Український Пегас завітав до Непалу

Вірші відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби прекрасно перекладені непальською мовою. А Сергій Дзюба переклав українською добірку віршів знаного поета з Непалу Сантоша Кумара Покхарела.

Непал (Федеративна Демократична Республіка Непал) – цікава держава в Гімалаях, у Південній Азії. Саме в цій чарівній, мальовничій країні є гора Джомолунгма, найвища в світі – 8848 метрів над рівнем моря. Тож видертися на її вершину – це заповітна мрія багатьох альпіністів, сміливців-відчайдухів з усіх континентів. Взагалі, Гімалаї – найвищі гори на Землі, вони займають шість сьомих території Непалу. Власне, в Непалі знаходяться 8 із 14 вершин світу. Можете собі уявити?

Нині в цій державі мешкає понад 30 мільйонів людей, які розмовляють 123 мовами та діалектами! Втім, державна мова – непальська (непалі).

Релігії – індуїзм та буддизм. Непал – єдина країна в світі, де індуїзм визнано державною релігією. На півдні Непалу, в місті Лумбіні, у VI столітті до н. е. народився засновник буддизму Сіддгартха Ґаутама (Будда). Віруючі обох провідних релігій живуть між собою мирно, не конфліктують.

А ще Непал – єдина держава в світі, де збереглися традиції і монастирі добуддистської релігії Бон-по. Також практикуються древні обряди анімізму, шаманства і чаклунства.

Непальська мова поширена в Непалі (нею розмовляє майже половина населення цієї держави), Бутані, Індії та М’янмі. Вірші відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби непальською мовою чудово переклав знаний поет із Непалу, магістр індійської літератури Сантош Кумар Покхарел. І це – 78 переклад їхніх творів мовами народів світу.

Вірші Сергія і Тетяни Дзюби – непальською (непалі):

 

सेर्गेई ज्युबाको कविता (Сергій Дзюба)

 

* * *

 

अमरत्वको चाँदिसरी हत्केलामा

सानी फुच्ची

कपाल कोर्छे,

चन्द्रमाको कईयोंले

चम्किलो ऐनामा

आफ्नो अनुहार देख्छे

त्यहाँ उसको दृष्टि पर्छ र

देख्छे चाउरीहरू

एउटी अपरिचित आइमाईको ।

 

* * *

 

टापूमा,

टाढा, एभाको आंसु

अंगालोमा थिचिएको जस्तो

आँखै नदेखिनेगरी चम्किलो

क्षितीज

समुद्रतिर न कुदे हुन्थ्यो

आश्रय मिल्यो

संगीत –

निर्माणका लागि

एउटा पुरुष र

एउटी आइमाई ।

 

* * *

 

लामो आयु बाँच

थोरै लेख

आकासलाई दोष नदेऊ

आफ्ना पीड़ाहरूका लागि

 

* * *

 

रोएकी सुन्दरी:

परेलाहरू

आँसुका मोती

इंद्रधनुषलाई मोहिनी लाउँछन् ।

 

* * *

 

मान्छेहरू,

आग्रह गर्छुं, अलि शान्त है-

समुद्रको सुशाई सुनिएन ।

 

* * *

 

पुरानो

गितारको छेउमा

बच्चा जस्तै

गारो भो उभिन ।

 

अनुवाद कवि सन्तोष कुमार पोखरेल, नेपाल ।(रुसी भाषा बाट नेपालीमा अनुवाद)।

 

तातियाना द्ज्युबाका कविता (Тетяна Дзюба)

 

* * *

स्टेशन को हल्लिखल्ली का साथ दिन सकियो –

अनि छायाँ रेल झैं लमतन्न पर्यो

जसले रात लाई अंत सम्म लैजान्छ

अनि त्यसलाई आइमाईहरू नाँघेर हिँड्छन्,

कुल्चिँदै अनेकौं अन्ना करेनिनाहरू

जसलाई समस्याबाट छुटकारा को ग्यारेन्टी छ

केवल भोलि बिहान सम्मका लागि।

 

* * *

 

अनि आशाका रंग चकमन्न हुनेछन्

खुशीका रंग शान्त हुनेछन्

त्यसै बखत एउटा स्याऊ खस्नेछ र दुई टुक्रामा बाँडिनेछ,

प्रशन्न प्रेमीहरुले यसका भागहरु खाइदिनेछन्

र हाँगा पछाडी रोइरहेकी एभालाई कसैले देख्ने छैनन् ,

जो कति अगिदेखी कुपोषणले पीड़ित छे ।

 

* * *

 

नून संगै समय बाहिर निस्किन्छ

प्राचीन काल देखि बालुवासरी

 

यो जल्छ. जलाउँछ अनि पीड़ा हुन्छ

फेरि टाढा गैजान्छ-

अनि समाहित हुन्छ समुद्रमा

जहाँ झुल्न आनन्द आउँछ

सम्झानका लहरहरूमा ।

 

यो दुःखको कुरो – लामु समय सम्म रहन्न

अन्ततोगत्वा मान्छे जमीन मैं बस्ने हुन्

जहाँ समुद्र नून हो ……..

