Унікальна операція чернігівських медиків

У відділенні торакальної хірургії Чернігівської обласної лікарні наші медики, вперше на Чернігівщині, успішно здійснили складну, унікальну операцію, врятувавши життя хворому.

Відділення це відкрилося тут кілька років тому, але за цей час зроблено багато. І перспективи розвитку – чудові! Одразу ж приємне враження справляє саме відділення, де все нове – і меблі, й обладнання, тому пацієнтам – комфортно. А я поспілкувався із завідувачем відділення торакальної хірургії, головним спеціалістом управління охорони здоров’я облдержадміністрації за фахом торакальна хірургія, лікарем вищої категорії Олегом Миколайовичем Лузаном. Розмова вийшла цікавою, і я дізнався чимало нового: наприклад, чому замість флюорографії краще робити оглядову рентгенографію.

– Олеже Миколайовичу, Ви здійснюєте операції на грудній клітці?

– Так. «Торакс» латиною – це грудна клітка… Взагалі, народився я в Городні, зараз мені – 49 років. Мама працювала вчителькою, тепер – на пенсії, а батько був військовим. Тобто я – з учительського роду, й мені «пророкували» педагогічну стезю. Але я вирішив змінити сімейну традицію і стати лікарем. Як мама жартує, став лікарем, щоб не працювати вчителем, – посміхається. – Тож я закінчив Вінницький медінститут (зараз це – університет). Під час навчання зі своєю майбутньою дружиною, Ларисою Валеріївною, познайомився. Вона нині працює лікарем-ендоскопістом в обласній лікарні, кандидат медичних наук. У нас – син Ростислав, 29 років, лікар-уролог – закінчив Київський медичний університет, працює в Празі, у Чехії.

– Я був у Чехії, в Празі торік. Дуже красиве місто!.. А до Чернігова Ви за розподілом приїхали? Чому стали саме спеціалістом із торакальної хірургії?

– Це – доля… Ми приїхали сюди за розподілом, шукали, де є місце. І ось з’ясувалося, що є вакансія торакального хірурга в обласному тубдиспансері. Там ми з дружиною більше 20-ти років працювали: я – за цією спеціальністю, а вона – ендоскопістом. Потім у 2016-му Андрій Михайлович Жиденко, головний лікар обласної лікарні, запросив нас на роботу. Справа в тому, що в цьому медичному закладі відкрилося відділення торакальної хірургії. Я погодився, і це відділення очолив. У нас тут зараз працює 30 осіб. Крім мене, ще двоє лікарів-ординаторів. Досвідчений фахівець, лікар вищої категорії Яків Іванович Іващик – моя надія і опора. Адже одному було б дуже складно створювати й розвивати таке відділення. А так я завжди можу на нього покластися, ми – друзі. Також у нас трудиться молодий лікар – Роман Юрійович Кравченко, котрий пройшов спеціалізацію і здобув фах торакального хірурга.

– Отже, займаєтеся всіма патологіями грудної клітки, зокрема й раком легенів?

– Авжеж. Це – єдине така повнопрофільне відділення на Чернігівщині. Є ліжка в онкодиспансері, в тубдиспансері, однак відділення таке – одне, в нашій обласній лікарні. Ми з Яковом Івановичем пройшли спеціалізацію і отримали сертифікати онкоторакальних хірургів. Також лікуємо нагнійні захворювання легенів і плеври, травми грудної клітки, захворювання стравоходу та діафрагми, внутрішні грижі діафрагми, а ще – пошкодження реберного каркасу, пухлини середостіння (простір між легенями), нервові, доброякісні пухлини, вогнепальні поранення… Ось прооперували нашого бійця, який отримав поранення в АТО.

– Тобто хворі з різними патологіями, важкі, тому така робота вимагає універсальних знань!

