Війна на екранах. Аналітично-нестандартний погляд

Торік Україна почала вживати заходів із обмеження російської пропагандистської агресії в українському інформаційному просторі. Він дійсно заполонений російською присутністю, досить згадати телебачення чи продаж друкованої продукції. Адміністративні заходи влади торкнулися насамперед російського кіно, значно обмеживши його на нашому телебаченні. Були заборонені на телеекранах російські фільми, які розхвалюють російську армію та інші їхні силові структури, потім — загалом фільми і серіали, зняті Росією останніми роками.

aktorІ ось дійшло до заборони конкретних російських митців, котрі займають ворожу до України позицію, зокрема схвалюють російську окупацію Криму і участь Росії у війні на Донбасі. Найбільш одіозним постатям російського мистецтва вже заборонено в’їзд до України. А щодо заборони присутності в нашому інформпросторі, то такий «чорний список» теж існує і поповнюється. Недавно він значно розширився.

Уряд України своєю постановою від 2 грудня 2015 року заборонив Державному агентству з питань кіно реєструвати й видавати прокатне по-свідчення на фільми, учасників яких внесено до переліку осіб, що загрожують національній безпеці. Тобто тепер до такого списку потрапляють і самі фільми, в яких знялися артисти, а також вистави, концерти, телепрограми, де вони виступають. «Чорний список» складається на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» з метою національної безпеки держави, так пояснила це влада. Список цей, за поданням Служби безпеки, формує Міністерство культури. У грудні воно доповнило список осіб, які створюють загрозу національній безпеці України. Тепер там 83 особи. Назвімо хоча б найбільш відомих російських митців із цього «чорного списку»: Безруков Сергій Віталійович, Бистрицька Еліна Авраамівна, Бондарчук Наталія Сергіївна, Бондарчук Федір Сергійович, Бортко Володимир Володимирович, Боярський Михайло Сергійович, Бурляєв Микола Петрович, Варлей Наталія Володимирівна, Газманов Олег Михайлович, Гальцев Юрій Миколайович, Гафт Валентин Йосипович, Гостюхін Володимир Васильович, Кара Юрій Вікторович, Клюєв Борис Володи- мирович, Кобзон Йосиф Давидович, Лановий Василь Семенович, Лещенко Лев Валер’янович, Ліванов Аристарх Євгенович, Лужина Лариса Анатоліївна, Лунгін Павло Семенович, Михайлов Олександр Якович, Назаров Юрій Володимирович, Охлобистін Іван Іванович, П’єха Станіслав П’ятрасович, Пєнкін Сергій Михайлович, Перфілова Валерія Юріївна, Порєченков Михайло Євгенович, Расторгуєв Микола В’ячеславович, Розенбаум Олександр Якович, Стеблов Євген Юрійович, Табаков Олег Павлович, Тализіна Валентина Іларіонівна, Теличкіна Валентина Іванівна, Харатьян Дмитро Вадимович, Шахназаров Карен Георгійович.

Мінкультури наголошує, що демонстрування програм за участі осіб, які внесені до даного переліку, тягне за собою адміністративну та іншу відповідальність. Тобто, виходить, мова не лише про надання прокатних посвідчень новим фільмам, а й загалом про демонстрацію фільмів за участю таких акторів? Ось що постановила Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка напередодні новорічних свят нагадала програмним директорам українських телеканалів про існування заборонених фільмів, а також діячів культури, внесених до «чорного списку»: «Національна рада нагадує телерадіоорганізаціям і провайдерам програмної послуги, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» Міністерство культури склало Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Тому фільми, передачі й інші програми за участі осіб, внесених до нього, не можуть транслюватися в ефірах телерадіоорганізацій».

А тепер давайте детальніше подивимося на цей список. У ньому чимало вихідців з України. Явище, цілком звичне протягом століть.

