Ця, Богом проклята війна

На крилах пісні. «Вам – материнський наш покров!»

Ірина Губарева-Єременко народилася 6 червня 1966 року в Прилуках. Писати вірші почала в 13 років. У 15-літньому віці створила першу пісню. Закінчила музичну школу, а згодом зрозуміла, що жанр авторської пісні – це саме те, до чого прагнула душа. Долучилася до участі у фестивалях авторської пісні. Вперше стала дипломантом у 1998 році на міжнародному фестивалі «Славутич», а в 2012-му здобула Гран-Прі на тому ж фестивалі. Їздила до Чехії у 2013 р. на дні української культури, виконувала власні пісні.

У її доробку – понад 40 пісень. Пісню «Крила янголів» на її вірші створила народна артистка України Марина Гончаренко. Пані Ірина вже двічі в Чернігові, разом із командою однодумців, вдало провела фестиваль авторської пісні «Ескіз». Після того, як її син Олексій пішов на війну, вона відчула потребу стати волонтером Єдиного волонтерського центру.

* * *

Ця, Богом проклята війна,

В ній шлях один – до Перемоги!

Брудна, ганебна і сумна,

В ній – тільки горе і тривоги.

Та знаймо, що на тій війні
Воюють за свободу роду
Батьки й сини – як не вони,
Хто б зупинив «чуму» зі сходу ?!

І ми чекаємо на них,
Підтримуючи – хто чим може,
На неушкоджених, живих,
Нехай Господь нам допоможе !

Ми з вами подумки весь час –
Надійно тил оберігаймо.
Не забуваємо про вас
Громадою допомагаймо.

Любов’ю, хором молитов,
Сумлінно, працею для миру.
Вам – материнський наш покров,
Й батьківську, невмирущу віру!

* * *

Не катували б наші душі
Та не топили б у сльозах…
Не хочу, та терпіти мушу, –
Шукаю правду в образах…
Молитва серцем гучно б’ється,
Відлуння – присмак гіркоти.
Із вуст убогий стогін ллється,
Переплітаються світи.

Щоб прорости у пісні словом,
Не вкоренившись на землі,
Злетіти птахом світанковім,
Як спалах світу у імлі.
Не перебили б тії крила,
Що Бог в спасіння дарував.
Не розлюбити б що любили,
Крізь жах, що серце розривав…

Я просто мати – мати сина,
Що проводжала на війну.
Він – мужній воїн, не дитина,
Та ворог хто? Щось не збагну…
Мої племінники чи браття? –
Безумних Каїнів рідня.
Ви розвели війни багаття,
Та в нас від Бога є броня!!!

 МИ НЕ ДОЗВОЛИМО

Ми не дозволимо, щоб наша пісня вмерла.
Ми не дозволимо «братам» знущатись з нас.
Бо Україна – то Ай-Петрі та Говерла,
Бо Україна – то Луганськ, Львів і Донбас !

Вам забажалось поневолити країну,
Вас, хто фашистів гнав із рідної землі?
А ми вважали, що у радості ми –  рівні,
І в горі теж… – чужими стали взагалі.

Чи вам повчати, як нам жити в своїй хаті?
Ви забажали забагато –  горе нам.
Не вистачить ні духу, ані раті,
«Брати»-загарбники – ганьба і сором вам!

* * *

Моліться – війна, як завжди, не на часі!
До мене давно увійшла вона в дім
Із назвою нібито мирною – Щастя…
Та тільки тривога і смуток у нім.

Там – гуркіт гармат і воронки від «градів».
І голос знайомий та рідний такий:
«Привіт, я живий, так почувати вас радий!

Стріляють, пробачте, мабуть, буде бій…».

І серце тріпоче, грудину ламає,
Ліворуч, під ребрами так виграва…
Та кращої звістки у день цей немає,
Бо чую від сина підтримки слова!

Озвався мій син – і неначе я поруч, –

Враз бачу і кулі, і «градів» гріхи…
Все серцем відчую, бо іншої долі
Не маю, я – матір, мої то шляхи,

Котрими тобі доведеться ступати,
Твоїми очима дивитись завжди.
Я, синку, твоя, Богом данная, матір!
То ж разом, Господь, через час проведи.

До світлого завтра зі сміхом дитини,
До мирного ранку, що день розпочне.
Моліться, щоб Бог нам зберіг Україну!
Нехай тільки лихо її омине!

 КРИЛА ЯНГОЛІВ                               

Небесній Сотні присвячується

Я помирала кожен раз,
Коли влучала куля в вас.
І біль у серці матерів
Відлунням у мені болів.

Вві сні ви залітали в дім
І залишались на ніч в нім.
А потім, зранку, на схід сонця,
Злітали чергою з віконця.

То ваші душі, мов птахи,
Шукали вічності дахи.
Молитва вам услід летіла…
Не птахів – янголів то крила…

У вирій, ген туди – до Бога,
До світла з сутінків дорога
Лежить з квітчастих рушників,
Із недокоханих років,

Із мрій нездійснених, жалю…
Я Бога не одна молю,
А всі, кому болить за долю…
Ви захистили нашу волю!

Героям Слава! Бо вони –
Держави вільної сини!
МИТЬ

Впритул наближується мить,
Де після спалаху – безодня.
Де «над» і «під» усе горить,
І то усе – земля Господня.

Там час втрачає сенс і рух.
Що вічність є – напевно знаєш!
У пащі чорних завірюх,
Немов у пеклі зависаєш.

А потім – розум у пітьмі
Шукає потайки від себе, –
Такі глухі, такі німі,
Та все ж – уривочки від неба.

А може, то і є – твій рай?!
Бо іншого душа не знає.
У небі сполох сірий зграй,
А поряд – тиша розмовляє…

Ірина Губарева-Єременко

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?