– Цим і цінні торакальні хірурги. Торік ми зробили 130 великих операцій, а загалом – 500 операційних втручань. І головне, є перспективи для розвитку нашого відділення після доукомплектування сучасним, якісним обладнанням. Дуже сподіваємося на головного лікаря обласної лікарні (власне, це відділення – дітище Андрія Михайловича Жиденка). І він активно допомагає, забезпечує всім необхідним. Тож приміщення наші – капітально відремонтовані, тут усе – абсолютно нове: і обладнання, й інструменти, і меблі. А зараз нам конче треба відеоторакоскопічна стійка, котра дасть можливість виконувати малоінвазивні операційні втручання. От відомо, як тепер видалять жовчний міхур – робиться тільки кілька невеличких розрізів… Так само буде тоді й у нас: буквально вже наступного дня після операції деякі пацієнти зможуть навіть самотужки ходити. На Заході – 90 відсотків операцій саме так і роблять.

– Це ж і для хворої людини – значно легше, зручніше, комфортніше!

– Безперечно, тому це так важливо. Я був на стажуванні з малоінвазивної торакальної хірургії в Польщі, у Познані. Там – чудовий медичний центр! Була конференція й тут, у Чернігові, приїжджали польські колеги. Ми спілкувалися, обмінювалися досвідом. Потім провели ще одну конференцію з відеозв’язком. І це – цікаво не лише для нас, а й для польських медиків. Це – справді хороший взаємообмін і можливість отримати міжнародний сертифікат. Також я побував у Дюссельдорфі, в Німеччині, на міжнародній медичній виставці – переконався, що вибір є. Тому, думаю, така стійка у нас з’явиться, і це позитивно вплине на діагностику та лікування, на увесь процес, це – зовсім інший рівень!

– Дехто дуже песимістично оцінює можливість порятуватися від раку за допомогою операцій…

– Знаєте, чим швидше пацієнт звернеться до нас, тим у нього буде більше шансів на одужання… Якщо це – рак легенів першого чи другого ступеня, то врятувати людину можна. Багато моїх пацієнтів після такої операції одужали і живуть далі. Однак, якщо хвороба вкрай запущена, то й шанси на порятунок – невеликі… Тому багато залежить і від самої людини. Бажано щороку робити оглядову рентгенографію, аби пересвідчитися, що все гаразд. Зробив собі, і рік можна жити спокійно.

– Але така рентгенографія – це ж опромінення!

– До Вашого відома, від флюорографії опромінення в кілька разів більше. Натомість ця рентгенографія – значно ефективніша для діагностування недугів. Тому я б радив робити саме оглядову рентгенографію, як це й відбувається на Заході, де давно вже відмовилися від масової флюорографії.

– Розкажіть, будь ласка, про операцію, яку на Чернігівщині було зроблено вперше.

– Чоловікові – 67 років. Спочатку його прооперували в Києві з приводу раку стравоходу. Це надскладне операційне втручання – дві третини стравоходу замінили трубкою, зробленою з його шлунку. Втім, виникло ускладнення шва. Їжа почала потрапляти в плевральну порожнину, почалося гнійне запалення. Тож пацієнт потрапив до нас у вкрай важкому стані. Ми взялися рятувати його: займалися детоксикацією, здійснили стентування стравоходу. Стент – це такий ендопротез, внутрішній, покритий силіконом. Ми його ввели, він розправився і повністю закрив ту діру. І хворий знову почав нормально харчуватися – через рот. Зараз він одужує – стент виконує свою функцію, тому сподіваємося, що благополучно випишемо хворого додому, у задовільному стані. Довжина стенту (корейського виробництва) – 17 сантиметрів… Такого у нас справді раніше не було, й ніхто на Чернігівщині ще подібних операцій не робив. Та ми впоралися!

– Відчувається, що Ви по-справжньому любите свою роботу. Проте це – великі навантаження, зокрема й психологічні…

– Так, адже це – і вдень, і вночі. Постійно цим переймаєшся, думаєш про своїх пацієнтів… Звісно, потрібно мати здоров’я і фізичну силу, психологічну рівновагу. Тому я часто ходжу в тренажерний зал до відомого чернігівського спортсмена Андрія Киселя – вже четвертий рік тягаю там залізо… Ще люблю водити автівку. Нам із дружиною подобається бувати на Закарпатті – їздимо до термальних джерел. А відпустку зазвичай проводимо за кордоном – майже пів світу вже об’їздили: багато країн Європи, а ще побували в Індії, Таїланді… Такі мандрівки – це насамперед яскраві враження, нові знання і чудовий відпочинок для душі й тіла!

Спілкувався Сергій Дзюба

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?