Серпень літо ховає…

Григорій Ліщенюк. За мить до істини

Поет Ліщенюк Григорій Васильович народився 27 листопада 1956 року в Тернопільській області, на хуторі поблизу селища Вишнівець, що розкинулося на мальовничих берегах річки Горинь. Згодом батьки переїхали на Миколаївщину, де пройшли його дитинство та юність. З 1979 року проживає у селищі Петровому на Кіровоградщині. Працював художником-оформлювачем, потім водолазом на рятувальній станції, єгерем. Нині – на заслуженому відпочинку. Все життя захоплюється творчістю, створює вірші та пісні. Лауреат міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за поетичну книжку «Вибране».

Пропонуємо Вашій увазі добірку коротких верлібрів Григорія Ліщенюка. 

1. Метелик на квітці ранку чекає. Забув, що він одноденка.

2. Місячний промінь ковзнув по вікні. На стіні проступила тінь від безлистої гілки.

3. Старенькі чоботи не дочекались господаря. Сивий тесля домовину майструє.

4. Дощ цілу ніч барабанив по шибці. Марно хотів розбудити спогади.

5. На журавлиній вервечці гойдається осінь. Боїться, що гойдалку можуть порвати вітри.

6. Старий ворон женитись надумав. Триста літ збирається жити.

7. Трухляву колиску порубали на дрова. Дитячий плач розбудив нічну тишу.

8. Одягну полатану татову сорочку. Душу замерзлу зігрію.

9. Нині вітер не спав цілу ніч. Певно, боявся замерзнути.

10. Дати на хрестах ніби зупинили час. Дивна магія чисел.

11. На торішнє листя пелюстками вишня сипнула. Поруч минуле і сьогодення.

Григорій_Ліщенюк

12. Сивий ворон ріллею бродить. До зими стежку затоптує.

13. Ніби вітер грюкнув дверима. Чи, може, друг далекий у небуття відійшов.

14. Все рідше зустрічаю знайомих. Все частіше вони приходять у спогади.

15. Старого коня повели на забій. Сльози зорями сніг під копитами топлять.

16. Осінь у фартух туману жар горобинових ягід збирає. Зимою зігріється, може.

17. В миску місяця вітер струшує вишні. Солодку кров цідить крізь пальці.

18. Крило у лелеки ночами нестерпно болить. До вересня вже рукою подати.

19. Покинута криниця часто сни бачить. Ніби і досі приходять до неї по воду.

20. Самотня пташка у небі від зими утікає. Чи, може, літо наздогнати береться.

21. В заростях марно шукати знайому стежину. Вона давно загубилася у роках.

22. Місяць промінням ріллю засіває. Вранці завірюха їх снігами завіє.

23. Ген, серед степу, хрест самотіє. Під вагою літ у землю вгруз.

24. На пожовклому полотні вишивка гладдю. Доторкнешся рукою – світлий сум душу огорне.

25. Покинуте гніздо сиротіє під стріхою пустки. Ні людини, ні птаха.

26. Старий скрипаль скрипку торкнув смичком. Забуте щось пригадала вона.

27. Суниці у лісі дитинством пахнуть. Хотів назбирати, але прокинувся.

28. Падають стиглі яблука. А недавно до осені була Вічність.

29. Нап’юся із відра неба. Хай думають, що це вода.

30. До вирію готуюся. Тільки б дорога важкою не видалася.

31. Стара груша користі не приносить нікому. Хіба сові, що живе у її дуплі.

32. Порожнє гніздо на безлистій гілці. Теплим смутком віє від нього.

33. У спогадах повертаюся в минуле. Торованими стежками пам’яті.

34. Серпень літо ховає. В тумані знайти його буде все важче.

35. Журавель біля криниці. Поскрипуючи на вітрі, сни відганяє ночами.

36. Осінь листя мете по стежках. Рудим хвостом вітру.

37. Сторожівка у лісі. Свічка в шухляді втомилася від чекань.

38. На березі човен гниє. Тільки припливи повертають його у минуле.

39. Небо на Купала зорями сипле. Хай думають, що цвіте папороть.

40. Дуплявий пень роззявив пащеку. Напевно, хоче, щоб його боялися.

41. Пустка край вулиці. Чи то вулиця за пустку чіпляється.

42. Вечір тіні ховає. Ніч зустрічати зібрався.

43. Старий собака вдивляється в небо. Десь у сузір’ї Пса і його блимає зірка.

