Війна за «чорне золото»: куди ведуть сліди рейдерів?

Два останні торфозаводи Чернігівщини знову готуються до оборони!

Керівники Смолинського (Чернігівський район) та Ірванцівського (Семенівський район) заводів разом із представниками трудових колективів переконані, що їхні підприємства переживають чергову хвилю рейдерства. Цього разу прибрати до приватних рук поліське «чорне золото» вирішили через зміну керівництва ДП «Чернігівторф». Аби захистити заводи від рейдерів профспілки звернулися за допомогою до ветеранів і активістів. Ті у свою чергу взяли підприємства під охорону та озвучили частину інформації, яка проливає світло на те, хто ж насправді стоїть за спинами призначенців і чиї інтереси лобіюють профільне міністерство та державний концерн «Укрторф».

Яка скрипку грає директор «Укрторфу» Андрій Озерчук?

На Близькому Сході наш торф називають «чорним золотом». І зовсім не через те, що він є дешевою альтернативою газу, а, швидше, тому, що цей вид корисних копалин використовують в рослинництві, тваринництві, біохімії тощо. Очевидно, що ринок Близького Сходу є перспективним в першу чергу через родючі властивості торфу, завдяки якому араби перетворюють мертві пустелі на оази.

Зрозуміло, що звичайний менеджер, ба навіть цілий директор торфозаводу, має обмежені ресурси для пошуку перспективних ринків збуту. А з того часу як у вітчизняних торфозаводів забрали статуси юридичних осіб – і поготів! Відтак, першочерговим завданням підприємств залишаються виробництво продукції та виплата заробітних плат своїм працівника! Пошуками ж ринків збуту сировини та продукції держпідприємств мали б займатися вищі чини державного концерну «Укрторф». Власне, за це вони і отримують заробітну плату від держави. Що ми маємо натомість?

Останні 25 років жоден із двох існуючих торфозаводів Чернігівщини не отримав ні копійки від держави. Борги, штучно накопичені попередниками, заводи гасять самостійно! У той час як приватні вугільні шахти, що належать олігархам, отримують мільярдні дотації з державного бюджету, державні торфозаводи працюють на зношеному обладнанні. І тут виникає питання компетенції керівництва ДК «Укрторф», яке, як виявилось, не тільки не займається пошуком нових ринків збуту, але й зовсім не лобіює перед Міненерговугілля інтереси галузі. Більше того, представники заводів всі спроби рейдерства з метою подальшого банкрутства державних підприємств пов’язують з прізвищем діючого директора ДК «Укрторф» Андрієм Озерчуком.

Саме з його подачі навесні 2015 року на «Смолинський торфозавод» філію ДП «Чернігівторф» завели під виглядом інвестора фірму з сумнівним походженням ТОВ «Терма Груп».

Стара торфовбиральна машина, якій по 30 років, але завдяки яким цього року заготовили рекордну за останні 15 років кількість сировини. Це при тому, що держава і, зокрема, Укрторф, не допомогла ані копійкою. Більше того, Озерчук блокує виділення 15 млн грн, за які мали б закупити нову техніку. Якби не блокував, то показники були б утричі кращими

Активісти з числа працівників вважають, що справжньою метою інвесторів є доведення до банкрутства і зупинка заводу. Для цього була застосована певна фінансова схема: укладений договір між підприємством і інвестором про спільну діяльність. Фактично Смолинський торфозавод продавав видобутий фрезерний торф інвестору, а той перепродавав продукцію за завищеними цінами.

Така нехитра схема, одобрена «з гори», давала можливість ТОВ «Терма Груп» легально наживатися на посередництві і нарощувати борги держпідприємства. Все йшло до скорого банкрутства заводу. У ТОВ «Терма Груп» вже потирали руки, адже, завізши на територію підприємства металобрухт із вугільних шахт, який вони оцінили в 25 мільйонів гривень, фірма у швидкому часі безоплатно прибрала б до рук завод, вартість якого оцінили всього у 10 мільйонів гривень. Однак, плани рейдерам поламали самі заводчани.

Влітку вони запустили брикетний цех і їхні трактори, навантажені торфом, опинилися в центрі Чернігова. Рейдери дали задню і на деякий час завод залишили в спокої. Далі були три безуспішні спроби змінити керівництво ДП «Чернігівторф».

Важко уявити що коїлось в голові в Андрія Озерчука, коли його особисто викликав «на килим» профільний міністр Ігор Насалик і повідомив, що той має знайти заводчанам новий прес та закупити для заводу обладнання та техніку на суму 15 мільйонів гривень.

