Волонтерство – її життя

Вона майже з перших днів війни допомагає українським захисникам на Донбасі. Завжди усміхнена та радісна зустрічає їх на передовій з волонтеркою. Багато фронтових стежок їй довелося подолати за ці роки, а скільки ж їх ще буде. Таким собі другом та янголом-охоронцем наших воїнів є чернігівська волонтерка Вікторія Цехмістер.

«Моя допомога потрібна в першу чергу бійцям, що знаходяться на передовій»

Початок війни маленька, тендітна жінка зустріла у місті-атомників Славутичі. Вікторія й не мала гадки як війна змінить майже все її життя.

– Коли розпочалися бойові дії на Сході України, ми спочатку відправляли все посилками. Збирали волонтерку через родичів, друзів, знайомих та інших небайдужих містян. Вже пізніше обсяги збільшувалися і тоді вже в 2015 році вирішили їздити особисто. Волонтерство забирало дуже багато часу в мене, я розуміла, що не зможу все робити одночасно і тоді вже вимушена була наприкінці 2015 року навіть звільнитися з основної роботи, – зазначила Вікторія Цехмістер.

Згодом у Славутичі жінка відкрила волонтерський центр від благодійного фонду «Альфа-допомога» на базі місцевого Соціально-психологічного центру. Поряд з місцевими мешканцями допомагали Вікторії і військові, які звільнилися після перших хвиль мобілізації. Спочатку вони їздила у підрозділи, де проходили службу воїни, яких вона особисто знала, адже на той час інформації було замало і лише через військкомат можливо було хоча б щось з’ясувати.

– Вже пізніше я зрозуміла, що моя допомога в першу чергу потрібна бійцям, які виконують завдання на передовій. Я була скрізь, зокрема це «Світлодарка», Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Новотроїцьке, Гранітне, Очеретне тощо. В 2015 році розпочинали зі шкарпеток, одягу, бронежилетів та інших не менш важливих речей, яких не вистачало того часу. Мені навіть за розпорядженням командира однієї з військових частин надали у тимчасове користування автоклав і я власноруч робила за власним рецептом нашим воїнам тушонку та плов аби ці харчі тривалий час у них зберігалися. В Славутичі є ресторан, з його керівництвом ми досягли певної домовленості і вони також нам на замовлення робили вареники, пельмені, плов для хлопців. Все зберігалося у них в спеціальних морозильних камерах до нашого виїзду. Дуже допомагали мені з-за кордону наші співвітчизники. З Ізраїлю були люди, що постійно надсилали різноманітні речі і навіть мій друг, військовий, який проходив службу у Французькому легіоні надавав допомогу у вигляді бронежилетів, обмундирування, спорядження. На місцевому підприємстві, що працює на оборонні замовлення я навіть замовляла хлопцям форму за індивідуальним пошиттям, – розповіла жінка.

Моральна підтримка не менш потрібна ніж матеріальна

Волонтерка під час тривалих відряджень на Схід України намагалася не лише привезти необхідні речі, але й перейнятися проблемами воїнів, а за можливості надати й іншу необхідну допомогу.

– Є в мене знайомий, молодий хлопчина, який родом з Донецька і на момент початку бойових дій в 2014 році він знаходився ще в дитячому будинку, йому ледь виповнилося 18. Проте ці події на нього дуже сильно вплинули і він звідси пішов одразу ж воювати у добровольчий підрозділ, а пізніше потрапив в одну з механізованих бригад. Ми навіть документи вже згодом допомагали йому відновлювати, – зауважила волонтерка.

Під час поїздок на фронт Вікторія Цехмістер навчалася на курсах бойових парамедиків, адже вважає, що тривале знаходження на передовій зобов’язує знати ази надання першої медичної допомоги на полі бою.

– Був такий випадок, коли, під час чергової поїздки на Донбас ми потрапили під ворожий обстріл і на моїх очах був поранений військовий, я тоді дуже розгубилася і не знала як діяти. В той час вирішила твердо для себе, що я повинна навчитися на таких курсах. Ми вивчали там кваліфікацію поранень, способи направлення до медичного закладу, штучне дихання тощо, – пригадала жінка.

Як зазначає Вікторія, дуже приємним є те, що її підтримують найближчі для неї люди, чоловік та діти, 9-ти річний син та 20-річна донька. Навіть ініціатором того, аби жінка покинула основну роботу був саме чоловік. В 2018 році вона переїхала до Чернігова, де наразі і проживає.

Зараз жінка возить волонтерську допомогу суто за списком, що надають їй військові, адже вважає, що матеріальне забезпечення значно покращилось у порівнянні з початком війни. Серед основного – це елементи живлення, тепловізори, приціли нічного бачення, оргтехніка, домашня їжа тощо.

«В мене взагалі такого немає, що я боюся війни»

Перебуваючи у відрядженнях на Сході України, Вікторія вже почувається як вдома, адже її там завжди раді бачити українські захисники і не лише заради якоїсь допомоги, але і довірити свої маленькі таємниці та просто порадитися.

– В мене взагалі такого немає, що я боюся війни. Ніколи не боялася, навіть обстрілів, хоча і досить часто під них потрапляла. Одного разу в мене навіть поцілив ворожий снайпер. Куля тоді пройшла вздовж щоки і підрізала волосся, була потім невеличка подряпина. Навіть і це мене не зупинило. Я, мабуть більше лякаюся ввечері сходити в магазин ніж з’їздити на передову, – каже жінка.

Серед багатьох воїнів, що зустрічала волонтерка на Донбасі і зараз їй вдячні за ту допомогу, що вона надавала протягом тривалого періоду. Водночас про багатьох бійців, що загинули, вона часто згадує з сумом, адже вона їх знала особисто.

Поряд з волонтерством жінка також проводить заняття з парамедицини у місцевих школах, організовує заходи військово-патріотичного виховання серед учнів, зокрема це арт-проєкти.

– Я привозила невеличкі болванки снарядів з фронту, на яких ми з дітьми малювали сонце, свій дім, близьких людей, щоб вони відрізняли межу між війною і миром, – підкреслила волонтерка.

Серед основних захоплень жінки – це випічка солодощів, тортів та інших смаколиків на замовлення. Це приносить їй хоча і маленький, проте все ж таки прибуток, адже вона розуміє, що поряд з допомогою фронту потрібно ще і утримувати якось власну родину. Її фірмова випічка – це осетинські пироги, рецепт яких їй надав один військовий з фронту.

Вікторія Цехмістер дуже хоче аби якнайшвидше настав мир в Україні, Донбас став вільним від окупантів і всі воїни повернулися додому, адже поряд з усілякою допомогою, що надають небайдужі громадяни є і її вклад у майбутню перемогу на Сході України.

Ігор Березинський, спеціальний кореспондент Інформагентства МО України АрміяInform, м.Чернігів

Фото з особистого архіву Вікторії Цехмістер

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?