенко під час візиту та НСК «Олімпійський» 10 квітня прокоментував журналістам ідею свого опонента на президентських виборах Володимира Зеленського щодо перших кроків із завершення бойових дій на Донбасі.

В інтерв’ю іноземним ЗМІ в березні Володимир Зеленський заявив, що перш за все «треба припинити стріляти».
«Може пан Зеленський просто не дуже обізнаний в цьому. Але я, як президент і як верховний головнокомандувач, санкціонував уже 19 разів режим припинення вогню. І на сьогоднішній день Збройні сили України знаходяться саме в такому режимі. Але існують абсолютно чіткі директиви, як мають діяти військовослужбовці ЗСУ, коли на них здійснюється напад, в тому числі з застосуванням зброї важкої, яка заборонена Мінськими домовленостями… Безумовно наші військовослужбовці мають право відкривати вогонь у відповідь. І залишати наших воїнів без зброї, зі зв’язаними руками… є абсолютно не компетентно, непрофесійно і безвідповідально», — зазначив президент.

Перше — істини ради, хочеться уточнити, що має на увазі кандидат Зеленський під заявою — «треба припинити стріляти»? Бо тут колосальна різниця. Якщо Зеленський має на увазі, щоб наші військові не оборонялися, не відповідали на обстріли ворога, саме ось так «не стріляли», то я перший закличу не голосувати за Зеленського.

Але, можливо, тут принципово інше, про що вже п’ятий рік говорять в Україні: чому ж на Донбасі обстріли, коли вони припиняться? Мова зараз не про те, якою далі буде ситуація на Донбасі, коли його окупована частина повернеться під юрисдикцію Української держави. Ці питання, безумовно, дуже важливі, але є питання № 1. Йдеться про ті самі Мінські угоди, де воно й значиться першим пунктом. Ці угоди були укладені воюючими сторонами 5 вересня 2014 року, після кровопролитних боїв на Донбасі між української армією і сепаратистами-заколотниками та російськими військами. Через кілька місяців, у лютому 2015 року, ці угоди були затверджені Мінським протоколом на нараді глав чотирьох найбільших держав Європи? Його підписали президенти Франції, України, Росії, канцлер Німеччини. Так от першим пунктом цих угод є негайне припинення вогню.

Цей ключовий пункт  не виконувався жодного дня ось уже 5-й рік. Чому? Що має робити в цій ситуації Україна, в якій загинули під цими обстрілами й отримали поранення тисячі й тисячі військових і цивільних? Що саме робити? Вимагати від найбільших держав Європи поваги до підпису під угодами їхніх президентів? Не сідати за один стіл з представниками цих держав, поки ті підписи ці держави ігнорують?

А поки що — ось чергове зведення командування нашої Операції об’єднаних сил. Протягом 11 квітня  в районі проведення ООС терористи 20 разів обстріляли позиції українських підрозділів, чотири рази застосувавши  зброю, заборонену Мінськими угодами.  Противник обстрілював наші позиції з  мінометів калібру 120 мм, протитанкових ракетних комплексів, озброєння бойових машин піхоти, станкових протитанкових  гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Внаслідок обстрілів за один цей день  один український військовий загинув, 8 поранено.

…Як доречно дехто нині  згадав про навіть не право, а обов’язок наших військових давати відсіч агресії, в тому числі й без наказу командування, за військовим статутом, коли у тебе стріляють. Але якщо такої відсічі не було, то це не лише через зраду військових, але й через накази командування «не стріляти».

Мова про ще один сумний ювілей: недавно виповнилося 5 років загарбання Росією Криму і нашої здачі півострова. Також нині 5 років, як почалося загарбання частини Донбасу, відтак також нашої здачі цієї території. Злочину, не розслідуваного і не покараного по сьогодні, адже, наприклад, вже 5-й рік тягнеться так званий суд над мером міста, яке було першим захоплене сепаратистами і росіянами і стало плацдармом для подальшого загарбання. Кілька років нескінченно тягнеться слідство щодо здачі Криму і Донбасу,  щодо тих, хто не стріляв і давав команду «не стріляти». Може, гнівній і справедливий випад щодо обов’язковості «відсічі агресору» нарешті прискорить ці розслідування, незалежно від результатів виборів?

…Отже, другий тур. Два варіанти, якщо виключити якісь неймовірні, що у нас теж імовірно. Перший — потрясіння  при обранні президентом Володимира Зеленського.  Другий, при переобранні Порошенка, — менше потрясіння результатом  уже першого туру. Потрясіння «во благо», від чого  ми нарешті прозріємо?

Видатний  китайський  філософ Конфуцій ще 2 з половиною тисячі років тому сказав, що суспільству інколи корисні потрясіння, щоб розплющити очі і тверезо подивитися на самих себе.

Та  загалом шкода, що ми прозріваємо через потрясіння. І чи ж не наша так звана «національна еліта» за 28 років довела нас сьогодні до ось такого вибору.

…Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов свого часу писав, що кожна нація зобов’язана мати свою еліту. Людей, яким багато дано — влади, морального авторитету, поваги, але які натомість і багато беруть на себе — насамперед. відповідальності за долю країни. Беруть на  себе, а не гребуть під  себе, додамо вже  не з Донцова, а з нашого сьогодення. 

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів,

спеціально для видання Суспільний кореспондент

Навигация по записям

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?