Василь Шкляр презентував у Чернігові роман про УПА

Популярний український письменник, лауреат Народної Шевченківської премії Василь Шкляр у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського успішно презентував свій новий роман про УПА «Троща». Василя Миколайовича у народі по-справжньому люблять і шанують. От і зал музею Михайла Коцюбинського був дуже переповнений, навіть численні додаткові стільці та лавочки не допомогли…

Втім, навіть ті люди, які слухали Василя Шкляра у вестибюлі, до самого кінця зустрічі не розходилися, – баритон видатного письменника, підсилений мікрофоном у залі, було добре чути. Та й виступати добродій Василь уміє, недаремно майже всю Україну об’їздив із презентаціями своїх книжок. Одне слово – харизма!

Мимоволі подумалося – а може, годі обирати нам очільників держави з олігархів, партійної номенклатури та чиновників? Очевидно, настав той час, коли керувати рідною Україною повинні справжні патріоти з бездоганною репутацією, сильні духом, які користуються великою популярністю і довірою в народі. Такі, як Василь Шкляр.

Шкляр_Василь ШклярВтім, пан Василь наголосив, що він – передусім письменник, його справа – писати правдиво й совісно, щоб устигнуть сказати те, що в нього на душі, найсокровенніше. Цікаво, що підтримати свого улюбленого автора приїхали до Чернігова відомий громадський діяч Роман Коваль та інші учасники війни за Незалежність України.

«Насправді, за багато років нічого не змінилося, і ворог у нас – той же», – підкреслив Василь Шкляр. Тож, після своїх відомих романів «Ключ», «Елементал», «Кров кажана» та знаменитого «Залишенця» («Чорного ворона», який приніс письменникові гучну славу) і «Марусі», він створив «Чорне сонце» – правдиву розповідь про нинішніх захисників рідної держави. І, як запевнив Роман Коваль, більшість вояків «Азова» прочитали ці книжки Василя Шкляра.

Разом із Василем Миколайовичем, завітала до нашого Чернігова і Леся Лісовська – донька знаного українського військового та громадського діяча, старшини Армії УНР, талановитого письменника Юрія Горліса-Горського. Саме його історично-документальний роман – «Холодний Яр» – і надихнув Василя Шкляра на написання «Чорного ворона». А тепер пані Леся, яка зараз мешкає в США, перевидала унікальний роман свого батька, а також привезла до Чернігова резонансні книжки Юрія Горліса-Горського: «Отаман Хмара», «Ave Dictator» та «У ворожому таборі». Звісно, їх швидко розкупили люди.

У головному ж романі ветерана визвольних змагань за свободу України розповідається про часи Холодноярської Республіки, яка проіснувала до 1922 року. Тоді більшовики обманом заманили отаманів у засідку. Проте навіть у полоні ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю та спробували звільнитися. Під час нерівного бою вони загинули смертю героїв. Автентичне видання книжки видатного українця Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр»

Леся Лісовська присвятила «Небесній сотні». Взагалі ж, ця непересічна жінка переконана у схожості подій на Майдані з тими, що так майстерно описував її батько на початку минулого століття.

Розповідаючи про свій новий роман «Троща», Василь Шкляр зазначив, що досить довго шукав універсальну історію про бандерівців, про УПА та бандерівське підпілля, про ті важкі часи, які розпочалися в другій половині сорокових років – опісля того, як завершилася збройна боротьба на два фронти. І знайшов письменник таку історію на Тернопільщині. У трикутнику між селами Купчинці, Ішків і Багатківці, де протікає річка Стрипа, у плавнях, в очеретах переховувалися мужні бандерівські вояки.

Шкляр-Василь Шкляр_Обкладинка

«Життя у підпіллі було дуже тяжким. А там, нарешті, було де скупатися та відігрітися на сонці… І саме там, у 1947-му, хоробрих підпільників через зраду оточили червонопогонники, і відбулася та драма, яка описана у книжці «Троща». Чому троща? Бо саме в тих краях місцеві жителі трощею називають очерет, – пояснив автор. – Але в мене аж серце здригнулося, коли пізнав це слово! Адже відчув, що це не тільки очерет. Троща – це катастрофа, це бійня, трощення людських життів, доль та майбутнього!».

