Сокровенне. «Не шкодую, що склалось інакше…»
* * *
Скільки кіл бігла я стадіоном,
Щоб в собі силу волі зміцнити;
Скільки мусила я, наче з ломом,
Підніматись, себе не жаліти!
Не зловила я стільки ударів…
А життя оте – з таїнством чарів,
Промовляло: «Стерпи кілька літ».
… Я чекала, так довго чекала!
Все спішила, щоб миттю прийшло…
А тепер – ледь встигаю… Згадала,
Як колись я благала! Було...
Не шкодую, що склалось інакше,
Ніж хотіла тоді я, давно, –
Може, справді, ступала б і м'якше…
Слова
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли в душі вигрюкують ногами,
Коли вони так рвуться і спішать,
Щоб вистрибнути й жити між віками.Страшні слова, коли в душі кричать,
І хочеться аж вити вовком вгору…
Коли всі струни у душі дрижать,
Як зламаний годинник, що в коморі.Страшні слова, та вкотре повторивсь,
Крихкі слова, що хтось казав колись там…
І вже летиш – неначе під укіс,
І рветься голос зраненим намистом!Бува, на чистім аркуші ведеш
Тоненьким, спраглим пензликом гуаші;
А слово, мов хистким містком ступнеш,
Несе в собі добро чи зло – від вдачі.Як той малюк, що робить перший крок,
Ступає слово в чарівних обновах;
Щоб не зламалось, сонячним було,
У сутності несло багатство мови!А скільки ж слів тримає цілий світ?
Витворює життя таке із нами!
І як слова у мандрах стільки літ
Всміхаються тернистими шляхами?!Вони міняють ДНК, буття,
І відкривають всесвіт, наче браму;
Формують в серці перші почуття,
Які не завжди висловиш словами.
Ти
В твоїх очах – безмежна теплота,
І погляд твій зігріє сонця дужче;
Весна в серцях – розквітла, молода, –
Печаль і сум пройшли давно вже, друже!
Коли куйовдить це волосся вітер,
Здається, поруч – вся земна краса;
З тобою сни дивлюся – про усе на світі,
Коли тебе я бачу – всміхаюсь небесам.
Ти – янгол мій, що взимку зігріває,
Ти – мов промінчик, що ніколи не згасає;
В душі моїй живеш і променієш!
А чи моє кохання зберегти зумієш?
Тільки ж надто самотньо було б!
Кароліна ЕКАРОЛЛО,
м. Чернігів