Відповідні фінанси профільний міністр «висмикнув» з європейських донорських коштів. Утім, пресу заводчани так і не побачили. Попри те, що виділені міністерством кошти парламентський бюджетний комітет оперативно провів на рахунки Мінфіну, їх досі не освоїли. Керівник «Смолинського торфозаводу» Валентина Огієнко вже не сумнівається – освоєння виділених міністерством фінансів штучно гальмується «Укрторфом». Слова директора заводу підтверджуються нещодавніми спробами рейдерства ДП «Чернігівторф».

Спроби залізти через бухгалтерію

«Три тижні тому з подачі «Укрторфу» була спроба замінити бухгалтера ДП «Чернігівторф», – розповідає голова профспілки «Смолинського торфозаводу» Андрій Страхов. – Приїхала жіночка з Артемівська з грудною дитиною на руках. Ця жіночка зняла квартиру в центрі міста і винайняла нянечку для дитини. Зрозуміло, що на зарплату в 5 тисяч гривень з Артемівська не приїдеш, квартиру не знімеш, нянечку не наймеш. Нам вдалося відмовити виконуючого обв’язки директора ДП «Чернігівторф» Юрія Бондаренка від підписання наказу про прийом її на роботу. Поза сумнівом, ця людина на основі фінансових документів мала підготувати плацдарм для подальшого банкрутства наших заводів».
Подібного роду емісари з’явилися і на Ірванцівському торфозаводі (розташований в селі Кути Семенівського району Чернігівщини), який до цього часу стояв осторонь всіх процесів, сподіваючись, що через віддаленість підприємства вдасться оминути негативні процеси.
«Коли я почав працювати на заводі, то зрозумів, що в галузі є багато проблем, проте першочерговою задачею я бачу підвищення продуктивності праці та зарплати, – розповідає нещодавно призначений директор Ірванцівського торфозаводу Юрій Журавльов. – Але коли у нас став працювати начебто з гарними намірами представник Міненерговугілля та почав цікавитися нашими фінансовими документами, то я відмовив йому у доступі, і та людина десь зникла. Я не маю права надавати фінансову інформацію людині, яка не може підтвердити власних повноважень».
«Я все життя відпрацювала на заводі, але такого непорозуміння ще не бачила, коли зовсім чужа людина починає вимагати наші установчі та фінансові документи з незрозумілою метою, чого не має бути, – переконана голова профспілки Ірванцівського заводу Віра Бурей. – Ми не хочемо втручання невідомих структур у нашу діяльність, а прагнемо працювати для людей, виготовляти продукцію і отримувати зарплату, тому будемо гуртуватися з колегами зі Смолинського заводу».

Директор – незаконний, завод – під охороною!

Спроби залізти у фінансову документацію, які увінчалась фіаско, були аж ніяк не першим етапом рейдерства. В «Укрторфі» тягнули до останнього і сподівались, що найбільш ласий шматок – Смолинський торфозавод (на полях якого покладів торфу на 80 років інтенсивного видобутку) – помре ще цього літа. Систематичні відключення електроенергії, борги по заробітній платі, відсутність пального – все це мало б зупинити заготівлю сировини. Втім, не так сталося як гадалося.

Попри згадані негаразди, заводчанам вдалося заготовити рекордну за останні 15 років кількість сировини – 30 тисяч тонн фрезерного торфу! Початок опалювального сезону засвідчив популярність дешевої і якісної продукції підприємства – торфобрикету.

Всього за три місяці роботи брикетного цеху заводу вдалося повністю розрахуватися з боргами і вийти на прибуток. За дев’ять місяців поточного року бюджет громади поповнився на 300 тисяч гривень. З’явились перспективні клієнти на новий вид палива – пиловидний торф. Все відбулося без жодної допомоги держави і виключно завдяки самовідданості трудового колективу. Одначе, в «Укрторфі» не помічають явних успіхів підприємств, тому вирішили зайти напряму – змінити керівника ДП «Чернігівторф».

На минулому тижні директор ДК «Укрторф» Андрій Озерчук в суворій секретності привіз на підприємство нового директора, наказавши робити «так як домовлялись». Наказ про призначення директора ДП «Чернігівторф» підписав державний секретар Міністерства енергетики та вугільної промисловості Максим Немчинов.

Представники заводів заявили, що вони проти заїжджих варягів, яких призначають, не погодивши з трудовими колективами. Більше того, як виявилося, призначення не є законним, оскільки наказ підписано 29 жовтням, а підставою для призначення слугувала заява претендента від 2 серпня.
«Відповідно до вітчизняного законодавства, призначення є дійсним, коли наказ підписують в місячний термін з дня подання заяви», – пояснює профспілковий діяч Андрій Страхов.
Кандидатуру новоспеченого директора «Чернігівторфу» Іллі Рокоче не погодили і в обласній державній адміністрації. Очевидно, там розуміють яким соціальним вибухом може обернутися відповідне узгодження, та й виконуючий обов’язки голови Чернігівської ОДА не має таких повноважень, це може робити тільки голова облдержадміністрації. Відтак, четверта за останні три роки спроба зміни керівництва ДП «Чернігівторф» увінчалась фіаско.