44. Грім блискавку доганяє. За хмарами ховається, щоб не побачили.

45. Ранок зорі гасить. Чи ховає за промені сонця.

46. Небо у річці помилося. Хоча б де хмаринка.

47. Старе кладовище заросло терниками. Десь тут було село.

48. Літні дощі за хмари чіпляються. Ніяк падати не хочуть.

49. Чапля у воду задивилася. Чи, може, собою милується.

50. Гаснуть спогади. Хіба деякі, як сяйва вмерлих зірок, ще довго нам світять.

51. Дивна осіння пора. Кожен листок на мить може стати метеликом.

52. Вічність у торбу часу минуле ховає. Щоб колись усе повторити.

53. Зорі падають. Як на зло, жодного бажання.

54. Осінь Мойрою* прикидається. З ниток бабиного літа нам долі тче.

Мойра* – міфічна богиня долі.

55. Спогади приходять ночами. Весь час у минуле кличуть.

56. Храми будую із мрій. Все, як в дитинстві.

57. Вересень літо фарбує. Тільки б фарб не змили дощі.

58. Ми всі колись помремо. І це найбільша справедливість у цьому світі.

59. Старість крила скувала ворону. А, здається, ніби вчора він вчився літати.

60. Квіти на снігу. Хто ще по смерті може бути красивим?

61. Осінь ридає дощами. Жмутком віршів витру заплакані вікна.

62. Закутую спогади в сни. Ночами повертаюсь в минуле.

63. Запалю свічку в кімнаті. Може, хоч тіні прийдуть у гості до мене.

64. Ніч, як мара. Стара сова смуток із тиші снує.

65. Паростки пам’яті сиві. Бідними плодами спогадів обдаровують з часом.

66. Снігу навіяло в сіни. Білого, як вишневий цвіт.

67. Безсмертники квітнуть. Так вмирати не вміє ніхто.

68. Верба дуплява поскрипує. Тільки розваги, шо вітер.

69. Міраж вдалині. Як щастя недосяжний.

70. Дудку зроблю з очерету. Танго жовтого листя під музику вітру побачу.

71. Старі фотографії. Часто спогадом душу поранити можуть.

72. Стежина забута. Жодного знайомого сліду.

73. Заблукав у житті. По зорях орієнтуватися тут марно.

74. У відро дощу назбираю. Під час літньої спеки згодиться.

75. Дні на ночі міняю. Чи навпаки?

76. Вітер гуде в димарі. Певно, сховався від холоду.

77. Місяць завис над хатиною. У солом’яній стрісі сни дитячі ховає.

78. По забутих стежках пам’ять блукає. Спогади хоче знайти.

79. Бабиним літом вітер хмари зшиває. Дощі вгамувати хоче.

80. Кладка в долині. Тут колись був потічок.

81. В пересохлому джерельці жабка живе. Тільки й радості, що дощ.

82. Гляну у дзеркало. А колись я так боявся побачити себе беззубим і сивим.

83. Стара сосна живицею плаче. Може, сльози прикрасами стануть колись.

84. Серпень літо крізь тумани цідить. Все менше теплих днів зоставляє.

85. На повного місяця черепаха задивилась. Якби і їй такого панцира.

86. Годинник миті відраховує. Може, комусь останні.

87. Завтра зорі збирати піду. На дні висохлого озера.

88. Птах у вишині. Жертву пантрує чи зелену Біблію степу читає.

89. Риба скинулась раптом. Розбудила на воді сонного місяця.

90. Знайомі приходять у сни. Не дають про себе забути.

91. Ночами по закутках пам’яті блукаю. Вранці вертаюсь додому.

92. Листя навіяло у кімнату. Чи, може, то з минулого пожовтілі листи.

93. Босоногою стежкою побіжу у дитинство. Себе там зустріну, може.

94. Місячна доріжка через озеро. Жодного сліду.

95. Лелека ріллею бродить. Останні крихти літа збирає.

96. Безнадії безодня. Броду шукати тут марно.

97. Роси на пожухлих травах. Чи сльози птахів, що відлетіти не можуть.

98. Хатина край лісу. По сивих стежках пам’яті вертаюсь до неї ночами.

99. Через безодню ночі міст перекинутий. Чумацьким Шляхом називається.

100. Подорожник росами плаче. За тими, хто в далеких краях лягли в землю чужу.

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?