 

* * *

 

राजकुमारीहरूलाई सधें मूर्खहरू को जिम्मा लाइयो

आश्वस्त गर्छ लौकिक बुद्धिमत्ता।

 

* * *

म फोन गर्छुं

नम्बर कण्ठस्थ छ मलाई

यस्तो बेला जब कसैले फोन उठाउँदैन

अनि त्यसै बेला सुन्न सकिन्छ

जो सुन्ने ईच्छा छ धेरै पैलादेखि ।

 

अनुवाद: कवि सन्तोष कुमार पोखरेल (रूसी भाषाबाट नेपालीमा)

फरबरी १२. २०२१ । भक्तपुर नेपाल

Непальською переклав Сантош Кумар Покхарел (Непал)

Також Сантош Кумар Покхарел, поет, досвідчений перекладач, магістр індійської літератури, прекрасно переклав вірші українців і мовою хінді.

Вірші Сергія і Тетяни Дзюби на хінді (гінді)

सेर्गेई ज्युबा की कविता (Сергій Дзюба)

 

अमरत्व के चांदी सी हथेलियों पर

नन्हीं वालिका

बाल सोंटती है

चाँद की कंघियो से

चमकती हुई आइने में

अपना चेहरा देखती है

दृष्टिपात होता है

और देखती है शिकन

एक अंजान औरत की ।

 

* * *

 

टापू में,

दूर, एभा की आँसू

आलिंगन में चिपटासा

चकियाचौंध कर देने वाला

क्षितीज

समंदर की तरफ न बढ़ता तो अच्छा होता

सहारा मिल गया

संगीत-

एक पुरूष और एक औरत के

सृजन के खातिर ।

 

* * *

 

लम्बी आयु जीयो

कम लिखो

अम्बर को दोष न देना

अपनी पीडाओं के लिए

 

* * *

 

रोती हुई सुंदरी:

पलकों में

अश्क के मोती

इन्द्रधनुष को लुभाते हैं ।

 

* * *

 

लोगों,

गुज़ारिश है के थोडा शांति बनायें

शोर समंदर का सुनाई नहीं दिया ।

 

* * *

 

पुराने

गितार के पास

बच्चों की तरह

मुश्किल हो गया उठ पाना ।

 

अनुवाद कवि सन्तोष कुमार पोखरेल, नेपाल ।(रुसी भाषा से नेपाली में अनूदित)।

तातियाना द्ज्युबा की कवितायेँ (Тетяна Дзюба)

* * *

स्टेशन के शोरगुल के साथ दिन निकल गया –

और परछाइयाँ रेल की तरह लंबी हो गईं

जो रात को अंत तक ले जाती है

जिसे महिलायें पार करती हैं,

कुचलती हुई अनेकों अन्ना करेनिना

जिसे समस्याओं से छुटकारा की गारंटी है

केवल सुबह तक की।

 

* * *

 

और आशा के रंग का सन्नाटा होगा

और खुशी के रंग की शांति होगी

और सेब गिर जाएगा, दो हिस्सों में बिखर जाएगा,

ख़ुशदिल प्रेमी इसके हिस्सों को खा जाएंगे

और वे शाखाओं के पीछे रो रही एभा को देख नहीं पाएंगे ,

जो कव से पुराने कुपोषण से पीड़ित है ।

 

* * *

 

नमक के साथ समय निकलता है

सबसे प्राचीन काल से रेत की तरह

 

यह जलता है, यह जलाता है, यह दर्द देता है।

और फिर दूर चला जाता है –

और समा जाता है समुद्र में

जिसमें झूलना अच्छा होता है

यादों की लहरों पर

 

यह अफ़सोस की बात है – लंबे समय के लिए नहीं

आखिरकार, लोग जमीन पर रहते हैं

 

जहां समुद्र नमक है …

 

* * *

 

राजकुमारियों को हमेशा मूर्खों को दिया जाता था, –

आश्वस्त करता है लौकिक बुद्धिमत्ता।

 

 

