У ніч з 20 на 21 листопада у дворі підприємця, кандидата у міські голови Ніжина Миколи Донченка згоріло три «ПАЗи». Чоловік разом з дочкою Вікторією займається перевезенням людей по району. Підприємство працює з 1993 року.
Двір обнесений двометровим парканом з червоної цегли. На металевих воротах ініціали власника «ДМГ» (Донченко Микола Григорович). Біля них «МАЗ» з причепом. З пробитими колесами, постріляним лобовим склом.
26 листопада за високими воротами йде робота. Гавкає собака Вольф. Водії автобусів розбирають залізо. Усюди валяється поролон, скло. Витягують залишки від сидінь. Метал складають у купу. Кажуть, на одному автобусі стояли заправлені газові балон. Пожежники швидко приїхали, залили їх піною, бо рвонуло б добре. Могли згоріти ще п’ять автобусів, які стояли у дворі трохи далі.
— Скоріш за все, палії перелізли через паркан на територію школи, а тоді вже до нас, — припускає Вікторія. Вона їздить на сірій «Тойоті Авенсіс». — Усі автобуси заїхали у двір о десятій. Водії десь з годину товклися біля них. В 00.14 ночі мені подзвонив знайомий, сказав, що у нас пожежа. Наче горить будинок. Там ніхто не живе, використовуємо його як офіс. Подзвонила до тата. Коли ми прибігли, полум’я було наче до неба. Пожежні вже гасили. З автобусів залишилися тільки рами. Одному п’ять років, двом — сім. Усі були обладнані під зиму. Поставили нові сидіння, все попідварювали. На кожному була нова гума. Усі заправлені соляркою. На одному стояли заправлені з вечора повні газові балони.
Температура була така, що поплавились навіть двигуни. Нехай я постраждала. А воно, коли палило, не думало, що люди без роботи, заробітку залишилися. Один автобус навіть відновленню не підлягає. Нормальний беушний зараз коштує 800 тисяч гривень. Новий — мільйон чотириста тисяч. Курсували на Лосинівку, Петрівку Прилуцького району і Безуглівку — найвигідніші рейси. Через декілька днів подзвонили з адміністрації. Запитали: «Чим будете закривати рейси, своїми автобусами чи шукати іншого перевізника?» У нас ще є автобуси, ними й закрили рейси. Бо я знаю цю процедуру. Ми не закриваємо маршрути — йдуть зриви по графіку. Я отримаю лист-попередження. Потім хтось з інших перевізників тендер виграє, і ми залишимося без найосновніших маршрутів. У Ніжині більше десятка перевізників. Наскільки мені відомо, нікого не підпалювали. Нещодавно був конкурс по маршрутах. У перевізників, які працювали 20 років, позабирали маршрути. Віддали козелецьким.
Ми починали з «Кавзіка» («Кавз»), Єдиний автобус курсував по місту. Червоного кольору з синім носом. Люди називали його попугаем. Потім купили «ПАЗик». Ще з часом взяли в оренду декілька «ЛАЗів». Весь двір ними був забитий. Накатували дороги по селах. Окремих маршрутів тоді ще не було. Я після школи підробляла кондуктором. Потім вивчилася в університеті Шевченка на юриста. Зрозуміла, паперова робота не моє. Сама почала їздити на рейсах. Люди мене знають.
Дев’яності вже минули, дай Бог, щоб і не верталися. Та у нас це не перший підпал. Просили міську раду, щоб вони виділили землі в оренду, аби було де ставити техніку. Не дали. Довелося ставити під парканом. Стояв «МАЗ» червоного кольору. Підпалили, вигоріла кабіна, згорів мотор. Потім ще один «МАЗ» ставили тут же, під огорожею. Пробили колеса, з кабіни все витягли. Лобове скло розстріляли з пневмата.
Декілька років тому на тата напали. Ззаду по голові вдарили цеглиною. І промовили: «Тікаєм, він неживий». Тато отямився, дійшов до лікарні. З голови витягували куски цегли.
Хто нам хоче насолити, не знаю. Батько допомагає людям. Обніс парканом міськлікарню. У школі №10 перший поверх, їдальню обклав кахлем. Шпалери в коридорах переклеїли. На третьому, аби старшокласники не ходили надвір, зробив туалет. Ремонт обійшовся 300 тисяч.
Ми живемо в цивілізованій країні. Не Мауглі з лісу. Якщо є якісь претензії, прийди, скажи, що ти говнюк. Дай в морду або плюнь. Нащо палити майно?
Неподалік працює аптека, є відеокамери, можна глянути. Але міліція їх чомусь не бере. Приїжджали експерти з Чернігова. У ті дні якраз дощ йшов. Знайшли якісь сліди від берців. Сказали, стопроцентний підпал. Навіть чим підпалювали, не з’ясували. Загорання було зсередини автобусів. На цьому все. Ми не знаємо, чи підпалювали кожний по черзі, чи один, а на інші перенеслося. Добре, що пожежники швидко приїхали.
— Камер, охоронника на подвір’ї немає? Якби найняли, можливо, не підпалювали б.
— Ні. Буває таке, що й вони не допомагають. Якщо камери поставити по периметру, заліплять. Автобуси охороняли два собаки. Один з них дві доби з будки не вилазив, боявся. Кажуть, є такий пристрій, світиш собаці в очі, і він німіє. Вольф же коло воріт лежить завжди. Як хто чужий іде, відразу дибки встає. Є припущення, що пес знав паліїв. Тому не відреагував.
Підпалили, можливо, тому, що батько в мери балотувався. Він у мене такий, відкрито каже, що в місті робиться чи не робиться. Хто краде, як гроші відмиваються. Біля річки в центрі природоохоронна зона. Там влаштували торгівлю. Батько подав до суду за незаконну побудову прилавків. І я, якщо не по закону, не по-людськи, до суду звертаюся. Раніше з колишнім начальником ДАІ судилася. Кожного дня водіям за щось протоколи виписував. Робітники відмовлялися виїжджати. На засідання з півторарічним сином ходила. І добилася. Шість тисяч їм довелося заплатити. На той час нормальні гроші.
Та все одно я боюся. Як повертаюся ввечері додому, заходити в під’їзд з дитиною страшно. Раптом і мені цеглиною по голові влуплять. Чи двері в квартиру підпалять. А у мене ж Максим, син-школяр. Як увійшла в квартиру, віддзвонююсь батьку, кажу, що ми вже вдома, все в порядку.
Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №49 (1543)