До речі, коли в 2015-му Василь Шкляр приїздив на Волинь, до Луцька, я теж був там – в гостях у відомого письменника, літературознавця та критика, свого хорошого друга Василя Слапчука. То й завітав на зустріч зі Шклярем. Тоді, на запитання одного з учасників презентації, чому б йому не написати роман про УПА, Василь Миколайович відверто відповів: «Роман про УПА?.. Складнішої теми для мене немає!.. У тій боротьбі було стільки зрад, стільки драматизму й трагедії! Тому я завжди відмовлявся. Але, якщо зараз Бог дасть мені сили, то я напишу про УПА. Маю цікаві документи!.. Територіально це буде десь між Волинню та Галичиною – на Тернопільщині».

Якось, ще в далекому 1975-му, автор навідався на Волинь: його старший брат Петро одружувався на дівчині з села Уховецьк Ковельського району…

«Сидів я на тому весіллі, придивлявся до сільських людей і слухав, – оповів Василь Шкляр. – Аж підійшов потім до одного дідуся… Після третьої чарки наважився запитати у нього: «Діду, можете мені показати бандерівця?». Дід зіщулився, вдав, що не відає, що я від нього хочу… Однак невдовзі підкликав мене й тихенько сказав: «Поїхали». Кіньми ми попрямували до села Скулин. Там мене той дідусь познайомив із місцевою жителькою – Ганною Зеленою, зв’язковою УПА, котра мала псевдо «Іва»… Там ми з нею й проговорили все весілля!.. Після цього на все життя до гостинної та мальовничої Волині – у мене свій особливий сентимент»... Так і познайомився письменник із жінкою, дивовижні спогади якої згодом лягли в основу його нового роману «Троща».

На зустрічі в Чернігові Василь Шкляр пригадав, що, вивчаючи ті трагічні події в історії України, та перебуваючи в тих селах, де і відбулася головна дія майбутнього роману, тема Холодноярщини не залишала його: «Коли я тоді зайшов у Багатківці, мені показали там велику хату священика, в якій Горліс-Горський писав другу частину своєї безсмертної книжки «Холодний Яр». Це для мене було великою несподіванкою! Я тоді зрозумів, що Холодний Яр не відпускає мене… Він, як наш Тарас, – є скрізь!.. І саме головний герой мого роману воював у сотні української повстанської армії «Холодноярці»!.. За кільканадцять кілометрів від цього місця лежить село Ладичин, звідки родом один із головних героїв іншого мого роману «Маруся» – сотник Станімір. І я побачив, що коло нарешті замкнулося: мій край, мій матеріал, моя тема. Саме тоді я й розпочав працю над цим романом».

Гостросюжетний і психологічний роман «Троща» розпочинається тим, що вояк УПА, бандерівець, відсидівши у в’язниці 25 літ, приїздить у місто на сході України; адже таким, як він, забороняли повертатися в рідні краї – до Галичини. І одного разу, зайшовши на міський цвинтар, він раптом побачив могилу свого близького друга, з яким разом воював, і котрий начебто загинув 1947 року. Проте на могилі вояк побачив напис, що друг помер нещодавно!..

«Тож, крім усього, цей роман про важку зраду, яку можна зрозуміти, але не можна виправдати, – зазначив Василь Шкляр. – Адже коли ти опиняєшся в тій ситуації, в яку потрапили персонажі роману, то ніхто з нас не скаже, як би він повівся на місці зрадника! Це, власне, також були «залишенці», котрі вже не мали надії на визволення, на перемогу, і боролися тільки заради того, що ідею української Незалежності підхоплять наступні покоління».

Наприкінці зустрічі пан Василь сказав, що тривалий час йому снився… один і той же сон, наче раптом у нього загубився рукопис із дуже важливим твором.

«Я кидався його скрізь шукати, забігав до видавництва, до якого наче віддав той роман. Проте видавці лише байдуже знизували плечима… І в мене було таке страшне, моторошне відчуття великої втрати, що я так ніколи й не напишу отого свого найважливішого, найкращого твору, – розповідав Василь Шкляр. – І от, уявіть собі, коли я дописав «Трощу», цей сон, який так довго мучив мене, враз припинився…».

А відповідаючи на запитання «Чи плануєте створити роман-епопею про цю українсько-російську війну, котрий би масштабно та правдиво відтворив такі трагічні події і водночас – патріотизм і самовідданість нашого народу?», Василь Миколайович промовив:

«Щоб написати такий роман, потрібен час, аби осмислити те, що відбулося. Про це свідчить світовий досвід – найкращі антивоєнні романи Ремарка та Хемінгуея були створені не одразу після того, як вояки повернулися з фронту, а через певний час… Потрібно, щоб минуло бодай вісім чи десять років після закінчення війни. Однак вона наразі триває! Втім, сподіваюся, що мені вдасться написати такий роман».

Сергій Дзюба

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?