* * *

टेलीफोन करता हूँ

नंबर मुझे मुखाग्र है

ऐसे समय में जब कोई भी फोन नहीं उठाता है।

तभी सुना जा सकता है

जो चाहते हो सुनने के लिए बहुत पहले से।

 

अनुवाद: कवि सन्तोष कुमार पोखरेल (रूसी भाषा से नेपाली में)

फरबरी १२. २०२१ । भक्तपुर नेपाल

Переклав Сантош Кумар Покхарел (Непал)

 

А ось – ці вірші у такому ж порядку рідною українською:

Сергій Дзюба

* * *

На сріблястій долоні вічності

маленька дівчинка

розчісує коси

місячним гребінцем

і в примхливому люстерку

не бачить свого обличчя:

 

Там її погляд

і зморшки

незнайомої

Жінки.

 

* * *

На острові,

далекому, мов сльози Єви,

стиснутому обіймами

сліпучо-білих скель

так, що можна спіймати

горизонт, якщо він не втікає у море,

 

знайшла прихисток

музика –

щоб народити

Чоловіка

і Жінку.

 

* * *

Живіть довго,

пишіть мало

і не звинувачуйте Небо

у гріхах.

* * *

Заплакана красуня:

вії

намистинками сліз

прихилили

веселку.

 

* * *

Люди,

будь ласка, тихіше –

не чути моря.

 

 

* * *

В кутку гітара,

старенька-старенька,

як дитина,

стоїть важко.

 

Тетяна Дзюба

* * *

День відступив вокзальним гармидером –

І тіні стали довгими, як колії,

Що ведуть у тупик ночі.

Їх перетинають жінки,

Здрібнілі анни кареніни,

Котрим вибавлення від проблем

Гарантоване лише до ранку.

 

* * *

І буде тиша кольору надії,

І буде спокій кольору щастя,

І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,

Його половинки з’їдять щасливі закохані,

І не помітять за гіллям заплаканої Єви,

Яка прокляла свій давній авітаміноз.

* * *

Час просочується сіллю,

Як пісок із найдавнішого годинника,

 

Пече, випікає, ятрить.

А потім даленіє, розчиняється, –

І стає морем,

У якому добре гойдатися

На хвилях спогадів.

 

Шкода тільки – недовго,

Бо люди мешкають на суходолі,

 

Де море – сіль…

 

* * *

Королівни завше діставались дурням, –

переконує народна

мудрість.

 

* * *

Дзвоню по телефонах,

Номери яких знаю напам’ять,

У час, коли ніхто не підніме трубки.

Тоді тільки можна у них почути те,

Що хочеш почути так давно.

 

Сантош Кумар Покхарeл (Непал): «На руки вже проситься світ, як забуте дитя…»

Сантош Кумар Покхарел – відомий поет та перекладач із Непалу. За спеціальністю він – інженер-будівельник гідроенергетики (магістр). А також – магістр індійської літератури.

Автор п’яти книг. Знає рідну непальську, хінді, англійську, російську та французьку мови. Публікувався також бенгальською та угорською.

Його нова книга «Казки Ельдара Ахадова» була представлена, зокрема, на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині – у Франкфурті. Вірші опубліковані також в антологіях і на багатьох популярних порталах.

На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 р. в Бхуванешварі він, єдиний, представляв Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021).

Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською мовою.

Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (Бхуванешвар, Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія, срібна медаль, 2020). Посол миру (2020).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Лесі Українки (Україна, 2021). Нагороджений Почесною медаллю Франческо Петрарки (Італія, 2021), Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2021).

Має двох чудових доньок.

Без Тебе

Творив поезію жадану,

Щоб, наче музика, летіла,

Понад горами, океаном, –

Стрімка, дзвінка та легкокрила.

 

Лиш головного не вдалося –

Наповнити вірша Тобою:

Чарівним голосом, волоссям,

Що розтікалося б рікою.

 

Жагуче гарними очима

(Які не в змозі описати!) –

З глибоким світлом, невловимим;

І серцем, чуйністю багатим.

 

Вірш існував – порожнім дзбаном,

Зів’ялим листям, ніби тінню…

Бо не було у ньому панни,

Твого цілющого проміння.

 

Він впав, мов сніп чужого сіна,

Кривлявся недоладним гримом;

Здавався надто невразливим,

Глевким, неначе вірш без рими.

 

Щось відбувалося на сцені –

Снували ролі… Фарс чи драма?

Тримав поет синицю в жмені –

Втікало небо з журавлями.

 

Мов уві сні, коли не спиться,

Скнів за лаштунками, безликий,

Що не губив пера жар-птиці

І вкоротив якогось віку.