Скільки їх, талановитих українців, їхали з колонії до метрополії, «на ловлю щастя і чинів», як писав Лермонтов у знаменитому вірші про вбивцю Пушкіна. Одні їхали, не знайшовши визнання в рідних краях, іншим байдуже було, де «ловити щастя і чини». До цього списку дійсно талановиті митці потрапили з різних причин. Одні, найбільш одіозні, затято долучилися до пропаганди «руського міра», вороже ставлячись до всього, що поза цим «світом». Це про таких, як актор Михайло Порєченков, котрий «уславився» тим, що в рядах сепаратистів у Донецьку попросив у них кулемета, аби постріляти в бік українських військ. Це актор Іван Охлобистін з його неприкритою ненавистю до нашої держави. Це такі співаки, як Олег Газманов, Валерія (прізвище — Перфілова), котрі теж активно політиканствують і давно засвітилися з антиукраїнськими настроями. Це Йосип Кобзон, уродженець України, Донеччини, народний артист України і не тільки, видатна особистість радянської естради, котрий, на жаль, обома ногами так і залишився в радян- ському минулому, де був його зірковий час. З цими все зрозуміло. Але, на жаль, надто активними виявилися у своїх антиукраїнських поглядах і тому потрапили до цього списку двоє справді видатних акторів, уродженців України, — Василь Лановий і Еліна Бистрицька. 82-річ- ний Лановий — українець, син простих українських селян із села Стримба на Одещині. Народився в Москві лише тому, що батькам, Семену і Галині Лановим, які рятувалися від голоду, чудом вдалося вирватися в Москву, до Семенового брата. Але потім дитячі роки Васі Ланового проходили в рідному селі, у його діда й баби. Ми знаємо Василя Ланового, театрального актора, насамперед за багатьма чудовими ролями в кіно: капітан Грей в екранізації повісті Гріна «Червоні вітрила», Куракін в епопеї «Війна і мир» (знятій, до речі, українцем Сергієм Бондарчуком), звичайно ж, Вронський у фільмі «Анна Кареніна». Еліна Бистрицька, котрій незабаром 88, народилася в нашій столиці Києві, якийсь час жила і навчалася на Чернігівщині, в Ніжині. Вона зіграла одну з головних ролей — Аксиньї — в кіноепопеї «Тихий Дон», екранізації геніального роману Михайла Шолохова, українця по матері (мама його з Чернігівщини). Шкода, що в такому поважному віці Еліна Авраамівна втягується в політику найгіршого штибу і весною 2014 року підписала (як і Лановий) отого вірнопідданого листа митців Путіну, де вони, по суті, схвалюють загарбання Росією Криму. Це найбільш сумні приклади антиукраїнства. Однак переважна більшість названих митців особливою антиукраїнською агресивністю не відзначається, просто тягне людей до політики, до проявів вірнопідданства перед російською владою. Хоча, здавалося б, яка така потреба, адже радянські часи такого холопства митців давно минули. Загалом прикро, що до «чорного списку» потрапили стільки талановитих митців. У ньому й діти Сергія Бондарчука, видатного українця, який став одним із метрів радянського кіно, але встиг зіграти, й дуже талановито, українських геніїв Тараcа Шевченка й Івана Франка. Тепер персонами нон-ґрата стали на наших екранах його син Федір і донька Наталія. Крім них, і зять Сергія Бондарчука Микола Бурляєв (головна роль у фільмі «Військово-польовий роман»).

