У Центральній бібліотеці ім. М. Коцюбинського в рамках обласного літературного конкурсу «Краща книга року — 2014» відбулася презентація книги чернігівського автора Івана Кужельного «Звеничів і звеничівці» (науково-популярна література), в якій автор на прикладі одного села розкриває сутність існування комуністичної епохи, при якій страждали мільйони людей. Також Іван Кужельний показує й інші історичні моменти, які ще досі ніде не згадувалися у літописах.
Книга про село Звеничев
У виданій книзі «Звеничів і звеничівці» (Чернігів: «Десна-Поліграф», 2014. — 440 стор.: 48 стор. ілюстрації) уродженець села Звеничева, що на Ріпкинщині, журналіст Іван Кужельний розпочав писати давно, це, образно кажучи, книга його життя. І йому пощастило: й на долю його рідного села з тисячолітньою минувшиною, з його багатими людськими історіями, і на свою журналістську невсипущість. Уявляю, скільки газетних зшитків та історичних праць перегорнуто в тихих архівних і читальних залах, переслухано життєвих оповідок та легенд удячних земляків, скільки понаписувано листів у пошуках їхніх родичів у Росію — до Приморського краю, Санкт-Петербурга та Воронежа, до Казахстану й Білорусі, міст і сіл України…
Ще в сиву давнину літописний «шлях у радимичі» (тобто сучасною мовою — в Білорусь) через Замглайське болото з боку Чернігова міцно закривала неприступна Звеничівська фортеця. Про неї й досі нагадують рукотворні вали, та ще знахідка на посаді городища — скарб арабських монет-дирхемів Х століття, найбагатшого у Східній Європі.
А ще Звеничів — село козацьке. На чолі з отаманом свого куреня тутешні козаки ходили в походи до кримського Перекопу, турецького Азова, польського Замостя… Цікавий і такий факт: тут тримав заїжджий двір козак Семен Лизогуб — прадід письменника Миколи Гоголя.
Родом із Звеничева був колоритний дідусь Сафон Кужельний, який мешкав у сусідньому Вихвостові і став прототипом Хоми Гудзя з повісті Михайла Коцюбинського «Фата моргана». З особливою прихильністю ставився до Звеничева письменник Володимир Дрозд. Уродженець іншого сусіднього села — Петрушина, він мав тут близьку рідню, не раз згадував село у своїх творах.
У 50-ті роки тут гостював у армійського друга Прокопа Хоменка майбутній Герой України Левко Лук’яненко. Пізніше, на схилку 50-х, Прокіп був один із небагатьох, хто читав програму антирадянської націоналістичної організації «Українська робітничо-селянська спілка», за яку Лук’яненко був засуджений на п’ятнадцять років, а звеничівський водій мав чимало неприємностей від чекістів…
Звідси родом майстер гобеленів Анатолій Хоменко; його однофамілець, учитель і поет Максим Хоменко (у книжці вміщено фотокопію листа до нього відомого російського поета Олександра Твардовського), доктор економічних наук, професор Микола Кужельний; проста селянка-селекціонерка Катерина Ходаш, яка півстоліття на своєму городі проводила наукову роботу з вирощування безвірусної картоплі, про що розповів науково-популярний журнал Академії наук СРСР «Химия и жизнь»; заслужений будівельник України Іван Костирко. Звідси коріння роду Сергія Костирка — сучасного письменника, працівника московського журналу «Новый мир» і одночасно літературного куратора сайту «Журнальный зал».
З однаковою цікавістю читаються і хвилюючі спогади про Голодомор, і роздуми про топоніміку села. Автор подає і велику добірку незвичайних пригод, і веселі усмішки звеничивців.
«Тут і моє коріння з прадавніх козацьких літ. З бабусиної казки. З щирої маминої молитви. З щедрого батькового саду… — пише Іван Кужельний. — Моє село, як і тисячі таких в Україні, забуте у політичних чварах столичною владою, стрімко занепадає і вимирає. Ви тільки вдумайтесь: у 1922 році тут було 176 дворів, де мешкало майже тисячу людей. А тепер постійних мешканців трохи більше за сотню».
Прикро, звичайно, згадувати сучасні біди тисячолітнього села. Можливо, колись Звеничів відродиться… А таки ж відродиться, адже у нього вже є писана історія.
Володимир САПОН
