Як діє Програма «На тебе чекають вдома»? Хто і як користується її умовами та наданими можливостями? Про це — у спеціальному репортажі зі Сходу.

***

У його очах помітна деяка розпач і невизначеність. А ще – якась тривога за можливість непередбачуваності подій. І навіть, коли він дещо посміхається, напруженість з його обличчя не зникає.

Що він раніше вчиняв? До яких дій вдавався? Чи доводилося брати до рук вогнестрільну зброю? Чи вбивав своїх одноплемінників-українців? На ці запитання відповідь знає він лише сам. Можливо, й справді, чоловік рив окопи та знаходився на блок-посту з метою перевірки осіб та транспорту, що перетинали контроль. І ніколи не доводилося вбивати…

Саме для таких осіб в Україні ще з літа розпочато проект «На тебе чекають вдома». Ця ініціативна програма СБУ досить серйозна й важлива. Адже не секрет, що багато тих, хто подався за збігом обставин чи свідомо до сепаратистських угруповань на Сході нашої держави, прагне повернутися до мирного соціуму.

Спілкуючись з 37-річним Іваном, який скористався Програмою «На тебе чекають вдома», розумієш, що він дійсно вагався з прийняттям рішення щодо повернення на мирну територію. Про це й сам скаже дещо пізніше під час розмови з журналістами, які змогли нещодавно відвідати Донбас, завдяки проекту, що реалізується громадською організацією «Телекритика» у партнерстві з Товариством польських журналістів у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії.

Суть зазначеної  Програми полягає у тому, що особи, які нині перебувають у лавах ДНР-ЛНР, можуть повернутися на мирну територію при умові, якщо вони не скоювали тяжких злочинів і добровільно розкаялися у своїх попередніх діях.

Зрозуміло, що відомості про вчинення злочинів чи їх відсутність потім перевірятимуться (аякже без цього), але головне – зробити перший свідомий крок.

І він цей крок зробив…

Без крові на руках

Працівник СБУ, діяльність якого є дещо закритою, розповів журналістам про деталі задіяного проекту.

− У житті кожної людини все буває. Хтось повірив ворожій пропаганді, а дехто – переконано діяв і вважав своє рішення перейти в ДНР-ЛНР єдино вірним, − акцентує увагу офіцер. − Але з часом вони переконалися, що воювати з тими, хто захищає цілісність та єдність країни – безглуздя. Та й трапляється багато інших причин, коли людина розчарувалася у своєму попередньому чи то виборі, чи випадковому потраплянні в ополчення…

Ось для таких осіб, перш за все, й запущений програмний проект.

Інша співробітниця СБУ пані Ірина – симпатична така собі жіночка – зазначила, що Програма повернення осіб з ополчення, розрахована насамперед на людей, які хоч і були причетні до ведення терористичної діяльності, але потім зневірилися в безглуздій ідеї відокремлення від України.

− Обов’язковою умовою залишення угруповань ДНР-ЛНР є те, що такі особи не скоювали вбивств та інших тяжких злочинів, − додає пані Ірина.

Оскільки це складна процедура, бо необхідно здійснити цілий комплекс заходів, то на сьогодні такими можливостями − повернутися на мирну землю − скористалися поки що кілька десятків осіб, ще понад 100 − вже «заявили» про залишення сил ополчення.

− Після надходження до нас відповідної інформації, ми відразу підключаємося до дій, які спрямовані на повернення особи, − роз’яснює офіцер СБУ. − Затим приступаємо до наступного етапу, яке визначає наше законодавство, а саме – задіяємо механізми щодо перевірки особи й у разі відсутності кримінальних ознак, які б не перешкоджали його звільненню від відповідальності, вона повертається до нормального життя.

А пані Ірина деталізує:

− Важливо те, що людина повинна здатися добровільно, а її руки, як кажуть,  повинні бути не забруднені кров'ю, тобто вона не вчиняла розбоїв, грабежів та інших насильств. Саме для таких осіб і діє програма «На тебе чекають вдома». Звичайно, в СБУ та інших правоохоронних органах вони не працюватимуть, однак для них відкритий простір для повернення до цілком цивільних, мирних професій.

Працівники-правоохоронці розповіли й про сам механізм повернення до мирного співжиття. У СБУ, виявляється, порадять у який райвідділ поліції слід написати відповідну заяву, де необхідно зазначити про визнання своєї провини і добровільний перехід з лав ополчення до законної української влади. Разом із заявою пишеться клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, у відповідності до вимог частини шостої статті 260 Кримінального кодексу України.

− Взагалі-то ця стаття передбачає відповідальність саме за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та участь у них, − пояснює офіцер із Служби безпеки України. – Але у 6-й частині цієї статті зазначено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка перебувала у складі зазначених у цій статті формувань, за певні дії, якщо вона добровільно вийшла з такого формування І повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування.

Затим прокуратура  подає клопотання до суду про звільнення від кримінальної відповідальності. Суд, згідно норм чинного законодавства, розглядає матеріали і виносить постанову про закриття кримінальної справи.

«Сепар» Іван виховуватиме своїх дітей у дусі пацифізму

Іван, хоч і дещо напружено, але відповідає на різні запитання журналістів. На якісь він відповідає одразу, не задумуючись, а щоб відповісти на деякі з них, то робить  відповідну паузу. Воно й зрозуміло. Жити в ополченні та ще й в озброєному загоні – не в клубі серед дівчат танцювати.