Кінорежисер Володимир Бортко — випускник Київського театрального інституту (нині університет) імені Карпенка-Карого, починав як режисер у Києві. До речі, виріс у родині свого вітчима Олександра Корнійчука. У 2009 році Бортко екранізував «Тараса Бульбу», до 200-річного ювілею Миколи Гоголя. Головну роль зіграв незабутній Богдан Ступка. Стільки критичних стріл полетіло і в режисера, і в актора за те, що фільм вихваляв «російський дух». Правда, ці стріли треба було б так само адресувати й самому Гоголю, українцеві і частково полякові, котрий і вдома з рідними розмовляв українською мовою, а от у цій знаменитій повісті, в її фіналі, також говорить про силу «російського духу». І важко було чогось іншого чекати від Гоголя, народженого в рік 100-річчя трагічної Полтавської битви, з якої почалося остаточне загарбання України Росією. Але Володимир Бортко не має плазувати перед російським суспільством, він там не бідний родич. Навпаки, створив найкращі російські серіали останніх двох десятиліть. Саме Бортко екранізував видатні романи: «Майстер і Маргарита» — киянина Михайла Булгакова та «Ідіот» — Федора Достоєвського, письменника з українським корінням. Кращих екранізацій від цих 10-серійних фільмів російське кіно досі не створило. Можна додати ще фільм «Собаче серце», за романом того ж Булгакова. І навіть кримінальні серіали, насамперед «Бандитський Петербург», та й «Вулиці розбитих ліхтарів», зняті Бортком, на голову вищі від російських детективів, якими й далі заповнені наші телеекрани. Колишній киянин Сергій Гармаш, дуже гарний актор, — нині одна із зірок російських серіалів. Як і Володимир Гостюхін (серіал «Дальнобійники»), як і Борис Клюєв («Королева Марго»). Потрапили до списку і такі російські актори, як Євген Стеблов (доктор Мортімер із фільму «Собака Баскервілів»), Аристарх Ліванов, Олексій Михайлов, Валентина Теличкіна, Юрій Назаров, котрі зіграли чимало помітних ролей, і навіть Лариса Лужина, кінозірка бозна-яких років, про яку давно забули. Чого не скажеш про суперпопулярного Олега Табакова, в жилах якого тече і польська та українська кров. Чи Дмитро Харатьян, надзвичайно популярний у нас, і не лише як «гардемарин» чи граф із серіалу «Королева Марго», а й за іншими численними ролями, — теж у списку. Як і режисери Павло Лунгін, Юрій Кара, Карен Шахназаров, які (особливо останній: фільми «Ми із джазу», «Зимовий вечір у Гаграх», «Місто Зеро») зняли ряд високохудожніх новаторських фільмів. Повертаючись до співаків, чесно кажучи, не знаю, чим дехто з них особливо нагрішив, а якщо так — то теж прикро. Ну, Микола Расторгуєв виступає в сепаратистів на Донбасі, лідер улюбленої групи Путіна — «Любе». У свою чергу, Олександр Розенбаум хвалиться добрим знайомством із Путіним. Щось же інкримінують і таким співакам, як Сергій Пєнкін і навіть зовсім молодий Стас П'єха, онук легенди радянської естради Едіти П’єхи (польки, народженої у Франції). Окремо хочеться сказати про Валентина Гафта — прекрасного актора, який знявся в багатьох фільмах Ельдара Рязанова. Невже через це мають бути заборонені фільми найвидатнішого режисера радянського кіно Рязанова, які у глухі радянські часи не лише тонко розвінчували «радянський спосіб життя», а й головне — були сповнені такою потрібною гуманністю, душевністю. У чи не найпопулярнішому фільмі режисера «Іронія долі» знялася Валентна Тализіна, як і ще в кількох фільмах Рязанова. Вона — теж у списку, і хоч зіграла в «Іронії» епізодичну роль, цей незмінний новорічний фільм, якому щойно виповнилося рівно 40 років, теж потрапляє під заборону. Нарешті, Наталія Варлей — «студентка, комсомолка, спортсменка і просто красуня», головна героїня культової комедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка». Фільму цього року буде рівно 50. Серед тисяч радянських і пострадянських фільмів нема комедії, рівної цьому фільму, хіба що «Діамантова рука» того таки ж Гайдая. А ще Наталія Варлей — це Панночка з екранізації повісті Гоголя «Вій», що знімалася й у нас на Чернігівщині. Виходить, під заборону потрапляють легендарна «Кавказька полонянка» і «Вій»?

Усе це дуже прикро. І дуже нагадує радянські часи, коли з бібліотек масово вилучали книги найвідоміших письменників через те, що їх оголосили «ворогами народу». Коли, вже не в 1930-ті роки, а в час «розквіту застою» потрапили під заборону такі чудові фільми, як «Покровські ворота» чи «31 червня», бо емігрували за кордон актриса Олена Корєнєва (перший фільм) і танцівник Олександр Годунов (другий фільм). Питання тут навіть ширше, ніж цензура (до речі, заборонена Конституцією України) на високохудожні твори і талановитих митців. Питання ще й у тому, що нам не треба боятися глянути правді у вічі, а вона в тому, що всі ми вийшли з того радянського минулого, і в те минуле треба дивитися відкрито й відверто. Принаймні, не боячись його, часом і з гумором, навіть якщо це не лише талановиті кінокомедії.

…А захищати національний інформаційний простір є, де і як. Він і далі розхристаний, з численними протягами.

Петро АНТОНЕНКО, м.Чернігів, редактор газети «Світ-інфо»

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?