Річниці Майданів. Що далі? Ми знову на роздоріжжі

Річниці Майданів: Помаранчевій революції — 14 років, Революції Гідності — 5 років. Що далі? Ми знову на роздоріжжі.
Петро Антоненко

22 листопада виповнилося 14 років, як почався перший Майдан — Помаранчева революція. Вона була викликана тим, що надто вже затягнувся в нас пострадянський «перехідний» період.

Конкретно — приводом до Майдану стало рішення Центральної виборчої комісії визнати переможцем другого туру президентських виборів Віктора Януковича, кандидата тодішньої влади, очолюваної президентом Кучмою. Цьому кандидату протистояв Віктор Ющенко, лідер коаліції «Сила народу». До неї входили Блок Ющенка «Наша Україна», який мав потужну фракцію в парламенті, і БЮТ — парламентський Блок Юлії Тимошенко, сформований на основі партії «Батьківщина».

Другий тур виборів пройшов з великими фальсифікаціями на користь провладного кандидата. І проголошення його переможцем виборів викликало величезний протест по всій Україні, епіцентром якого став фактично захоплений учасниками протестів центр столиці, найперше — Майдан Незалежності.

Три тижні тривало протистояння. Майданом стала вся Україна.

Глибокий політичний конфлікт у державі завершився мирно, рішенням Верховної Ради. Парламент ухвалив компромісне рішення: провести третій тур виборів, точніше, — повторне голосування другого туру. Практично це означало прогнозовану перемогу Ющенка. Натомість тоді ж, 8 грудня, Рада ухвалила зміни до Конституції, які значно обмежували повноваження президента на користь парламенту, проте ці зміни мали набути чинності після чергових парламентських виборів весною 2016 року.

Віктор Ющенко переміг при повторному голосуванні й у січні 2005 року вступив на посаду президента. Юлію Тимошенко він призначив прем’єр-міністром.

Однак Помаранчева революція не принесла бажаних змін у державі через розкол політичних сил Майдану.

На доповнення до президентських виборів цим силам було необхідно виграти й парламентські. Та вже у вересні 2005 року почалися чвари Блоку «Наша Україна» і БЮТ. Вони призвели до того, що весною 2006 року їм не вдалося здобути більшості в Раді. Довелося для формування правлячої більшості йти на альянс із Соціалістичною партією. Однак невдовзі її лідер Олександр Мороз переметнувся до регіоналів, які раптом опинилися в Раді в більшості та протягли на важливу посаду прем’єра саме Януковича.

Між тим, чвари «Нашої України» і БЮТ тривали, навіть після розпуску Ради 2007 року, позачергових її виборів та повернення на посаду глави уряду Юлії Тимошенко.

Чвари закінчилися поразкою Майдану на президентських виборах 2010 року, які виграв Янукович. Далі було скасування змін до Конституції, здійснених у грудні 2004 року, тобто відновлення величезних повноважень президента. Далі — «переформатування» парламенту на користь регіоналів, за рахунок перебіжчиків із фракцій, усупереч результатам виборів 2007 року. І повна узурпація влади Партією регіонів.

Такий реванш антиукраїнських сил викликав другий Майдан, який почався 21 листопада 2013 року.

Другий Майдан тривав уже три місяці й далеко не мирно. Дійшло до боїв між повстанцями й силовиками режиму. У січні 2014-го були перші вбиті протестувальники. Завершилося все взагалі великою кров’ю — 18 і 20 лютого в центрі столиці загинули понад сто учасників протестів, їх назвали Небесною Сотнею. Були загиблі і з боку силовиків.

Як і в період першої революції, владу в цю надзвичайну кризу держави взяв до своїх рук парламент. Верховна Рада у 20-х числах лютого сформувала своє нове керівництво, призначила новий уряд, ухвалила постанову, що президент Янукович самоусунувся від виконання повноважень, утікши з країни, відтак — призначила нові президентські вибори на травень 2014 року. На них уже в першому турі переміг кандидат Майдану Петро Порошенко.

Восени того самого року відбулися позачергові вибори Верховної Ради.

…Минає 5 років. На жаль, основні гасла, вимоги другого Майдану, як і першого, поки що не виконані. Досі не покарані ті, хто вбивав людей на Майдані. Одіозні діячі режиму регіоналів утекли за кордон, менші — здебільшого відбулися легким переляком.

Більше того, стався ряд нових трагічних явищ, і деякі вперше в новітній історії України.

В Україні — війна. Єдина країна Європи, де йде війна. Понад 10 тисяч убитих, десятки тисяч поранених, понад півтора мільйона біженців.

Україна втратила території — Крим і частину Донбасу.

У державі величезна корупція. І як її зіставити з гаслами соціальної справедливості, з якими люди вийшли на Майдан?

Якщо при всьому цьому другий Майдан усе-таки був потрібен, то чому саме? Очевидно, щоб ліквідувати антинародний режим регіоналів. Але, якщо той режим довелося ліквідовувати такою ціною, то як цей режим міг з’явитися в демократичній державі в центрі Європи? Він з’явився внаслідок ганебних п’ятирічних чвар переможців першого Майдану, а також слабкості української демократії, нашого громадянського суспільства.

Усе це триває й нині. Щодо громадянського суспільства, то його вершина — політикум — це взагалі партійний фарс, з існуванням більш як 350 партій. І насправді це партійки на обслуговуванні олігархів. А замість того, щоб об’єднуватися, насамперед національно-демократичним силам, — нові чвари й поява все нових партійок.

Тому, відзначаючи День Гідності і Свободи, маємо говорити про те, щоб утілити в життя гасла Майдану. А це можливе лише при справжньому громадянському суспільстві, припиненні політичних чвар, об’єднанні демократії.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», спеціально для видання sknews.net

Навигация по записям

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?