 

Примара у коштовній рамі,

Теплом весняним не зігріта…

Вірш без любові – просто яма,

В якій не сяють первоцвіти.

 

Я – спокійний

 

Я – спокійний, як двері, що мають надійні замки,

А довкола туманом і тишею спокій завис;

Контролюю себе, наче камінь, годинник чи спис,

І виполюю дивні, непрохано смутні думки.

 

Не пускаю у душу, аби не стоптався каблук,

Ну, самотній, як перст… Тільки хто тут, скажіть, не хижак?

Світ розлуками, попелом, порохом наскрізь пропах, –

Підкрадається морок і моститься поруч, як друг.

 

Закуняємо враз, як досвідчені, злі вояки, –

Без облудливих фраз провалюся в прокурену ніч…

Та й забуду про вас, тож не стане Його протиріч;

І нелічені вівці не будуть хапати з руки.

 

Хтось, як бог, засинає. Рахує людей чи ворон,

Підгодовує мрії, вишукує райські путі…

Лиш Творець неквапливо блаженствує на самоті:

Вічність теж нестабільна – комусь потрапляє в полон.

 

Та природа всміхається – туркотом див на даху,

Свіжим трепетом тіл, неспокійним, манливим життям!

Хтось навшпиньках підходить і ніжно цілує в щоку –

І на руки вже проситься світ, як забуте дитя.

 

Обміняйте мою щедрість…

 

Обміняйте щедрість, друзі, я прошу, будь ласка, –

На веселку в чистім лузі, дивовижну казку,

Вишню, зорями розквітлу, золоту трембіту,

Сонях чарівного світла, задушевне літо.

 

Сон – глибокий, молодечий у сільській хатині…

Звабливі дівочі плечі, оченята сині,

Зайчик сонячний – на личку, кіс духмяна злива.

Теплі спогади – як річка, вічна, незрадлива!

 

Обміняйте щедрість, прошу, на літа щасливі,

Щоб для часу-листоноші став не так вразливим;

Не втрапляв у хижі сіті, клюнувши на «шару»,

Просто жив – як степ і вітер… І, немов почвара,

 

В пазуху не клав цеглину, клянучи пів світу;

Щоб не заздрив – богу, глині, дітям, небу, житу…

Щоб мене любили рими і не клявсь віршами, –

Щоби не сконав від гриму, нелюбові й слави.

 

Народжений Тобою

 

Не клянуся, що помру за Тебе.

Власне, а навіщо помирати?

Ти – єдина: сонце, місяць, небо,

Зорі, всесвіт, доля, світло, свято!

 

В радості та горі, ніби вічні,

Любимо – між небом і землею…

І не треба замовлянь магічних:

Просто будь – довіку будь моєю.

 

Тишею, довірою, росою,

Пташкою, дорогою і кленом…

Я – немов народжений Тобою,

Ти – неначе створена із мене!

 

Сонячна, вродлива, як богиня,

Мов дитина, щира і тендітна;

Неймовірна, як веселка, іній,

Берегиня, мальвами розквітла.

 

За любов не виганяють з раю,

За вірші не виштовхнуть до Лети…

Тисячі разів Тебе кохаю,

Як іще не снилося поетам!

 

Слов’янська врода

Немов скарби, місця, де побував:

Чарівні землі, вулиці, оселі…

Гостинні душі – людяні, веселі,

Оази барв, палаци снів і трав!

 

Як зараз, бачу, ніби ворожу,

Дівчаток, найвродливіших у світі,

Що лебеділи, розцвітали в квітні,

І джмеликом хотілось – за межу…

 

Як дихалося легко на землі,

Як вільно мандрував я небесами…

Краса слов’янська – нині за горами,

Але зорею сяє у імлі!

 

Чи легко бути поетом?

 

Сьогодні я не народився віршем,

Кудись чкурнули всі примхливі рими…

І музикою не здавалась тиша,

А Муза посміхалась невловимо.

 

Як мандрівник, що заблукав у лісі,

Чи воїн у незримому полоні,

Шукав себе, неначе голку, в стрісі,

В криницях снів, розпачливо бездонних.

 

Снував у часі – змореним безхатьком,

Хотів тепла – скоріше вийти з тіні;

Здавався старшим – за ріку і батька,

Що русло загубив своє нетлінне…

 

– Чи легко бути тут, скажіть, поетом?

– Авжеж, коли диктують – бог чи вітер.

– А лиш отак – без голосу і лету?

– Простіше, мабуть, Землю народити!

Українською переклав Сергій Дзюба

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?