Профспілкові діячі, побоюючись спроби рейдерства стратегічних державних підприємств, попросили допомоги у ветеранів та активістів формації «С14». Ті взяли під охорону найбільш ласе для рейдерів підприємство – Смолинський торфозавод. Разом із тим вони озвучили сенсаційну інформацію, яка дещо відкриває очі на виконавців та справжніх замовників нападів.

 

ВЕТЕРАНИ ТА С14 ОХОРОНЯЮТЬ ЗАВОД НА ПРОХАННЯ ПРАЦІВНИКІВ

Сліди олігархів

«Нам стало відомо, що незаконно призначений директор має протекцію від народного депутата Ірини Геращенко, а тому й почувається дуже впевнено. Зрозуміло, що за такої протекції не потрібні ні профільна освіта, ні досвід роботи. Ілля Рокоче, а саме так звати цього чоловіка, представився учасником бойових дій і майданівцем.

Ілля Рокоче

Ми маємо достовірну інформацію від наших столичних побратимів, що цей чоловік ніде не воював, а його участь в Революції Гідності ще треба дослідити. Ветерани однозначно підтримують шахтарів і не допустять рейдерства на Чернігівщині», – зауважує представник Всеукраїнської громадської спілки учасників бойових дій «Спілка ветеранів війни з Росією» Дмитро Скрипка.
І дійсно, ветеран таки має рацію. Так, на сайті Верховної Ради України Ілля Вікторович Рокоче числиться помічником нардепа від БПП Ірини Геращенко.

Ілля Рокоче з Геннадієм Москалем. На задньому плані – Ірина Геращенко

Як відомо, пані Геращенко є не простим нардепом, а першим заступником голови парламенту. Власне, сам Ілля Рокоче, який назвався заводчанам, учасником бойових дій, є доволі публічної особою. На його сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» є багато фотографій з війни, однак під час численних інтерв’ю він підписується не бійцем, а волонтером. Пан Рокоче є наближеним до оточення голови Київської міськради Віталія Кличка. Так, у 2014 році він числився його радником. Можна припустити, що це стало можливим саме завдяки зв’язкам із згаданою вище Іриною Геращенко.

ВИТЯГ ІЗ САЙТУ ВР – РОКОЧЕ – ПОМІЧНИК ГЕРАЩЕНКО

Цікавою, на наш погляд, є персона державного секретаря Міністерства енергетики та вугільної промисловості Максима Немчинова. Нагадаємо, саме його підпис стоїть під наказом про призначення Іллі Рокоче. Максима Немчинова призначили на відповідну посаду у травні 2018 року. У повноваженнях держсекретаря – призначення і звільнення з посад керівників підприємств і організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Хто ж такий цей Максим Немчинов? Як стверджують відкриті джерела, до призначення на посаду держсекретаря Немчинов був комерційним директором ТОВ ВКФ «Алмакс». Основним видом діяльності підприємства, згідно з даними держреєстру, є оптова торгівля твердим, рідким і газоподібним паливом. Авторитетний сайт «depo.ua» називає Немчинова людиною, близькою до найбагатшого олігарха Рената Ахметова. У 2011-2014 Немчинов керував відділом з питань реформування вугільної галузі у Департаменті реструктуризації вугільної промисловості Міненергетики. Цей департамент очолював Олександр Вівчаренко, колишній технічний директор шахти «Павлоградвугілля» та директор «Ровенькиантрацит» (входять до групи ДТЕК) Ріната Ахметова. У попередньому, сьомому, скликанні Верховної Ради Максим Немчинов працював помічником депутата Павла Коржа (Партія Регіонів), який у середині 2000-х керував шахтою «Павлоградвугілля».

МАКСИМ НЕМЧИНОВ

У вересні минулого року ім’я Максима Немчинова фігурувало у закупівельному скандалі, суть якого полягає в тому, що квартирно-експлуатаційний відділ Луганська, який нині розташовується у Слов’янську, закупив через фірму людей Максима Немчинова супер дороге вугілля, за цінами, які в півтора рази перевищують ціни аналогічних марок в інших постачальників. Відповідне розслідування було опубліковане на сайті «Наші гроші».
Схоже на те, що поліське «чорне золото» об’єднало інтереси представників різних олігархічних груп. Протистоять їм трудові колективи та активісти – люди, які на відміну від державних мужів, зацікавлені в збереженні стратегічних державних підприємств та стабільності в прикордонному регіоні.

Віталій НАЗАРЕНКО, Газета “Чернігівщина”
Фото Олега Головатенка та з відкритих джерел

Протест торфодобувників. Відео:

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?