Колишній боєць так званої ДНР у війні розчарувався. То відразу заполонила відчайдуха якась незрозуміла помста, підігріта брехливою інформацією. «Як по телевізору показали про звірства бандерівців спочатку на Майдані, а потім в Одесі, то я одразу ж, не задумуючись, і помчався у Слов’янськ добровольцем захищати це місто, − ділиться своїми спогадами Іван-ополченець. – А коли приїхав до Слов’янська, то жодних наслідків про звірства бандерівців не побачив. А нам з екрану телевізора втокмачували, що «укропи» безжалісно вбивають мирних мешканців міста».

А ще Іван чомусь вороже ставився до української армії, начебто й сам не в Україні живе. Відверто каже, що боявся її приходу на Донбас.  Дивні, звичайно, такі міркування, але то його власні думки та судження.  Зі слів колишнього «сепара», потім йому довелося виконувати певні обов’язки на блок-постах, рити траншейні окопи, будувати бліндажі…

Незадовго до воєнних подій Іван одружився, тож війна їх розвела на різні боки – дружила категорично відмовлялася залишатися на окупованій території. Рік поневірянь змусили чоловіка задуматися над своїм вибором, а відтак і подальшою долею. Весь цей час Іван шукав шляхи повернення «на материк», однак інша думка, вкарбована у мозок ще раніше, переважала. «А що як посадять за грати?» − розмірковував чоловік. Вихід підказав родич, який ще на початку розгорнутих військових подій переїхав на Західну Україну. Він дізнався, що в державі запрацювала спеціальна програма стосовно повернення з рядів ополчення  тих, хто помилився у своєму виборі та щиро шкодує про це. З цього все й почалося…

Нині Іван проходить останню стадію спецперевірки. але вірить, що все буде нормально. От тільки тривожно якось за його стан через якісь незрозумілі погляди. Наприклад, він і досі твердо переконаний, що не Росія нав’язала нам війну, хоча й підтверджує присутність російських військових на Сході України.  На одне із запитань журналістів він прямо так і говорить:

− Вважаю, що ми з Росією одна держава, бо ми є брати – разом і дружно жили в Союзі… То що нам тепер ділити? Ми тут, на Донбасі, завжди поважали Росію більше.

А ще дивує байдужість. «Людям, як і мені, все одно – хто керуватиме нами: хоч японці, хоч Росія, чи то Україна, аби скоріше війна закінчилася б…», − наголосив співрозмовник.

Невже й справді деяким людям потрібна тверда рука, пастух? − подумав я, пригадуючи слова, які сказав напередодні цієї зустрічі один посадовець із Краматорська. «Розумієш, у нас тут, хоч і не прийнято про це говорити й писати, але люди здебільшого прагнуть до хазяїна, керівника, пастуха…, − розмірковував цей посадовець. – Бачиш, як тільки Януковича скинули, так відразу ж тут і хаос виник, бо втратили поводиря, пахана…»

Не усвідомлено «підказав» наш співрозмовник українській владі рецепт як швидко нейтралізувати сили ополчення. На запитання «Як на вашу думку − чи можна щось зробити з сепаратистами, чи це вже назавжди?», Іван швидко відповів: «Звичайно, можна. Половині з них дати повну амністію, а іншій частині – гроші. І ДНР та ЛНР н еіснуватиме».

Хоча така відповідь протирічила іншій. Ще майже на початку розмови у Івана запитали про те, чи довго, на його думку, у такому вигляді, як зараз, залишатиметься окупована частина Донецької та Луганської областей, він відповів, що відтепер − це своєрідне Придністров’я і воно залишатиметься у такому вигляді досить довго, якщо не назавжди…

А ще Іван дуже чемно відноситься до російського офіцера Гіркіна (Стрєлкова) і поважає його. І тут теж дивно: каже, що ніколи не доводилося бачити цього росіянина зблизька, однак характеризує його, як людину, що добре з ним знайома. «Справедливий і розумний чоловік, − ділиться враженнями Іван. – За його керування там був порядок, а тому й «Народне ополчення» під командуванням Гіркіна в той час було дуже дисциплінованим».

Після цього я не стримався та й запитав: «То, може, вас спеціально «заслали» сюди з того боку?» Трохи подумавши, співрозмовник відповів: «А що тут такого цінного, що можна «туди» інформувати?»

Звісно ж, нічого, при умові, якщо ти чесно й щиро вирішив не шкодити своїй державі – Україні, я вже не кажу про необхідність її захистити. А вона, Україна, як рідна мати, вкотре дає усім нам шанс  повернутися до рідної домівки, де обов’язково запанує мир і злагода.  Але для цього треба усім докласти певних зусиль…

А ще, коли запитали у Івана як виховуватиме своїх дітей, він відповів: «У дусі пацифізму».

От тільки «чомусь» прибічник пацифістів Іван не засуджує, як того вимагає цей рух, військово-загарбницького устремління Росії щодо України.

Шкода...

Сергій Кордик

Автор завдячує в організації поїздки на Донбас керівнику Незалежної медіа-профспілки України Юрію Луканову та координатору проектів ГО «Телекритика» Ользі Власюк.

Проект реалізується ГО «Телекритика» у партнерстві з Товариством польських журналістів у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).